2) на підставі загальнотеоретичного розуміння терміну «модельне правовідношення» визначено поняття «модельне спадкове правовідношення», під яким розуміється модель поведінки, закріплена у нормах спадкового права, що є загальним взірцем, на який повинні орієнтуватись та з яким повинні погоджувати свою поведінку суб'єкти спадкового права, вступаючи у те чи інше конкретне спадкове правовідношення;

3) обґрунтовано висновок, що до юридичного складу, який спричиняє виникнення спадкового правовідношення, окрім юридичних фактів, входять також юридичні умови - обставини, які мають юридичне значення для настання юридичних наслідків, але які пов'язані з ними не прямо, а через одну чи декілька проміжних ланок (за чинними законодавствами України та Російської Федерації);

4) у залежності від того, на який елемент правовідношення впливають юридичні факти, що спричиняють його зміну, запропоновано наступну їхню класифікацію: а) юридичні факти, що призводять до зміни суб'єктного складу правовідношення, б) юридичні факти, що призводять до зміни часток спадкоємців, в) юридичні факти, що водночас призводять до зміни суб'єктного складу правовідношення та до зміни часток спадкоємців;

5) обґрунтовано висновок, що поряд із фактами, які спричиняють зміну елементів спадкового правовідношення, існують також юридичні факти, які не призводять до зміни жодного з елементів спадкового правовідношення - т.зв. юридично байдужі факти;

6) доведено, що єдиним юридичним фактом, який припиняє модельне спадкове правовідношення, є сплив строку на прийняття відумерлої спадщини територіальною громадою (у зарубіжних країнах - державою) або факт прийняття відумерлої спадщини територіальною громадою (державою). Юридичними фактами, що припиняють індивідуальні (конкретні) спадкові правовідносини, можуть бути смерть спадкоємця, прийняття спадщини, відмова від спадщини тощо, а отже недоцільно розрізняти такі етапи спадкового правовідношення, як відкриття спадщини та її прийняття;

7) встановлено зміст суб'єктивного права спадкування правомочностей, який складають наступні правомочності: прийняття спадщини, відмова від спадщини, продаж спадщини, укладання договору про управління спадщиною, складання опису спадкового майна при прийнятті спадщини, укладання нотаріально посвідченого договору з іншими спадкоємцями за законом щодо зміни черговості одержання права спадкування, вимагання поділу спадщини або виділу своєї частки у спадщині в натурі, отримання свідоцтва про право на спадщину, участь у визначенні конкретної частки спадщини незалежно від підстави спадкування.

Удосконалено:

8) визначення поняття «цивільного правонаступництва» як інституціонального принципу цивільного права, яке слід розуміти як перехід прав та/або обов'язків від однієї особи до іншої шляхом одночасної втрати їх правопопередником та набуття їх правонаступником у повному обсязі;

9) визначення поняття «спадкового правонаступництва» як окремого виду цивільного правонаступництва, за яким відбувається перехід належних спадкодавцю на момент його смерті прав та/або обов'язків до спадкоємців за правилами норм спадкового права. Доведено, що спадковому правонаступництву притаманні як ознаки універсального й сингулярного цивільного правонаступництва, так й окремі ознаки, що знаходять своє відображення лише у спадкуванні, а саме: опосередкованість та наявність спеціального режиму спадкування певних видів майна, встановленого цивільним законодавством (в Україні, Російській Федерації, Франції, Німеччині);

10) поняття «спадкове правовідношення», яке може використовуватись як універсальне для України та зарубіжних країн. Спадкове правовідношення - суспільне відношення, врегульоване нормами спадкового права, що виникає між спадкоємцями та іншими особами (кредиторами та боржниками спадкодавця, виконавцем заповіту, нотаріусом тощо) з приводу здійснення спадкоємцями права спадкування;

11) обґрунтування необхідності розширення кола спадкоємців за законом в Україні шляхом формування шостої черги спадкоємців за законом, до яких слід віднести осіб, які перебували зі спадкодавцем у соціальній спорідненості (пасинки, падчерки, вітчим, мачуха тощо), за умови, якщо вони надавали матеріальну допомогу спадкодавцю на підставах та у порядку, передбачених чинним сімейним законодавством;

12) необхідність конкретизації правового статусу кредиторів/боржників спадкодавця у спадкових правовідносинах шляхом встановлення черговості задоволення вимог кредиторів, а також строків та порядку погашення боргів боржників з урахуванням загальних норм цивільного законодавства щодо виконання зобов'язань (в Україні та Російській Федерації);

13) поняття «спадщина», яке може використовуватись як універсальне для України та зарубіжних країн. Спадщина - сукупність юридичних відносин спадкодавця, що існували на момент смерті спадкодавця, не припинилися у зв'язку з його смертю згідно чинного законодавства, та переходять як єдине ціле до спадкоємців;

Дістало подальшого розвитку:

14) обґрунтування висновку, що спадкові правовідносини існують як абсолютні регулятивні правовідносини, де активними учасниками є спадкоємці, яких управомочено на набуття права власності у майбутньому шляхом реалізації спадкових прав. Їм протистоять всі інші наявні учасники, які зобов'язані утримуватись від дій, що перешкоджають здійсненню цих прав, та/або сприяти у реалізації спадкоємцями своїх спадкових прав. Правовідносини, які виникають у разі порушення прав учасників спадкового правовідношення, виходять за межі регулювання нормам спадкового права (в Україні, Російській Федерації, Франції, Німеччині);

15) пояснення щодо необхідності занесення до складу цивільної правосуб'єктності фізичної особи-заповідача тестаментоздатності, що обумовлено існуванням так званих нетестаментоздатних осіб-заповідачів (недієздатних осіб, обмежено дієздатних осіб, осіб, що вчинили самогубство або замах на самогубство (за рішенням суду), осіб, які не вміють або не можуть читати та/або писати (стосовно секретних заповітів), осіб, які на момент складання заповіту не усвідомлювали значення своїх дій та/або нездатні були керувати ними).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:

- у правотворчій діяльності, в якій можуть бути враховані запропоновані дисертантом зміни і доповнення до ЦК України;

- у науково-дослідній діяльності при подальшому дослідженні проблем спадкового права;

- у правозастосовчій діяльності органів нотаріату та судів, спрямованої на охорону і захист прав та інтересів суб'єктів спадкових відносин;

- у навчальному процесі при викладанні навчальних дисциплін «Цивільне право України», «Спадкове право України», «Правове регулювання відносин власності», «Цивільне та торговельне право зарубіжних країн», при підготовці і написанні підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, практикумів із зазначених дисциплін.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.

Результати дисертаційного дослідження доповідались на 1) Міжнародній науково-практичній конференції «Трансформація ринкових відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми» (м. Одеса, 15 травня 2003 р.), 2) ХІІ міжвузівській студентській науковій конференції (м. Запоріжжя, 20 травня 2004 р.), 3) 58-й науковій конференції професорсько-викладацького складу і наукових працівників Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (м. Одеса, 20-21 листопада 2003 р.), 4) Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Четверті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 р.), 5) Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів «Приватно-правовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку» (м. Київ, 25-26 листопада 2005 р.), 6) 60-й науковій конференції професорсько-викладацького складу і наукових працівників Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (м. Одеса, 23-25 листопада 2005 р.), 7) Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених «П'яті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 27-28 жовтня 2006 р.), 8) Міжнародній науково-практичній конференції «Перспективные инновации в науке, образовании, производстве и транспорте 2007» (м. Одеса, 1-15 червня 2007 р.), 8) Міжнародній науково-практичній конференції «Право та економіка: генезис, сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Одеса, 30 травня 2008 р.).

Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертації викладені у 12 наукових роботах, а саме: 4 статтях, опублікованих у виданнях, що входять до переліків наукових фахових видань, затверджених ВАК України, та у 8 тезах доповідей.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел, який налічує 295 найменувань. Повний обсяг дисертації становить 218 сторінок, списку використаних джерел - 28 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, вказується зв'язок роботи з науковими програмами, темами, визначаються мета і завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, висвітлюються наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення, наводяться дані про апробацію та публікацію результатів.

Розділ 1. «Поняття та характеристика спадкування як юридичного механізму переходу прав та обов'язків від однієї особи до іншої» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Поняття та види правонаступництва у цивільному праві» ні підставі порівняння висловлених науковцями позицій обґрунтовується висновок щодо існування цивільного правонаступництва як інституціонального принципу цивільного права та правової дефініції, яка має знайти своє закріплення у чинному Цивільному кодексі України.

Проаналізувавши виділені у спеціальній літературі ознаки цивільного правонаступництва, дисертантом визначений наступний вичерпний перелік його характерних ознак:

1) правонаступництво є переходом прав/обов'язків від однієї особи до іншої,

2) залежність обсягу прав та/або обов'язків правонаступника від прав та/або обов'язків правопопередника,

3) одночасність,

4) правонаступництво відбувається у правах та/або обов'язках,

5) цілісність.

У дисертації приділено уваги класифікації цивільного правонаступництва, в результаті чого зроблено висновок про транслятивність цивільного правонаступництва та відокремлення його від конститутивного правонабуття.