КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАСОБІВ РЕГУЛЮЮЧОГО ВПЛИВУ ДЕРЖАВИ НА ЗДІЙСНЕННЯ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ

І. Лукач

З метою нормального функціонування економіки держава має впливати на господарську діяльність своїх суб'єктів, чинне місце серед яких займають корпорації. Для цілей даного дослідження під корпораціями ми розуміємо господарські товариства. Останні є важливими для України, оскільки саме в такій організаційно - правовій формі існує переважна більшість середніх та великих підприємств.

Вивченням засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання в рамках юридичної науки займалися А.Є. Бандорин, В.К. Мамутов, В.С. Щербина, а класифікації прав акціонерів (які ми розглядаємо як частину корпоративного управління) були розроблені О.В. Регорурецькою та О.В. Щербиною. Втім, виділення засобів регулюючого впливу держави на здійснення корпоративних прав досліджено не було. Метою цієї статті є класифікація засобів регулюючого впливу держави на здійснення корпоративних прав на основі аналізу нормативних актів України та наукових публікацій.

Складність класифікації засобів регулюючого впливу держави на суб'єктів корпоративного права полягає в тому, що вони в основному є запозиченими з економічної науки. Якщо їх переводити в правову площину, та розглядати їх як внутрішні та зовнішні, як це робиться у вище зазначених науках, то виникає проблема правового розмежування. Так, на думку М.В. Грідчиної механізми корпоративного управління за напрямами можна поділити на: методи внутрішнього контролю - прямий контроль з боку акціонерів на основі використання права голосу на зборах акціонерів; представництво в радах директорів; методи зовнішнього контролю - правові норми, що визначають функції й відповідальність директорів корпорації; механізм ворожих поглинань, банкрутства компаній, що працюють неефективно [1; С. 20]. Проте, з правових позицій, що методи внутрішнього, що зовнішнього контролю будуть регулюватися однаковими нормами ЗУ Про акціонерні товариства, більш того в цих двох групах немає специфіки ні за об'єктами та суб'єктами правовідносин, ні за змістом.

Приклад поділу механізмів корпоративного управління на зовнішні та внутрішні в економічній науці також наводить Ю.С. Чихачова: внутрішні - організаційно - управлінський механізм, та зовнішні - організаційно - економічний механізм. Зовнішні механізми мають загальний характер для всіх акціонерних товариств (далі - АТ). Внутрішні механізми враховують специфіку кожного конкретного АТ [2; С. 198-199]. Знов таки ці внутрішні та зовнішні механізми, що безперечно можуть бути індивідуалізовані в конкретному товаристві, регулюються однаковими нормами, наприклад щодо процедури скликання загальних зборів акціонерів АТ детально прописано в ЗУ Про АТ, втім вона може бути деталізована в статуті АТ, або ж застосовуватися для конкретного АТ у відповідності до реалій практики (наприклад, АТ може працювати довгий час і ніколи не застосовувати норми ст.57 ЗУ Про АТ щодо дострокового припинення повноважень членів наглядової ради, така практична ситуація може ніколи не виникнути).

Ситуацію ускладнює перелік основних засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання, що вміщені в ч.2 ст.12 ГК. На жаль, жоден з цих засобів як кваліфікуючий не можна застосувати до регулюючого впливу держави на діяльність учасників корпоративних відносин (більшість з яких безперечно є суб'єктами господарювання, наприклад, самі корпорації, а деякі - суб'єктами господарських відносин, наприклад акціонери-фізичні особи). Якщо брати за основу перелік з ст.12, то для прямого впливу на корпоративні відносини можна застосувати тільки державне замовлення та ліцензування про що мова буде іти далі. Проте, вочевидь, що держава не може не мати в своєму арсеналі засоби для регулювання діяльності таких важливих як для економіки так і для соціального життя громадян суб'єктів як корпорацій. Тому, виходячи з положень ч.1 ст.12 ГК, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності, можна вивести інші засоби, що не вміщені в ч.2 зазначеної статті.

Якщо звернутися до теоретичних досліджень засобів державного регулювання, то науковцями наводяться такі засоби, що не вміщені в ч.2 ст.12 ГК:

• законодавчі міри, розгорнуте правове регулювання різних правовідносин; при цьому особливу роль відіграє конкурентне законодавство;

• безпосереднє управління державною власністю та її використання на процеси соціально-економічного розвитку в суспільних інтересах;

• програмування та планування економічного та соціального розвитку [3; С.184];

• дозволи, заборони, приписи, що зобов'язують до окремих дій чи бездіяльності;

• резерви та допустимі суми, що зобов'язують до конкретних дій або бездіяльності [4; С.22].

Якщо виходити зі змісту вказаних науковцями механізмів, то арсенал засобів регулюючого впливу держави на суб'єктів корпоративних відносин значно розширюється і охоплює ті сфери корпоративних відносин, які держава має намір найбільше врегулювати через їх суспільне, економічне та публічне значення.

Перед тим як дати їх класифікацію зазначимо наступну проблему, що міститься в термінології ч.2 ст.12 ГК. Згідно з згаданої статті, держава застосовує регулюючий вплив на суб'єктів господарювання. Втім, держава має і здійснює вплив на всіх учасників відносин у сфері господарювання. Так, правила щодо проведення загальних зборів акціонерного товариства розповсюджуються що на фізичних осіб-акціонерів, які не є суб'єктами господарювання, що на юридичних осіб - акціонерів, що є суб'єктами господарювання. Зрозуміло, що більший вплив держава чинить саме на діяльність суб'єктів господарювання через їх важливішу роль в економіці та через те, що ступінь ризику їх поведінки, що може негативно вплинути на публічні та приватні інтереси є більшим. Проте, і фізична особа-учасник ТОВ, що має намір неправомірно виключити іншого учасника з ТОВ, також є безпосереднім порушників як приватних інтересів учасника-мішені, так і публічних інтересів держави, яка має захистити останнього. Тому держава має встановити засіб впливу або попереджувальний механізм, щоби така ситуація не виникла та запровадити засоби захисту інтересів всіх учасників корпоративних відносин. Тому ми будемо розглядати засоби регулюючого впливу держави на здійснення корпоративних прав всіма учасниками корпоративних відносин, а не лише суб'єктами господарювання. Виходячи з сказаного вище, пропонуємо в ч.2 ст.12 словосполучення "суб'єктів господарювання" замінити на "учасників відносин у сфері господарювання".

Повертаючись до безпосередньої теми нашої статті, на основі узагальнення вищеназваних засобів, ми пропонуємо поділити засоби впливу держави на здійснення корпоративних прав за такими класифікаціями, що мають юридична значення, і які можна відмежувати в нормативних актах:

За джерелом закріплення: в законах, в корпоративних кодексах та принципах, модельних статутах (детальніше про це дивіться наступний підрозділ), типових статутах та договорах, в локальних нормативних актах (у тому числі, в установчих документах).

Щодо корпоративних кодексів, то на сьогодні в Україні імплементовані Принципи корпоративного управління, що затверджені Організацієюц з економічного співробітництва та розвитку [5], були затверджені ДКЦПФР [6]. Однак, навіть для публічних АТ немає прямої норми, яка б стимулювала їх прийняття зазначених принципів. Так, п.5.1.3 Правил фондової біржі ПФТС [7] містить рекомендацію емітенту дотримуватися Принципів корпоративного управління, затверджених ДКЦПФР. ЗУ Про ГТ обходить стороною питання щодо корпоративних принципів, а ЗУ Про АТ п.5 ч.1ст.77 зобов'язує зберігати АТ принципи (кодекси) корпоративного управління товариства. Втім, немає інформації, що буде там міститися. Таким чином, ЗУ Про АТ зобов'язує АТ приймати корпоративні кодекси, проте не зобов'язує їх приймати на основі Корпоративних принципів, що затверджені ДКЦПФР.

Прикладом стимулювання корпорацій запровадити Корпоративний кодекс може слугувати Кодекс корпоративного управління Великобританії 1999 р. (останні зміни у 2010 р.). При цьому, згідно з Правил лістингу на Лондонській фондовій біржі, компанії, що пройшли процедуру лістингу, повинні повідомляти, чи вони прийняли та слідували рекомендаціям або, якщо ні, пояснити, чому цього не зробили (цей принцип знаний як "дотримуйся чи поясни"). Щодо інвесторів, то у 2010 році було затверджено Кодекс управлінців (або Кодекс стюардів) в рамках якого закріплено обов'язок інституційних інвесторів доповідати про свою політику у відношенні моніторингу та взаємодії з компаніями, в які вони інвестують, виключаючи, наприклад, розкриття їх політики голосування та врегулювання будь-яких потенційних конфліктів інтересів [8; Р.6]. В сШа на рівні Федерального Закону Сарбейнса-Окслі було запроваджено обов'язкове прийняття корпораціями, кодексів корпоративної етики, які мають містити інформацію, що потребує оперативного розкриття, за формою, що затверджена Комісією з цінних паперів та фондового ринку США, яка у свою чергу має повноваження на перевірку їх закріплення. а корпорації, що пройшли процедуру лістингу на фондових ринках NYSe та NASDAq, мають прийняти та розкрити свої кодекси та вказати інформацію щодо винятків, що розповсюджуються на директорів та посадових осіб [9; С.7].

Як висновок, на основі аналізу зарубіжного досвіду, нами пропонується при прийнятті НКЦПФР нових Принципів корпоративного управління додати таку статтю: "Принципи корпоративного управління рекомендовано включити до Корпоративних кодексів акціонерних товариств. У випадках не включення їх до корпоративних кодексів публічних акціонерних товариств, у річному звіті емітента мають бути зазначені причини відмови".

регулюючий держава корпорація право

За видами управління об'єктами відповідної форми власності: об'єкти управління приватної власності, публічної власності, комунальної власності. Специфіку складають два останні види, які держава охороняє з урахуванням підвищеного публічного інтересу. З огляду на це можна поділити засоби, що застосовуються до об'єктів управління державної власності на:

організаційно-дозвільні - управління господарськими організаціями, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, здійснюється суб'єктами управління об'єктами державної власності шляхом визначення повноважних представників держави (ч.3 ст.11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (далі - ЗУ Про управління);

організаційно-заборонні - корпоративні права держави, надані господарським структурам в управління, не можуть бути відчужені з державної власності без дозволу Кабінету Міністрів України. Стосовно них не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути відчуження цих корпоративних прав з державної власності. Відчуження корпоративних прав держави здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації (ч.2 ст.9 ЗУ Про управління); корпоративні права держави не можуть передаватися господарським товариствам для формування їх статутних капіталів, крім передачі до статутних капіталів державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній (ч.1 ст.11 ЗУ Про управління) тощо;