Конституційна правосуб'єктність Верховного Суду України: поняття та зміст

Костюк І.В.,

здобувач кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

У статті визначаються загальні положення конституційної правосуб'єктності Верховного Суду України та її зміст. Підкреслюється, що конституційна правосуб'єктність є основним, базовим елементом конституційно-правового статусу Верховного Суду України. Саме вона зумовлює можливість Верховного Суду України бути учасником конституційних правовідносин та визначає обсяг його повноважень.

Ключові слова: конституційна правосуб'єктність, конституційна правосуб'єктність суду, правосуб'єктність, суб'єкт, суд.

В статье определяются общие положения конституционной правосубъектности Верховного Суда Украины и ее содержание. Подчеркивается, что конституционная правосубъектность является основным, базовым элементом конституционно-правового статуса Верховного Суда Украины. Именно она обуславливает возможность Верховного Суда Украины быть участником конституционных правоотношений и определяет объем его полномочий.

Ключевые слова: конституционная правосубъектность, конституционная правосубъектность суда, правосубъектность, субъект, суд.

In the article are determined generals of constitutional legal personality of Supreme Court of Ukraine and his essence. Constitutional legal personality is the basic, base element of constitutionally-legal status of Supreme Court of Ukraine. Exactly it predetermines possibility of Supreme Court of Ukraine to be the participant of constitutional legal relationships and determines the volume of his plenary powers.

Key words: constitutional legal personality, constitutional legal personality of court, legal personality, subject, court.

Постановка проблеми

В результаті проведеної у 2010-2012 роках судово-правової реформи найсерйознішої трансформації зазнав Верховний Суд України, що викликало жваві дискусії серед політиків, юристів-науковців, юристів-практиків, а особливо суддів. Залишаючись найвищим судом у системі судів загальної юрисдикції, Верховний Суд позбавлений частини своїх повноважень щодо здійснення судочинства. Тому сьогодні при розгляді питання конституційно-правового статусу Верховного Суду України важливим є зміст його конституційної правосуб'єктності. Саме категорія «конституційно- правовий статус», отримавши широке визнання, виступає важливим науковим інструментом визначення місця та ролі Верховного Суду України не лише в судовій системі, а й у суспільстві та державі. За допомогою даної категорії можна виявити основні структурні елементи конституційно-правового статусу Верховного Суду України та окреслити їх особливості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор. Незважаючи на велику кількість літературних джерел, присвячених дослідженню правовому статусу Верховного Суду України та його окремих елементів (В. Бринцев, Т. Варфоломеєва, В. Городовенко, В. Долежан, С. Ківалов, М. Козюбра, М. Костицький, В. Маляренко, І. Марочкін, В. Нор, А. Осетинський, М. Орзіх, Д. Притика, А. Селіва- нов, Н. Сібільова, В. Смородинський, В. Стефанюк,

Ю. Шемшученко, О. Ющик та інші), питання конституційної правосуб'єктності Верховного Суду України залишається малодослідженим. Так, у конституційно-правовій доктрині суб'єктним складом конституційно-правових відносин цікавилися М. Баглай, Д. Бєлов, Ю. Бисага, З. Гладун, В. Журавський, В. Копейчиков, В. Кравченко, В. Кравчук, В. Ме- лащенко, В. Погорілко, О. Скрипнюк, О. Совгиря, Ю. Тодика, В. Федоренко, О. Фрицький, Ю. Шемшученко, Н. Шукліна та ін. Однак, на жаль, лише в деяких працях приділялась належна увага проблематиці, пов'язаній з конституційною правосуб'єктністю судів взагалі та Верховного Суду України, зокрема.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою статті є визначення особливостей конституційної правосуб'єктності Верховного Суду України (далі - ВСУ) крізь призму узагальненого аналізу наукової юридичної літератури. В цьому контексті важливим завданням є встановлення складових елементів конституційної правосуб'єктності ВСУ, що в кінцевому підсумку дасть можливість запропонувати авторський варіант дефініції «конституційна правосуб'єктність Верховного Суду України».

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. У сучасному конституційному праві відсутня єдність думок щодо сутності та змісту правосуб'єктності. Зокрема, В. Погорілко та В. Федоренко говорять про конституційну правосуб'єктність як про правоздатність і дієздатність, що визначається нормами конституційного права [1, с. 465]. Автори стверджують, що конституційна правосуб'єктність може як встановлюватися, так і визнаватися нормами конституційного права. Зокрема, за рядом колективних суб'єктів конституційних правовідносин правосуб'єктність визнається і в окремих випадках не потребує спеціального законодавчого закріплення. Наприклад, згідно зі статтею 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України, тобто Українська держава визнає основні природні права національних і етнічних спільнот [2, с. 152].

О. Скрипнюк вказує, що для кожного окремого суб'єкта конституційного права властиве своє коло суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, які у своїй взаємодії утворюють конституційну правосуб'єктність [3, с. 91]. При цьому, автор вважає, що права суб'єктів конституційно-правових відносин визначаються можливістю певної діяльності або поведінки, набуття, володіння, користування певними політичними та іншими цінностями. Такі права традиційно закріплюються в їх компетенції, закріпленій Конституцією та законами України. Обов'язки суб'єктів конституційно-правових відносин - це нормативно визначена міра належної діяльності або поведінки учасників правовідносин у сфері конституційних правовідносин [4, с. 128-129].

Н. Шаптала та Г. Задорожня зазначають, що конституційну правосуб'єктність складають правоздатність, дієздатність та деліктоздатність. Конституційна правосуб'єктність при цьому встановлюється нормами і принципами конституційного права [5, с. 36]. Конституційну правоздатність, Н. Шаптала та Г. Задорожня визначають як здатність суб'єкта конституційно-правових відносин мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки, які встановлені і гарантовані конституційно-правовими нормами і принципами. Конституційна правоздатність настає з моменту народження і припиняється з настанням смерті. Конституційна правоздатність має універсальний і абсолютний характер, тому нею володіють усі без винятку члени суспільства. Обсяг дієздатності залежить від ряду ознак, зокрема віку, психологічного стану особи тощо. Конституційна деліктоздатність, на думку вищевказаних авторів, являє собою здатність суб'єкта конституційно-правових відносин нести безпосередню юридичну відповідальність за порушення конституційно-правових норм [5, с. 36-37].

На думку В. Кравченка, а також М. Баймурато- ва та А. Батанова конституційна правосуб'єктність складається з двох елементів: правоздатності та дієздатності. В. Кравченко підкреслює, що правоздатність - це обумовлена конституційно-правовою нормою здатність суб'єкта конституційно-правового відношення мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки, а дієздатність - це обумовлена конституційно-правовою нормою здатність суб'єкта конституційно-правового відношення своїми діями набувати і здійснювати суб'єктивні права та юридичні обов'язки [6, с. 21; 7, с. 21].

В. Федоренко розглядає конституційну правосуб'єктність як правоздатність і дієздатність, що визначається нормами конституційного права, наголошуючи при цьому, що конституційна правоздатність виражається у системі конституційних прав і обов'язків учасників конституційно-правових відносин, а конституційна дієздатність полягає у їх потенційній спроможності реалізувати ці права і обов'язки [8, с. 28].

У свою чергу, Ю. Данилюк стверджує, що правосуб'єктність учасників будь-яких правовідносин має виключно галузевий характер. Вона реалізується лише в межах певного виду правовідносин. Таким чином конституційна правосуб'єктність як властивість суб'єктів конституційних правовідносин може бути реалізована виключно в правовідносинах даного виду [9, с. 28-29]. Хоча на наше переконання така думка є дещо суперечливою, оскільки в конституційному праві досить частими є випадки, коли суб'єкти конституційних правовідносин можуть бути одночасно суб'єктами інших видів правовідносин, а отже одночасно володіти різними видами галузевої правосуб'єктності. верховний суд конституційний

Зважаючи на вищезазначені підходи до конституційної правосуб'єктності, на нашу думку слушною є позиція В. Кравчука, який під конституційною правосуб'єктністю розуміє здатність фізичних та юридичних осіб у встановленому порядку бути суб'єктами конституційного права, тобто носіями суб'єктивних конституційних прав та юридичних обов'язків [10, с. 73].

Варто зазначити, що у чинній редакції Конституції України законодавець, визначаючи конституційно-правовий статус ВСУ, обмежився лише положенням частини другої статті 125, відповідно до якої, найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України [11]. Чинний Закон України «Про судоустрій і статус суддів» фактично дублює дане положення Основного Закону, закріплюючи у частині другій статті 38 наступне: «Верховний Суд України: 1) переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом; 2) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом; 3) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я; 4) звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України; 5) здійснює інші повноваження відповідно до закону [12].

Як справедливо стверджують автори науково- практичного коментаря до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» найвищість означає, по- перше, що ВСУ очолює судову систему України; по-друге, що він є останньою судовою інстанцією у вітчизняній системі судів загальної юрисдикції, рішення його не підлягають перегляду; по-третє, що він має такі повноваження, які не співпадають за змістом та обсягом з повноваженнями вищих спеціалізованих судів, що очолюють підсистеми спеціалізованої юрисдикції [13, с. 159].

Відтворюючи конституційні засади правосуддя, Закон конкретизував положення Конституції та визначив повноваження ВСУ, які не є вичерпними. ВСУ може здійснювати й інші повноваження, передбачені Законом.