Таким чином, психічне ставлення особи до скоєного зводиться до свідомості фактичних зовнішніх ознак злочинного діяння. Свідомість протиправність, не будучи включеним ні в умисел, ні в необережність, по суті стає самостійним ознакою провини поряд з умислом і необережністю. Така точка зору підтримується більшістю німецьких юристів і судовою практикою. Про те, що протиправність - самостійний ознака провини, свідчить і зміст наведеного вище §17 КК ФРН.

2.2 Визначення вини у кримінальному праві Франції

Чинний КК Франції також не містить загального визначення провини. У доктринальних джерелах з кримінального права конструкція провини будується на основі поняття загальної (чи мінімальної) вини, яка характеризує будь-яке злочинне діяння.

Загальна вина - це «мінімум» психологічного ознаки, без якого взагалі не може бути злочинного діяння. Вона полягає в простому вольовому моменті: оскільки будь-яке діяння осудної особи при відсутності форс-мажорних обставин (або непереборної сили) є вольовим актом, остільки в самому діянні як такому міститься не тільки матеріальний, але вже і психологічний елемент. Він пов'язаний з поняттям самого злочинного діяння в тому сенсі, що останнє не є результатом дії непереборної сили [11, с. 245].

У спеціальній постанові Касаційного Суду Франції від 13 грудня 1956 містилося положення про те, що «будь-яке злочинне діяння, навіть ненавмисне, припускає, що його виконавець діяв з розумом і бажанням». Цей «мінімум» психологічного ознаки в «чистому» вигляді присутня в поліцейських порушення.

В інших випадках потрібна більш розвинений психологічний ознака, і він може полягати у навмисне чи ненавмисної вини. У цьому аспекті вина - це психічне ставлення особи до робить діяння і його наслідків, тобто вина в її традиційному для російських юристів розумінні.

Згідно КПК Франції будь-який поліцейське порушення, навіть вчинене в стані рецидиву, може стати предметом спрощеного виробництва (ст.524). Прокуратура, яка обирає процедуру спрощеного виробництва, передає судді поліцейського трибуналу кримінальну досьє. Суддя ухвалює рішення у справі без судового розгляду шляхом винесення кримінальної наказу, в якому висловлюється або виправдання, або засудження з призначенням штрафу.

За французькому праву суддя поліцейського трибуналу, що розглядає справу про порушення, не тільки не зобов'язаний доводити спеціальну провину особи (умисел або необережність), але й не зобов'язаний навіть мотивувати своє рішення (див. ст.526 КПК Франції).

Для притягнення до відповідальності за порушення поліцейському достатньо загальної вини. Особа вважається винним у силу самого факту вчинення порушення і може бути звільнена від відповідальності тільки в разі, якщо доведе, що діяло під впливом непереборної сили або якщо існували такі обставини, як неосудність або недосягнення віку кримінальної відповідальності.

У подібних випадках французькі юристи говорять про презюміруд вини. На їхню думку, саме діяння дає підставу припускати вину особи. Презюміруюча вина часто називається «порушуюча», оскільки вона являє собою психологічний ознака, характерний для більшості порушень. Однак, з одного боку, існує достатня кількість порушень, для яких характерний більш розвинений психологічний ознака (необережність чи навіть умисел), а з іншого боку, велика кількість проступків технічного характеру містять цей «мінімум» психологічного ознаки.

У французькому кримінальному праві у визначенні форм вини існують значні термінологічні труднощі, проте можна виділити наступні форми:

а) навмисну вину, або злочинні наміри (la faute inten-tionnelle);

б) ненавмисно вину, або необережну вину, або кримінальну вину (la faute поп intentionnelle ou faute penale);

в) презюміруемую вину, або вина при порушеннях (la faute presume ou faute contraventionnelle).

Оскільки презюміруюча вина тотожна загальної вини, про що говорилося вище, зупинимося на перших двох формах провини - умисел необережності. При навмисного вини особа не тільки усвідомлює незаконний характер свого діяння (загальна вина), але і бажає вчинити таке діяння і досягти його шкідливих наслідків.

Згідно з чинним КК Франції, всі злочини - це тільки навмисні діяння. Велика частина проступків також відбувається навмисне.

У теорії французького кримінального права йдеться про різних злочинах навмисного провини. Перша представлена у вигляді передумислу. У цьому випадку злочинне діяння є не просто навмисним, умисел формується протягом більш-менш тривалого періоду часу. Передумисел визнається обтяжуючою обставиною ряду злочинних діянь: вбивства (ст. 221-3 КК Франції), застосування тортур (п.9 ст.222-3), насильницьких дій, що призвели до спричинення смерті з необережності (п.9 ст.222-8) і т. д. При цьому французький кодекс визначає передумисел як умисел, що сформувався до дій за скоєння певного злочину або провини (ст.132-72). У деяких випадках, на думку французьких юристів, законодавець говорить про особливу формі умислу: про спеціальний умисел (dol special). Це означає, що в диспозиції кримінально-правової норми вказується на вчинення злочинного діяння з певною метою. У таких випадках мета є обов'язковим елементом злочинного діяння і підлягає доведенню. Відсутність такої мети повністю виключає злочинність діяння або виключає кримінальну відповідальність за злочин, передбачений цією статтею.

Іншим ступенем умислу французькі юристи вважають невизначений умисел. Він має місце тоді, коли особа хотіла заподіяти шкоду правоохоронюваному об'єкту, але не віддавало собі звіту про точний розмір такої шкоди (у російському кримінальному праві цей вид умислу називається ще неконкретизованим). У випадках, коли було завдано найбільшої шкоди, особа буде нести за нього відповідальність, оскільки збиток передбачив і наступили наслідки - це те, чого і бажав злочинець [11, с. 150].

При ненавмисної вини поведінка виконавця є свідомою і бажаним, але він не прагне ні до якого шкідливого наслідку. Виконавець осудних в провину дій здійснив «помилку», наприклад перевищивши швидкість, без бажання заподіяти шкідливі наслідки (тілесні ушкодження з необережності або смерть з необережності).

Саме по собі дія не завжди є ненавмисною, тоді як заподіяння наслідків є таким. Необережні злочинні діяння, якою б шкоди вони ні заподіяли, є, згідно із Кримінальним кодексом Франції, проступками.

Іноді у французькій юридичній літературі пропонується ввести «проміжну» між наміром і необережністю форму провини: «непробачну необережність» (imprudence impardonable). Ця форма вини мала б місце тоді, коли особа свідомо йде на ризик, небезпечний для іншого, при цьому сподіваючись, що не заподіє шкоди.

ВИСНОВКИ

Отже, суб'єктивна сторона складу злочину - це внутрішній зміст злочину, це ті психічні процеси, які проходять у свідомості особи, коли вона вчиняє злочин, це її психічне ставлення до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

У результаті проведеного дослідження з метою більш повного розкриття змісту вини в кримінальному законодавстві України та окремих зарубіжних держав, усунення суперечностей та прогалин в КК України, а також врахування в його положеннях досягнень теорії кримінального права здобувач сформулював ряд конкретних висновків:

Згідно з українським законодавством, поняття провини чітко регламентується в ст.23 Кримінального Кодексу України, де виною є психічне ставлення особини до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, вираз у формі умислу або необережності. Що стосується країн Франції та Німеччини, то згідно законодавства цих країн поняття вини у кримінальному праві відсутня.

Відповідно до українського законодавства вина проявляється у формі умислу і необережності. У Французькому кримінальному законодавстві можна відділити наступні форми - навмисну провину, або злочинні намірі, ненавмисну провину, або необережну вину, або кримінальну провину, або вина при порушенні.

Що стосується кримінального законодавства Німеччини, то чинний КК ФРН згадує дві форми вини: умисел і необережність, однак не розкриває змісту цих понять.

Таким чином, із усього вищесказаного можна зробити висновок, що на сьогоднішній день в українському законодавстві поняття провини і її форми більш чітко і розгорнуто регламентування в нормах кримінального права, ніж у кримінальному законодавстві Німеччини та Франції.

Кожен злочин це єдність об'єктивного та суб'єктивного, які настільки взаємопов'язані, що вчинки викривають думки, наміри, а про наміри, думки судять по вчинку. Суб'єктивна сторона - елемент злочину, яка є чи не найскладнішим для дослідження та аналізу. Це пояснюється тим, що для його дослідження необхідно поринути у внутрішній світ людини, визначити її моральні якості, систему життєвих цінностей, емоційний статус та емоційний стан на момент вчинення злочину. Як писав Г. Гегель - людина робить такою як вона є; людина не що інше, як низка її вчинків.

З вищевикладеного в даній курсовій роботі видно, що в теорії кримінального права та кримінальній практиці ще є багато суперечливих моментів, існують альтернативні погляди, різні точки зору на те чи інше поняття, інститут, категорію кримінального права, а отже є простір для наукових досліджень, кримінально-правового аналізу цих явищ і відповідно для вдосконалення кримінальних законів та практики їх застосування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України №254к/96-ВР від 28 червня 1996 року

2. Новий Кримінальний кодекс України. Питання застосування і вивчення. - Матеріал міжнародної науково - практичної конференції (Харків) 25-26 жовтня 2001 року / Редколегія: В.В. Сташко(головний редактор) та ін.-К.-Х.: «Юрінком Інтер», 2002.-272 с.

3. Верема Р. Вина та її форми за кримінальним правом Франції // Право України. - 2005. - №12. - С. 138.

4. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. - С. 114.

5. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Н.В. Чернишова. - К.: Атіка, 2003. - С. 119.

6. Кримінальне прав України. Загальна частина: Підручник для юрид.вузів і фак./ М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борісов та ін.; за ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса та ін.-Х.: Право, 2007.-368 с.

7. Кримінальне право України: Навчальний посібник / В.О. Кузнєцов. - К.: Кондор, 2005. - С. 125.

8. Кримінальне право України (загальна частина) за редакцією Кондратьєва Я.Ю., Київ - 2012р. - С.368.

9. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посіб. / За ред. О.М. Омельчука. - К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. - 208 с.

10. Кримінальне право України: Практикум: навч. посібник / П.П. Андрушко, С.Д. Шапченко, С.С. Яценко, П.С. Берзін та ін.; за ред. С.С. Яценка. - [3-тє вид., перероб. і доповн.]. - К.: Алерта; КНТ; Центр учб. літ-ри, 2010. - 640 с.

11. Кримінальне право України. Загальна частина: Схеми. Таблиці. Визначення: [навч. посібник] / [За ред. докт. юрид. наук Є. Фесенка. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 272 с.