На думку, деяких провідних фахівців предметом науки конституційного права є, насамперед, об'єктивні явища конституційно-правового буття, які потребують наукового дослідження з метою теоретико-методологічного забезпечення сучасних конституційних процесів в Україні. Це передусім актуальні проблеми теорії та практики конституційного права України, зарубіжних країн, ЄС тощо [23, с.15].

Помітною тенденцією розвитку науки конституційного права в Україні та за кордоном є процеси «муніципалізації» відповідних наукових досліджень. Активізація досліджень, пов'язаних із конституційними засадами місцевого самоврядування та муніципальною реформою, не залишилась непоміченою й для вітчизняної конституційно-правової науки. Так, в останні роки із системи науки конституційного права почало рельєфно виокремлюватися муніципальне право України.

Відповідна постанова президії ВАК України визначає цю галузь юридичної науки 12.00.02 -- «конституційне право; муніципальне право» як таку, що досліджує конституційні засади побудови держави та суспільства, основні права, свободи й обов'язки людини та громадянина, інститути безпосередньої демократії, конституційні основи організації та діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, а також Конституцію як Основний Закон держави та суспільства. Тобто предметом науки конституційного права в XXI ст. стають насамперед актуальні проблеми теорії та практики конституційного та муніципального права України, а також суміжні з ними проблеми, що пов'язані з теорією та історією конституційного та муніципального права в усіх їх вимірах -- як галузі та підгалузі національного права, юридичної науки та освіти [20, с.12].

Таким чином, конституційне право України є одним з найважливіших засобів забезпечення повновладдя народу України в політичній, економічній і соціально-культурній сферах його життєдіяльності. Жодна інша галузь права не закріплює суспільних відносин, що становлять основи повновладдя народу України. Це виняткова прерогатива конституційного права.

1.2 Методологія конституційно-правових досліджень

Поза будь-яким сумнівом, дихотомічний взаємозв'язок предмета і методу наукових досліджень властивий і конституційному праву. Тож, розширення предмета конституційно-правових досліджень і зміщення акцентів у бік практичної значущості відповідних досліджень передбачає й переосмислення існуючої методології конституційно-правових досліджень.

Як відомо, метод («метод» походить від давньогрецького слова -- «шлях пізнання») конституційно-правової науки дає змогу вирішити питання про ті наукові прийоми і способи пізнання, які застосовуються при здійсненні відповідної наукової діяльності.

Сутність, структурні та функціональні особливості методу конституційного регулювання визначаються характером і специфікою предмета регулювання. Розглянемо основні особливості цього методу.

1. За допомогою методу конституційного регулювання закріплюються не всі, а найголовніші, кардинальні принципи й положення, які визначають зміст і основні напрями розвитку суспільства.

2. Характерна особливість цього методу -- максимально високий юридичний рівень. Відносини, що виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України, на найвищому законодавчому рівні закріплюються Конституцією України. Безпосереднє закріплення -- визначальний спосіб у галузі конституційного права України.

Після способу безпосереднього конституційного нормозакріплення найпоширенішими в конституційному праві є такі способи правового регулювання, як позитивні зобов'язання, дозвіл, заборона, регламентування структури [2, с. 8].

3. У конституційному праві переважають прийоми імперативного, централізованого регулювання, коли відносини між суб'єктами права ґрунтуються на засадах субординації, тобто підпорядкування одного суб'єкта іншому. Тому поведінка суб'єктів конституційного права жорстко програмується, а їхні права чітко й однозначно окреслені.

4. Однією з особливостей методу конституційного регулювання є його установчий характер. У суспільстві існує багато відносин, які потребують первинного правового впливу, тобто регулюються “вперше”.

5. Метод конституційного регулювання має універсальний характер. Дія цього методу найчастіше поширюється на всі сфери життєдіяльності, у той час як норми інших галузей права регламентують конкретні аспекти суспільного життя. Отже, конституційне регулювання впливає на всі галузі національної правової системи.

6. Специфічною ознакою методу є поєднання безпосереднього, прямого регулювання суспільних відносин нормами конституційного права з непрямою (опосередкованою) дією Конституції загалом, її інститутів і окремих норм.

7. До специфічних ознак методу конституційного регулювання належить також поєднання стабільності й динамізму. З одного боку, конституція -- це надзвичайно постійний, стійкий політико-правовий документ, з іншого боку, вона не може не враховувати розвиток суспільних відносин. Отже, має бути раціональне співвідношення між стабільністю і динамізмом конституції [2, с. 9].

Слід зауважити, що методи не застосовуються поодинці.

У цьому сенсі методологія науки конституційного права є вченням про методи, їх систему та принципи, а також порядок їх застосування при дослідженні явищ конституційно-правового буття, що становлять предмет відповідної юридичної науки. Це вчення, у свою чергу, залишається одним із пріоритетних напрямів конституційно-правових досліджень. Адже сучасна вітчизняна юридична наука перебуває в пошуку універсального методологічного інструментарію пізнання правової реальності [20].

2. СИСТЕМА ГАЛУЗІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

2.1 Принципи та інститути галузі конституційного права

Галузь конституційного права має власну систему, що визначається структурою її предмета та системою галузі. Під цією системою слід розуміти структуровану сукупність самостійних ідей, гіпотез, концепцій і теорій, які визначають основні напрями досліджень у науці конституційного права.

Розглянемо поняття системи конституційного права. У загальному вигляді її можна уявити як своєрідне утворення, що складається з трьох відносно самостійних, але надзвичайно тісно взаємопов'язаних блоків: принципів конституційного права, його інститутів і норм [17, с.9].

Принципи конституційного права -- це фундаментальні засади, в яких втілюються сутність і політико-правове призначення цієї галузі права та її основного джерела -- Конституції України. Це своєрідний каркас, що становить основу конституційного права, об'єднує його в одне ціле, визначає характер і динамічну спрямованість.

Принципи конституційного права поділяються на загальні й особливі. Перші декларуються безпосередньо в Конституції України, втілюють її основні ідеї, призначення і соціальну роль. Зокрема, загальними є принципи розподілу влади, верховенства права, прямої дії норм Конституції, єдиного громадянства, невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини й громадянина та ін. Другі наповнюють реальним змістом конкретні конституційно-правові відносини. Вони мають чітко окреслену юридичну природу і застосовуються в безпосередній діяльності держави та її органів. Зокрема, до особливих належать принципи побудови і діяльності органів державної влади, виборності органів місцевого самоврядування та ін. (Принципи конституційного права висвітлюватимуться переважно у розділах 3-5.) [1].

Інститут права -- це сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу. Це стосується й інституту конституційного права, норми якого вирізняються певною автономністю, відносною самостійністю правового регулювання. Розрізняють галузеві та міжгалузеві інститути права. Галузевими інститутами конституційного права є інститути представницьких органів, громадянства, територіального устрою, місцевого самоврядування тощо, міжгалузевим -- інститут власності [19, с. 9].

Інститути конституційного права розрізняють за змістом, структурою, методами й завданнями правового регулювання. Серед них є надінститути, що охоплюють значне коло суспільних відносин і низку інших інститутів (підінститутів), які, у свою чергу, можуть мати дрібніші структурні підрозділи. Надінститутами вважаються інститути влади народу, державного суверенітету, державної влади та ін.

Таким чином, інститут конституційного права -- це функціонально відокремлена, внутрішньо стабільна підсистема взаємопов'язаних правових норм. Це -- основний підрозділ конституційної галузі права, що становить систему інститутів права й охоплює кілька різновидів правовідносин, однорідних за змістом і методами правового впливу [11, с. 136].

Інститути конституційного права в сукупності утворюють чітку систему, яка є основою Конституції України. Вони розміщуються в певному порядку і всі входять у текст Конституції України. Загальне уявлення про систему цих інститутів дає зміст Конституції України, де відбито інститути загальних засад конституційного ладу, прав і свобод людини й громадянина, прямого народовладдя, законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, територіального устрою, місцевого самоврядування, а також інститут, що визначає порядок внесення змін і доповнень до Конституції України [9, с.198].

Інститути конституційного права можна класифікувати також залежно від відносин, які вони закріплюють у джерелах конституційного права.

І. Інститут народовладдя:

- безпосереднє народовладдя (пряма демократія);

- представницьке народовладдя (через обраних представників народу);

- місцеве самоврядування.

II. Інститут конституційного оформлення народовладдя:

- конституційний лад;

- юридична конституція;

- конституційні закони;

- конституційна законність;

- конституційні звичаї, традиції.

ІІІ. Інститут правового статусу людини та громадянина:

- громадянство (постійний зв'язок особи й держави);

- система основних прав і свобод людини і громадянина;

- гарантії основних прав і свобод.

IV. Інститут державного будівництва:

- форма держави;

- територіальна організація України;

- механізм держави [2, с. 11]

2.2 Конституційно-правові норми

конституційний регулювання право норма

Конституційно-правові норми -- це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені чи санкціоновані державою з метою охорони і регулювання певних суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права. Ці норми є особливим різновидом норм національної правової системи. їм властиві такі самі ознаки, як і всім іншим правовим нормам. Разом з тим конституційно-правові норми мають специфічні якості й ознаки, які дають змогу виокремити конституційне право в самостійну галузь. Зокрема, конституційно-правові норми вирізняються:

- змістом, оскільки регулюють особливі суспільні відносини -- народовладдя;

- установчим характером, оскільки встановлюють порядок створення правових норм, обов'язковий для всіх інших галузей права;

- вищою юридичною силою щодо інших правових норм;

- особливостями структури (для них, як правило, не характерна тричленна структура -- гіпотеза, диспозиція і санкція). Одні конституційно-правові норми, а саме норми-принципи, норми- декларації, норми-цілі, мають лише диспозицію, інші мають і диспозицію, і гіпотезу. Санкція міститься лише в окремих конституційно-правових нормах.

До характерних ознак конституційно-правових норм належать такі:

- найвища стабільність порівняно з нормами інших галузей права;

- підвищений рівень охорони з боку держави;

- прямий характер дії;

- особливий механізм реалізації [13, с.9].