Аналізуючи кримінальне законодавство республік Болгарія, Молдова, Білорусь, Російської Федерації, Естонської, Латвійської та Литовської республік, робиться висновок, що в кримінальному законодавстві означених країн останніми роками спостерігається розширення системи елементів кримінально-правового впливу на злочинне діяння, у тому числі і за рахунок застосування заходів безпеки. Ряд країн - республіки Болгарія, Молдова, Російська Федерація, Литовська Республіка - формально не визнаючи відповідні заходи як заходи безпеки, передбачають останні як „інші кримінально-правові заходи”, або наслідки злочинного діяння: Наприклад, 27.07.2006 р. до Загальної частини діючого КК Російської Федерації 1996 р. було внесено зміни, відповідно до яких окремим розділом виділяються „інші заходи кримінально-правового характеру”, до яких відносяться примусові заходи медичного характеру та конфіскація. В цілому колишні союзні республіки провели широкі правові реформи в галузі кримінального права, внаслідок чого нові кримінальні кодекси країн пострадянського простору вочевидь відійшли від класичних уявлень про кримінально-правовий примус, з яким ототожнювалося покарання. І сьогодні, незважаючи на те, що ці країни є наступниками принципів, засад та понять кримінального законодавства СРСР, республік Молдова, Естонія, Болгарія, Білорусія, Російська Федерація, Литовська республіка передбачають розгалужену систему кримінально-правових наслідків, серед яких виділяють і заходи безпеки, здебільшого запозичені з кримінальних кодексів європейських країн.

Розділ третій “Інститут заходів безпеки в сучасному кримінальному праві України” складається з двох підрозділів і присвячений аналізу кримінального законодавства України в аспекті врегулювання інших заходів кримінально-правового впливу, відмінних від покарання, та теоретичному обґрунтуванню доцільності передбачення інституту заходів безпеки в кримінальному праві України.

У підрозділі 3.1. “Заходи безпеки в системі кримінально-правових наслідків злочинного діяння за кримінальним законодавством України” стверджується, що вимоги сучасних реалій у кримінально-правовій протидії злочинності не зводяться лише до покарання (кари, відплати). Стан та структура злочинності сьогодення, надмірна криміналізація суспільства (В.М. Дрьомін, О.М. Литвак, М.І. Хавронюк), першочерговість захисту прав та свобод людини вимагають застосування більш ефективних заходів, спрямованих на попередження злочинів та відновлення соціальної справедливості.

Виникнувши в Україні ще за дореволюційних часів в рамках поліцейського права, в післяреволюційний період заходи безпеки трансформувалися в „заходи соціального захисту” - як інститут кримінального права. Однак свавільне застосування тоталітарним режимом „заходів захисту” та оперування конструкцією „небезпечний стан особи” без визначення конкретних критеріїв та підстав визначення „небезпечності стану” особи, поширеності застосування заходів позасудової репресії, у подальшому призвели до повної відмови від такої термінології та власне від застосування заходів зі схожими термінологічними визначеннями у сучасному кримінальному праві. І сьогодні відгуком політики тоталітарного режиму в деяких країнах - колишніх республіках Радянського Союзу - стало накладення негласного „табу” на використання терміна „заходи безпеки” та „небезпечний стан особи” у нормотворчій практиці та правозастосовній діяльності.

Незважаючи на те, що український законодавець відмовляється від певних термінологічних конструкцій, пов'язаних із введенням в кримінальне законодавство інституту заходів безпеки, відхід від абсолютної теорії покарання в чинному кримінальному законодавстві все ж таки спостерігається. На відміну від Кримінального кодексу УРСР 1960 року, у ч. 2 ст. 3 Кримінального кодексу України зазначається: „Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки дійсним Кодексом”. Це дає можливість розпочати діяльність з доктринального оформлення інституту кримінально-правових наслідків суспільно небезпечного діяння, у тому числі і заходів безпеки (М.І. Хавронюк, А.В. Савченко).

Сучасному кримінальному праву України відомі такі заходи, що не є покаранням за змістом ст. 51 КК України, як: спеціальна конфіскація, вилучення товарів, знищення вилучених товарів, примусові заходи медичного характеру, примусове лікування, примусові заходи виховного характеру, встановлення певних обмежень при звільненні особи від відбування покарання з випробуванням. Причому застосування тільки останніх чотирьох заходів врегульовано нормами Загальної частини КК України.

Аналізуючи кінцеву мету та характер обмежень вищезазначених заходів, зроблено висновок, що всі вони спрямовані на нейтралізацію криміногенних ситуацій, попередження вчинення нових суспільно-небезпечних діянь, передбачених КК України, як особами, до яких вони застосовуються, так і іншими особами, а також захист прав та інтересів особи, суспільства та держави від суспільно небезпечних посягань з боку такої особи у майбутньому, що є характерним саме для заходів безпеки.

У підрозділі 3.2. “Перспективи розвитку інституту заходів безпеки в кримінальному праві України” робиться висновок про необхідність переосмислення по-новому сутності інституту кримінальної відповідальності (не ототожнюючи її тільки з покаранням (В.О. Меркулова) та видами звільнення від покарання), відмежування покарання від кримінальної відповідальності, „інших кримінально-правових наслідків”, перегляду ставлення українського законодавця до заходів безпеки в кримінальному праві.

На сучасному етапі розвитку кримінального права України виникли щонайменше три передумови врегулювання інституту заходів безпеки як заходів кримінально-правового впливу: вимоги виконання міжнародно-правових обов'язків держави, усунення прогалин у діючому кримінальному законодавстві (як системно-правова передумова) та ефективність цих заходів у протидії злочинності, про що свідчить досвід використання заходів безпеки в зарубіжних країнах. В кримінальному праві України пропонується виділити таку систему заходів безпеки: примусові заходи медичного характеру, визначені розділом ХІV Кримінального кодексу України; примусове лікування, визначене статтею 96 КК України; примусові заходи виховного характеру (крім заходів, що застосовуються до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність), спеціальну конфіскацію; вилучення та знищення предметів; встановлення нагляду; позбавлення права на керування транспортними засобами; опублікування вироку.

У зв'язку з цим потребує уточнення зміст окремих норм діючого КК України в частині: поширення дії кримінального закону у часі у сфері призначення заходів безпеки, обов'язковості врахування призначених заходів безпеки за вироками іноземних держав при призначенні покарання, застосуванні інших заходів кримінально-правового характеру та ін., удосконалення діючих положень щодо підстав та порядку застосування примусового лікування. На підставі теоретичних розробок відпрацьовано законопроект „Про внесення змін до Кримінального кодексу України”, в якому надаються нормативне визначення заходів безпеки, мета, порядок та підстави їх застосування, власне система та особливості застосування окремих видів заходів безпеки. В запропонованому проекті визначається також, що суд застосовує заходи безпеки за мотивованим рішенням до особи, яка скоїла суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу (ситуацію, яку вона створила), враховуючи ступінь тяжкості та характер вчиненого суспільно небезпечного діяння, особистісні якості, стан її здоров'я, обставини вчинення суспільно небезпечного діяння, її поведінку після вчинення суспільно небезпечного діяння, вчинення особою злочинних діянь в минулому, внаслідок чого суд дійде висновку, що особа є небезпечною для суспільства та може вчинити (чи обумовити) нові злочини.

ВИСНОВКИ

У висновках викладено основні положення дослідження, сформульовано теоретико-методологічні положення і практичні рекомендації, що полягають у встановленні обумовленості правового регулювання та застосування заходів безпеки як кримінально-правового заходу протидії злочинності, підстав, умов, порядку їх застосування, розробці пропозицій з удосконалення інституту заходів безпеки в кримінальному праві як одного із заходів кримінально-правового впливу на злочинність.

До основних результатів дослідження слід віднести:

1. Дослідження поняття, сутності, системи, порядку та підстав застосування заходів безпеки у кримінальному праві викликано, в першу чергу, необхідністю охорони прав та інтересів особи та суспільства від суспільно небезпечних проявів і посягань. І хоча при попередженні суспільно небезпечних діянь заходи безпеки не є заходами основного характеру, а скоріше - ситуативними заходами, втім вони, як свідчить світовий досвід, дозволяють з великим ступенем ефективності обмежити кримінальну активність особливо небезпечних для суспільства осіб.

2. Сучасна система кримінально-правових заходів протидії злочинності складається із заходів покарання, заходів безпеки, заходів відновлення (компенсаційних заходів), заходів соціального захисту та профілактики, серед яких заходи безпеки мають переважне значення у забезпеченні захисту суспільства від суспільно небезпечних осіб та криміногенності конкретних життєвих ситуацій.

3. Вже наприкінці ХІХ ст. кримінально-правові заходи безпеки привернули увагу представників майже всіх шкіл кримінального права, оскільки тогочасні реалії вимагали перенесення центру ваги кримінальної репресії з „діяння” на „діяча”. Підсумовуючи погляди представників різних кримінально-правових шкіл, можна простежити розвиток ідей від широкого застосування заходів безпеки та соціального захисту до осіб в „небезпечному стані” до надто обмеженого їх застосування. Водночас, єдиною для всіх них була ідея, що кримінально-правові заходи, які мають застосовуватися до злочинців, повинні поєднувати в собі існуючі заходи покарання разом із заходами безпеки та іншими заходами.

Покарання має переважно репресивний характер і лише опосередковано відіграє превентивну роль, натомість, заходи безпеки мають переважно превентивний, попереджувальний характер; покарання застосовується як наслідок вини злочинця, а захід безпеки може визначатися як небезпечністю особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і виною, а також певною криміногенністю ситуації; покарання призначається, як правило, на певний строк, а захід безпеки, як правило, залишається в силі, доки не зникне небез-пека, що стала підставою застосування цього заходу.

4. Покарання і заходи безпеки за законодавством більшості держав Західної Європи є примусовими правовими наслідками протиправного діяння, застосовуються від імені держави за вироком суду. Кримінальне законодавство Іспанії, Швейцарії, ФРН, Голландії, Італії, Республіки Сан-Марино та ін. визнає, що заходи безпеки можуть призначатися і за відсутності вини, поза кримінальною відповідальністю (наприклад, щодо неосудних осіб), безпосередньо спрямовані на усунення „небезпечного стану” особи, яка вчинила або може вчинити суспільно небезпечне діяння (обмеження певних прав), або нейтралізацію криміногенності ситуації (призначення спеціальної конфіскації певних предметів). При розв'язанні питання щодо „суспільної небезпеки” особи враховуються її конкретні суспільні (небезпечні, злочинні) дії, попередня злочинна діяльність. Так, суспільно небезпечними можна визнавати при дотриманні певних умов „професійних” злочинців, „звичних” злочинців, осіб, звільнених від кримінальної відповідальності внаслідок психічної хвороби через неосудність, які через свою поведінку та вчинки становлять загрозу для суспільства.