Проблеми кваліфікації злочинів були предметом уваги і Я. Брайніна, котрий досліджував їх як частину процесу застосування кримінально-правової норми. Цей учений у публікаціях 60-х рр. минулого століття [10, с. 62] акцентував увагу на питаннях розмежування стадій застосування кримінального закону та додатково аргументував, що кваліфікація злочину є необхідним елементом об'єктивної істини, котра встановлюється у справі. Так само як складову процесу застосування кримінального закону розглядають кваліфікацію злочинів О. Наумов й А.Новіченко, що у своїх роботах зупинилися на питаннях колізії кримінально-правових норм, конкретизації оцінних понять, подоланні помилок при кваліфікації тощо. Одні праці вчених були присвячені методиці кваліфікації злочинів , інші - встановленню суб'єктивної сторони для кваліфікації скоєного , ще інші - аналізу практично-прикладних питань кваліфікації та кваліфікації деяких видів злочинів.

Сучасна кримінально-правова доктрина України дає декілька визначень поняття "кваліфікація злочинів". Найбільш вживаним є таке визначення: кваліфікація злочинів - це встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння й ознаками складу злочину, передбаченого законом про кримінальну відповідальність. У широкому значенні кваліфікація злочинів - це:

1) "результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, досудового розслідування, прокуратури і суду внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, визначена норма(и) кримінального закону, яка(і) передбачає(ють) відповідальність за вчинене, встановлена відповідність між юридично значущими ознаками посягання і ознаками злочину, передбаченими законом, та процесуально закріплений висновок про наявність такої відповідності" (професор В. Навроцький)[11, с. 54];

2) "кримінально-правова оцінка вчиненого діяння, вибір і застосування до нього тієї кримінально-правової норми, яка найбільш повно описує його ознаки" (професор М. Коржанський)[12, с. 16].

На підставі викладеного пропонується кваліфікацію злочинів визначати як процес встановлення відповідності (тотожності) між юридично значущими ознаками злочину (фактичний склад злочину) і ознаками злочину, передбаченими КК (юридичний склад злочину), та формулювання висновку про наявність чи відсутність такої відповідності (тотожності). Таке визначення охоплює всі види кваліфікації та ґрунтується на концепції, що кваліфікація це не тільки процес, але й результат.

У науці кримінального права слід розмежовувати поняття "кримінально-правова кваліфікація" та "кваліфікація злочинів". Поняття "кваліфікація злочинів" є видовим і вужчим за обсягом, а тому воно охоплюється родовим "кримінально-правова кваліфікація" і становить лише його частину. При цьому кримінально-правова кваліфікація містить не тільки кваліфікацію злочинів, а й кваліфікацію інших діянь, які можуть і не бути злочинами (малозначних діянь; діянь, вчинених за обставин, що виключають злочинність діяння; діянь осіб, які є неосудними чи не досягли віку кримінальної відповідальності, тощо). У свою чергу, кваліфікація злочину - це реалізація кримінального закону, застосування до вчиненого діяння конкретної кримінально-правової норми чи підведення певного злочину під ознаки конкретної норми.

Усе вищенаведене дає підстави стверджувати, що поняття кваліфікації злочинів у юридичній літературі характеризується складністю та багатоаспектністю, а вчення про кваліфікацію злочинів потребує подальшого розвитку й удосконалення в різноманітних напрямках.

1.2 Поняття кваліфікації злочинів та її види

У кримінальному праві кваліфікацією називається юридична оцінка злочину і встановлення (застосування) тієї кримінально-правової норми, яка повніше описує ознаки цього злочину. Кваліфікувати злочин означає встановити повну відповідність його ознак ознакам норми, яка передбачає відповідальність саме за вчинення цього злочину. Термін "кваліфікація" походить від латинського qualis -- який, якої якості. Кваліфікація взагалі -- віднесення певного явища, речі за їхніми властивостями (якістю) до певного класу чи категорії. Правова кваліфікація -- це пошук, вибір і застосування до певної події, випадку конкретної правової норми.

У кримінальному праві кваліфікація злочину -- це реалізація кримінального закону шляхом застосування до вчиненого діяння конкретної кримінально-правової норми, або підведення певного злочину під ознаки конкретної норми.

Кваліфікацію злочинів А.А. Герцензон визначав як встановлення відповідності конкретного діяння ознакам того чи іншого складу злочину, передбаченого кримінальним законом [13, с. 4]. Таке визначення поняття кваліфікації злочинів взагалі можна визнати правильним. Воно відображає основну сутність кваліфікації -- встановлення відповідності ознак вчиненого діяння ознакам складу злочину, описаного в законі. Але воно правильне лише як загальне і орієнтовне. Головний недолік цього визначення в тому, що воно не вказує на ту кримінально-правову норму, яка є єдиною, що повинна бути застосована у цьому випадку саме до цього діяння. Кримінально-правова кваліфікація є застосування не будь-якої норми закону, а лише певної, конкретної. Кримінальна відповідальність за певний, конкретний злочин передбачається в кількох кримінально-правових нормах, іноді -- у низці норм. Відповідальність за вбивство, зокрема, передбачають норми статей 115-119 Кримінального кодексу України (далі -- КК) [2, с. 50-51].

Кваліфікація може бути правильною лише тоді, якщо буде застосовано саме ту норму, яка передбачає це діяння, тобто застосовано лише одну і лише певну, конкретну норму. Проте у визначенні А.А. Герцензона поняття кваліфікації злочинів вказівка на відповідність конкретного діяння ознакам того чи іншого складу злочину, передбаченого кримінальним законом, не визначає цієї норми, єдино правильної для цього випадку норми. Цей недолік робить поняття кваліфікації злочинів малопридатними для практики.

Для кваліфікації діяння важливо встановити і застосувати саме ту норму, що містить певний, конкретний склад злочину. Але який? Як видно з наведеного, такі суміжні склади злочинів відрізняються один від одного лише однією ознакою (рідше -- двома). За таких умов правильну кваліфікацію можна викласти у вигляді формули п+Д, де п -- всі спільні, тотожні ознаки подібних складів злочинів, а Д -- та додаткова ознака, яка відрізняє цей склад злочину від інших, суміжних, подібних.

Глибинною сутністю кваліфікації злочинів є встановлення всіх ознак певних злочинів і додатково ще однієї ознаки цього певного, конкретного діяння і складу злочину, що його передбачає. З цього випливає, що необхідна і єдина для кваліфікації норма відрізняється від інших подібних більшістю ознак, вона повніше описує ознаки певного злочину.

Отже, для правильної кваліфікації злочину необхідно вибрати і застосувати ту норму, яка найповніше описує ознаки вчиненого діяння. В цьому і полягає юридична сутність кваліфікації злочинів. Визначити з багатьох подібних найнеобхіднішу норму буває складно, що призводить до помилок. Щоб їх уникнути, Пленум Верховного Суду України змушений майже у кожній постанові про практику застосування законодавства про відповідальність за окремі види злочинів вказувати судам на необхідність посилити увагу до кваліфікації злочинів.

У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про злочини проти власності" від 6 листопада 2009 р. вказується, що "суди допускають помилки при кваліфікації дій винних осіб, відмежуванні одних злочинів від інших, вирішенні питань про наявність або відсутність кваліфікуючих ознак та призначенні мір кримінальних покарань" [3, с. 111-112].

Велике практичне значення кваліфікація злочинного діяння має тому, що вона визначає:

1) юридичну оцінку вчиненого діяння, його суспільну сутність і небезпечність (тяжкість);

2) міру відповідальності і міру покарання;

3) суттєве підсилення кримінальної відповідальності за вчинення окремих злочинів;

4) підстави для визнання особи особливо небезпечним рецидивістом (ст. 26 КК);

5) правові наслідки кримінальної відповідальності. Для кваліфікації мають значення не всі ознаки конкретного діяння, а лише ті з них, які визначають його кримінально-правовий зміст, тобто є ознаками складу злочину. Перелік ознак діяння, які враховуються при кваліфікації, обмежений законом, рамками складу злочину. Але за межами складу злочину перебуває чимало інших ознак, обставин, які мають кримінально-правове значення -- соціальна характеристика особи--суб'єкта злочину, склад його сім'ї, стан здоров'я, професія, певні обставини вчинення злочинного діяння тощо. Згідно з цим у кожному злочині можна виділити такі групи ознак:

1) вся сукупність ознак і властивостей злочину;

2) ознаки і властивості, які мають значення для вирішення кримінальної справи по суті;

3) кримінально-правові ознаки - ознаки складу злочину [9, с. 45].

Аналіз кримінально-правових особливостей усіх ознак вчиненого діяння свідчить, що для його кваліфікації вирішальне значення мають не всі, а лише деякі ознаки злочину. При відмежуванні, наприклад, викрадення зовсім не використовуються ознаки суб'єктивної сторони, оскільки цими ознак'ами викрадення не відрізняються від суміжних складів злочину. Всі відомі способи викрадення чужого майна вчинюються лише навмисно і з корисливих мотивів. Причому умисел усіх викрадачів лише прямий, оскільки викрасти чуже майно, без бажання заволодіти ним неможливо.

Так само і умисне вбивство, відповідальність за яке передбачають ч. 1 ст. 115 і ст. 116 КК, відрізняються одне від одного лише однією ознакою -- наявністю чи відсутність сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Неналежне дослідження цієї ознаки призводить до того, що вбивство у стані сильного душевного хвилювання кваліфікується за ч. 1 ст. 115 КК, а діяння, передбачене ст. 116 КК, -- за ч. 1 ст. 115 КК.

Взагалі весь процес кваліфікації злочинів, як вважає академік В.М. Кудрявцев, за своєю сутністю полягає в послідовному відмежуванні кожної ознаки вчиненого діяння від ознак інших, суміжних злочинів11. Всі ознаки складу злочину виконують відмежувальну роль і призначені головним чином для цього. Кожна ознака злочину, описаного в законі, відокремлює певний злочин від інших або відмежовує злочин від інших правопорушень.

Складно відмежувати злочини, які відрізняються один від одного лише однією ознакою. Такі відмежувальні ознаки у різних складах злочинів належать до різних їх елементів. Це можуть бути ознаки об'єкта, суб'єктивної сторони, суб'єкта злочину.

Найбільшу складність становить кваліфікація діянь, які спрямовані на один і той самий безпосередній об'єкт посягання і які утворюють низку послідовних, пов'язаних між собою дій.

Кваліфікація злочину передбачає віднесення його до певного виду злочинної поведінки -- вбивство, викрадення, зловживання, тілесні ушкодження тощо. Віднесення злочину до певного виду злочинів є його видовою кваліфікацією, яка визначається законодавчою назвою цього злочину. Без визначення назви злочину, без його законодавчого найменування не може бути повною, задовільною кваліфікація, оскільки вона не буде загальнозрозумілою.