Оскільки, Україна є соціальною державою, у зв'язку з цим соціальна політика держави має бути для неї пріоритетною, тому в Україні існує значна кількість законодавчих актів відносно соціального захисту окремих категорій осіб.

Реалізація права на соціальний захист гарантується насамперед загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. У цій сфері діє низка законів - Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закони України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р., "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р., "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18 січня 2001,"Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11 січня 2001 р., "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 р.

Крім державного страхування в Україні передбачене надання державної соціальної допомоги за рахунок бюджетних джерел. Передусім така допомога надається малозабезпеченим, інвалідам, сім'ям з дітьми.

У сфері охорони здоров'я постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 955 визначається перелік видів безоплатної медичної допомоги (сюди віднесено такі види медичної допомоги, яка надається державними та комунальними закладами охорони здоров'я), так і передбачено право особи на медичне страхування. Суттєве значення у цьому питанні має й рішення Конституційного Суду України від 29 травня 2002 р. № 10-рп/2002 (справа щодо безоплатної медичної допомоги), яким постановлено, що медична допомога у державних та комунальних закладах охорони здоров'я надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги.

Разом з тим постановою 17 вересня 1996 р. № 1138 (в ред. постанови від 2 вересня 2005 р., № 862-2005-п). Кабінет Міністрів України затвердив і перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров'я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах.

В Україні законодавчо закріплено надання спеціального соціального захисту, яка передбачає спеціальні (відмінні від загальних) умови його здійснення стосовно певного, визначеного законами, кола осіб.

Згідно з чинним законодавством до таких осіб належать військовослужбовці, особи начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, кримінально-виконавчої системи України, особи начальницького складу податкової міліції та деякі інші категорії осіб. Такі спеціальні умови передбачено такими законами України, як "Про державну службу", "Про Національний банк України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про статус суддів", "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про міліцію" тощо.

Додатковий соціальний захист передбачено законодавством для таких категорій населення: діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування; ветерани війни; ветерани військової служби та ветерани органів внутрішніх справ; ветерани праці та особи похилого віку; інваліди та особи з обмеженими фізичними можливостями; особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; особи, які стали жертвами політичних репресій; біженці та ін.

Водночас надання соціального захисту тісно пов'язане із соціальними стандартами - певними нормативами, які визначають рівень певних соціальних благ і встановлюють державні гарантії їх забезпечення. В Україні закладено основи соціальної стандартизації. Основними законодавчими актами щодо соціальних стандартів є закони України "Про прожитковий мінімум", "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Безумовно, така активна діяльність держави у сфері соціальної політики є значним досягненням, але в Україні досі не прийнято єдиного законодавчого акта, який би закріплював усю систему державної соціальної допомоги. Необхідність прийняття акту, що кодифікує соціальні закони, пов'язана з тим, що, не дивлячись на істотний прогрес соціального законодавства у сфері соціального страхування і захисту окремих верств населення, все ще існує ряд проблем. Вони полягають в тому, що законодавство, що стосується даної сфери, містить значну кількість неузгоджених норм відносно соціального захисту окремих категорій громадян: ветеранів війни і праці, жертв політичних репресій, чорнобильців інвалідів і ін., а також норм окремих законів відносно сімей з дітьми, малозабезпечених сімей. Також з прийняттям такого кодексу будуть встановлені єдині стандарти соціального забезпечення і надання соціальних послуг.

3. Основні організаційно-правові форми соціального захисту

3.1 Загальнообов'язкове державне соціальне страхування

Основною організаційно-правовою формою у системі соціального захисту є загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке, у свою чергу, є підсистемою соціального захисту і передбачає кілька видів такого страхування з утворенням відокремлених фондів та умовами надання соціальних виплат і послуг.

Основним законодавчим актом у системі соціального страхування в Україні є Основи загальнообов'язкового державного соціального страхування, прийняті 14 січня 1998 р. Згідно зі ст. 1 Основ, загальнообов'язкове державне соціальне страхування являє собою систему прав, обов'язків і гарантій, що передбачає надання соціального забезпечення, яке включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Згідно зі статтею 7 зазначеного закону, загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають: особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту): на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання; у фізичних осіб, а також особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Більш повний перелік осіб, які підлягають державному соціальному страхуванню міститься у відповідних законодавчих актах, що регулюють відносини соціального страхування: "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р., "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р., "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18 січня 2001 р., "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11 січня 2001 р., "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 р., та "Про недержавне пенсійне забезпечення".

Джерелами фінансування соціальних виплат у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є соціальні страхові фонди, які формуються за рахунок страхових внесків працівників і роботодавців. (ст. 20 - Основи). Крім того, Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачена добровільна участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування, на основі укладення відповідного договору (ст. 12).

У системі соціального страхування передбачено п'ять видів такого страхування: страхування на випадок безробіття; страхування у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; пенсійне страхування; медичне страхування. (ст. 4 -Основи).

За державним соціальним страхуванням застрахованим особам у разі настання страхового випадку надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення:

1) пенсійне страхування - пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв'язку з втратою годувальника, медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів;

2) медичне страхування, що включає в себе діагностику та амбулаторне лікування, стаціонарне лікування, надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення, профілактичних та освітніх заходів, забезпечення медичної реабілітації особам, які перенесли особливо важкі операції або мають хронічні захворювання;

3) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням: допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною); допомога по вагітності та пологах; допомога на поховання;

4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

5) страхування від безробіття: допомога по безробіттю; відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією; матеріальна допомога безробітному та членам його сім'ї; дотація роботодавцю для працевлаштування безробітних, в тому числі молоді на перше робоче місце.

3.2 Державна соціальна допомога

Наступною організаційно-правовою формою у системі соціального захисту України є державна соціальна допомога, яка становить систему заходів щодо надання за рахунок державного та комунального (місцевого) бюджетів та інших програм матеріальної допомоги, здійснення соціального обслуговування та утримання, встановлення пільг.