Тому скажемо так: на даний момент не існує альтернативи в правовій державі, якщо ми приймаємо систему цінностей західної цивілізації. Тому одним з шляхів формування правової держави, одним із напрямків цієї роботи є розвиток громадянського суспільства, що виступає важливою ланкою між особистістю та державою, в якому реалізується визначна частина прав і свобод людини; затверджується принцип політичного плюралізму. 2.3 Стан забезпечення та захисту прав і свобод людини в Україні в останні роки Про рівень громадянського суспільства також говорить наявність механізмів правового захисту інтересів громадян. Про стан забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні можна робити висновки з щорічних доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Н. Карпачової. Протягом останнього часу в них підкреслюється про підвищення рівня забезпеченості гарантій громадян України в багатьох сферах суспільства: соціальній, економічній, політичній. Не дивлячись на це ще залишаються не вирішеними питання створення дієвих механізмів захисту прав людини. Так, наприклад, виходячи з аналізу зазначеної доповіді у 2003 році Кабінетом Міністрів України розпорядженням від 20 листопада 2003 р. N 691-р були затверджені заходи щодо організаційного забезпечення подальшого вдосконалення законодавства з питань захисту прав і свобод людини та приведення його у відповідність з міжнародними стандартами. В них було передбачено розробити і подати в установленому порядку проекти законів України в тих сферах, де існують проблеми захисту прав громадян, а саме: 1. Про внесення змін до Законів України (зокрема до статей 15 і 24 Закону України “Про оплату праці", Законів України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”,) щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати; 2. Про внесення змін до Закону України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" щодо підвищення розмірів виплати за деякими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; 3. Про реабілітацію інвалідів; 4. Про професійний розвиток персоналу на виробництві та у сфері послуг; 5. Про внесення змін до Закону України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини” у частині, що стосується використання за кордоном органів померлих громадян України для потреб трансплантації; 6. Про імплементацію та виконання рішень Європейського суду з прав людини. Було також акцентовано увагу на опрацюванні питань щодо віднесення до переліку захищених статей видатків державного бюджету щорічних видатків на забезпечення продуктами харчування затриманих та заарештованих осіб, будівництво, реконструкцію і ремонт діючих ізоляторів тимчасового тримання, приймальників-розподільників для осіб, затриманих за бродяжництво, спеціальних приймальників для осіб, підданих адміністративному арешту; опрацюванні питань стосовно створення фонду соціального житла для громадян, які потребують відповідного захисту з боку держави. Велика увага на сьогоднішньому етапі розвитку української держави акцентується на необхідності створення дієвих механізмів соціальних прав громадян, особливо найменш соціально захищених. Так, у постанові Верховної Ради України від 11 грудня 2003 року “Про стан забезпечення в Україні встановлених чинним законодавством соціальних, економічних, правових і конституційних гарантій у сфері соціального захисту ветеранів праці" було відзначено, що Кабінету Міністрів України, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування не вдалося повною мірою забезпечити державні соціальні, економічні, правові та конституційні гарантії у сфері соціального захисту ветеранів праці. Показники рівня соціальної захищеності цієї верстви населення не відповідали вимогам законодавства, встановленим стандартам рівня життя громадян. Зокрема, середній розмір виплачуваних пенсій залишався низьким і становив лише 52 відсотки прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Більшість пільг, передбачених Законом України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", не реалізовувались.