Нарешті, третьою ситуацією є така, коли військовослужбовці, засуджені до одного із трьох видів покарання: службового обмеження, арешту (який відбувається згідно з частини 2 статті 60 КК України військовослужбовцями на гауптвахті) або тримання в дисциплінарному батальйоні, визнаються в ході відбування покарання непридатними до військової служби за станом здоров'я. У таких випадках вони обов'язково і остаточно звільняються судом від покарання (частина 3 статті 84 ККУ).

Що ж до звільнення від покарання осіб, що захворіли на психічну або іншу тяжку хворобу, то у разі їх одужання, вони повинні бути направлені для відбування покарання.

Особи, звільнені від покарання у зв'язку з захворюванням на психічну або іншу тяжку хворобу, не можуть бути примушені для подальшого відбування покарання, якщо закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 та 80 ККУ, або у наявності є інші підстави для звільнення від покарання. Особи, звільнені від подальшого відбування покарання, мають вважатися такими, що мають судимість на загальних підставах [17, 89], крім осіб, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру.

2.10. Амністія (від грец. Атпезііац- забуття, прощення) - це акт законодавчої влади, який приймається Верховною Радою Ук-раїни як закон і яким повністю або частково звільняються від кримінальної відповідальності і покарання певні категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.

Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального ко-дексу України та Закону України від 1 жовтня 1996 р. (із зміна-ми і доповненнями) “Про застосування амністії в Україні”.

Приймаючи рішення про амністію, держава підкреслює гуманістичний напрям у своїй внутрішній політиці, дає можливість певним категоріям злочинців відчути піклування про себе і не допускати вчинення злочинів у майбутньому.

Акт амністії не змінює і не відміняє кримінальний закон, що передбачає відповідальність за діяння, вчинене амністованою осо-бою. Амністія не кидає тіні на законність і обґрунтованість ви-року, винесеного такій особі, не реабілітує її.

Амністія згідно з прийнятим законом розповсюджується на певні категорії осіб (тобто має не персоніфікований характер), які на думку законодавців, заслуговують на застосування до них цього акту. Категорії цих осіб і умови їх звільнення визнача-ються в кожному акті про амністію окремо.

Акт амністії приймається з нагоди певної знаменної події в житті держави (“День незалежності” тощо). Закон про амністію не може прийматися частіше одного разу протягом календарного року (крім так званих умовних амністій).

У всіх випадках не підлягають амністії:

1)  особи, яким смертну кару (призначену у часи, коли вона була передбачена законом) в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і особи, засуджені до довічного позбавлення волі;

2)  особи, що мають дві і більше судимості за вчинення умис-них тяжких і особливо тяжких злочинів;

3)  особи, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обстави-нах;

4)  особи, яких засуджено за вчинення умисного тяжкого чи особливо тяжкого злочину (крім злочинів, передбачених у п. 3) і які відбули менше половини призначеного вироком суду основ-ного покарання.

Законом про амністію може бути передбачено:

1)  повне звільнення зазначених у ньому осіб від криміналь-ної відповідальності чи від відбування покарання (як основного, так і додаткового);

2)  часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбуван-ня призначеного судом покарання (як основного, так і додатко-вого);

3)  заміна засудженим покарання або його невідбутої части-ни більш м'яким покаранням (ч. 3 ст. 86 КК).

У першому випадку така амністія зветься повною, у другому і третьому -- частковою.

Судимість законом про амністію не знімається. Це питання вирішується на підставі ст. 88-91 КК із врахуванням фактично відбутого покарання.

Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно (маються на увазі ті злочини, по яких особи, що їх вчинили, підлягають амністії). Амністія не поширюється на злочини, що тривають або продов-жуються (див. розділ “Множинність злочинів”), якщо вони закін-чені, припинені або перервані після прийняття закону про амніс-тію. Наприклад, якщо людина незаконно зберігала вибухові речовини (ч. 1 ст. 263 КК), і на осіб, які вчинили цей злочин, з певної дати була оголошена амністія, то продовження зберіган-ня цих речовин означає, що амністія на цей злочин не поши-рюється.

Законом передбачена ще так звана умовна амністія, яка прак-тично не застосовувалася. Її суть сформульована таким чином: “У виняткових випадках, з метою припинення суспільно небезпеч-них групових проявів, чинність амністії може бути поширено на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених в за-коні про амністію” (ч. 2 ст. 4 Закону від 1 жовтня 1996 р.).

На вже виконане до вступу в силу закону про амністію пока-рання майнового характеру (конфіскація майна, штраф) цей акт не поширюється. У той же час амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду (йдеться про необхідність по-дальшого виконання амністованим його обов'язків, що випли-вають із задоволеного судом цивільного позову, пов'язаного із вчиненням злочину).

Остаточне рішення у справах конкретних осіб, що підпадають під амністію, приймає суд. Він приймає рішення, впевнившись, що особа відповідає всім вимогам, які сформульовані в законі про амністію.

Якщо акт амністії вступає в силу, коли справа знаходиться у стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання (ч. 2 ст. 6 КПК). Закриття справи за актом амністії не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку (ч. 3 ст. 6 КПК).

Помилування - це акт Президента України, за яким певна особа (група осіб) повністю або частково звільняється від пока-рання.

У ч. 1 ст. 44 КК зазначається, що особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності на підставі акта помилування. Таким чином, закон наділяє Президента правом помилування осіб, відносно яких ще не було постановлено обви-нувального вироку, але така форма помилування у практиці не зустрічається, не зазначена вона і у затвердженому Указом Пре-зидента України Положенні “Про порядок здійснення помилу-вання”.