Концептуальні підходи щодо підготовки майбутніх працівників уповноваженого органу з питань пробації до виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі

У контексті змін законодавства потребують оновлення концептуальні підходи щодо підготовки майбутніх працівників уповноваженого органу з питань пробації. У статті розглянуто пріоритетні напрямки реформування пенітенціарної системи та проведений аналіз професійної підготовки персоналу служби пробації в різних країнах та визначено пріоритети цієї підготовки, у тому числі особливості формування теоретичних знань та практичних навичок співробітників. Концептуально визначені зміст та етапи професійної підготовки майбутніх працівників уповноваженого органу з питань пробації.

Сформульовані висновки про те, що стратегічні орієнтири концепції підготовки персоналу уповноваженого органу з питань пробації це:

- забезпечення якісної освіти за рахунок внесення змін до програм навчальних дисциплін для вирішення проблеми професіоналізації, розширення зв'язків між теорією та практичною складовою підготовки;

- поєднання стандартів вищої освіти з забезпеченням особистісного розвитку курсантів, студентів та слухачів за рахунок набуття компетентностей, що дозволяють успішно здійснювати професійну діяльність та всіх етапах роботи з правопорушником;

- засвоєння знань і формування вмінь з соціальної роботи та виховання персоналу, який після опанування теорією і практикою роботи з правопорушниками, базував би свою діяльність на міжнародних стандартах поводження із засудженими, загальнолюдських цінностях в роботі з різними категоріями засуджених, на соціальній відповідальності за результати своєї діяльності;

- запровадження в систему професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації пенітенціарного персоналу принципів, освітніх технологій та методів, які б сприяли успішній адаптації до професійного середовища.

Стаття є спробою концептуально визначити підходи щодо підготовки персоналу уповноваженого органу з питань пробації. Водночас потребують розробки питання щодо узгодженості дій персоналу установи виконання покарань та працівників, які реалізовують завдання пенітенціарної пробації.

Ключові слова: підготовка персоналу уповноваженого органу з питань пробації в Україні, зарубіжна практика професійної підготовки офіцерів служби пробації, соціальна робота в межах пробації, концептуальні основи підготовки персоналу уповноваженого органу з питань пробації.

Постановка проблеми. Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015--2020 роки передбачено підвищення ефективності попередження злочинів і реабілітації засуджених та вдосконалення системи виконання покарань, у тому числі: вдосконалення системи відбування покарання неповнолітніми із забезпеченням їм права на продовження освіти й професійного навчання; удосконалення нормативно-правової бази щодо призначення покарання; зменшення кількості покарань, пов'язаних із позбавленням волі; розробка нормативної та інституційної бази для надання послуг пробації; перепрофілювання та навчання співробітників пенітенціарної служби для створення повноцінної сучасної служби пробації; забезпечення технічної бази для функціонування служби пробації [5].

Зростання обсягу завдань, що виконує уповноважений орган з питань пробації у зв'язку із змінами в законодавстві, потребує концептуального визначення відповідної професійної підготовки кадрів та її наукового супроводу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Новітні підходи щодо функціонування органів, що виконують кримінальні покарання не пов'язані з позбавленням волі, обумовлюють необхідність оптимального поєднання системи професійної підготовки з формуванням компетентностей, які створюють фундамент для ефективної діяльності пенітенціарного персоналу. Треба зазначити, що вітчизняні науковці досить активно досліджували переваги та недоліки запровадження пробації в Україні проводячи аналіз ефективності діяльності вже функціонуючих підрозділів пробації в зарубіжних країнах і порівнюючи його з діяльністю кримінально-виконавчих інспекцій. Особлива увага приділялася: історичним етапам розвитку кримінально-виконавчої інспекції та пробації, розкриттю етимології самого поняття «пробація» та супутніх дефініцій; методам роботи з клієнтами пробації та взаємодії офіцерів служби пробації з громадськими та державними (судовими) інституціями; видам покарань, які виконує або контролює служба пробації тощо. Серед таких дослідників можна назвати К. Автухова, В. Бадиру, О. Бецу, І. Богатирьова, О. Богатирьову, В. Дрьоміна, А. Степанюка, Д. Ягунова, І. Яковець, О. Янчука та ін.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Аналіз публікацій, що стосуються діяльності служби пробації показав, що в них переважно розглядаються проблеми реалізації завдань пробації. У тож же час малодослідженими постають проблеми, щодо визначення концептуальних підходів підготовки пенітенціарного персоналу для роботи в уповноваженому органі з питань пробації.

Мета статті. Проаналізувати досвід щодо професійної підготовки персоналу залученого до виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі у вітчизняній та зарубіжній практиці для визначення концептуальних засад підготовки персоналу уповноваженого органу з питань пробації в Україні.

Виклад основного матеріалу. У більш ранніх публікаціях з питань запровадження інституту пробації в Україні, можна виділити праці О. Беци,який вказує на те, що провідною ідеєю концепції соціальної реабілітації є положення про те, що злочинця надзвичайно важко ресоціалізувати, відірвавши його від зовнішнього середовища. Зокрема, він пише, що «З метою недопущення соціального виключення колишніх засуджених з життя соціуму створені відповідні соціальні служби (пробації/патронажні), які здійснюють соціальне супроводження та захист звільнених з місць позбавлення волі, їх психологічну підтримку та допомогу у вирішенні проблем, з якими вони неминуче зустрічаються, розвивають навички подолання труднощів та самодопомоги» [1, с. 54]. Основна ідея «соціального супроводження» простежується в наданні соціальних послуг через набутті пенітенціарним персоналом установ виконання покарань та пробації знань та вмінь щодо соціальної роботи із засудженими. Соціальна робота переплітається із психологічною підтримкою, що вимагає від персоналу відповідних знань в цій галузі.

Інший дослідник концептуальних підходів в діяльності служб пробації за кордоном, Д. Ягунов, більш ґрунтовно розписав особливості запровадження мір соціального захисту. Так, спираючись на ідеологічне обґрунтування нових структурних перетворень у Британії, він зазначає, що «Державний секретар, здійснюючи управління у сфері надання соціальних послуг засудженим, має переслідувати наступні цілі: 1) захищати суспільство; 2) знижувати злочинність; 3) карати злочинців належним чином; 4) забезпечувати обізнаність злочинців про вплив їх злочинів на потерпілих та громаду; 5) реабілітувати злочинців. Офіцер пробації, -- пише Д. Ягунов, -- перестав бути соціальним працівником і перетворився на менеджера ризиків та коштів з метою захисту безпеки суспільства. В нових умовах пробація залишилася без чіткої та «природної» для неї функції. В цих умовах пробація від «управління людьми» перейшла до «управління ресурсами», що і обумовлює увагу до особливостей ідеологічно-філософського обґрунтування майбутнього пробації в Україні» [7].

Оцінка ризиків скоєння повторних злочинів правопорушником, що визначаються на основі наявних у нього особистісних якостей та проблем і можливості задовольнити певні потреби, є однією з важливих складових роботи співробітників служби пробації. Першою і головною вимогою до фахової компетентності працівника пробації є ті, що характеризують його здатність ставитися до правопорушника, як до особистості, яка перебуваючи в складних життєвих обставинах потребує сприяння та допомоги.

Д. Ягунов розглядаючи сутність пробації, наполягає на тому, що вона полягає у:

-- випробуванні певних категорій злочинців спеціальними юридичними обов'язками, поєднаними з наданням їм різної допомоги реабілітаційного характеру;

-- виправленні засуджених та зведенні до мінімуму, наскільки це можливо, кримінального рецидиву з їхнього боку;

-- дослідження особистості, яке дозволяє отримати картину моральних цінностей конкретних правопорушників, визначити перспективи виховної та соціально-психологічної роботи з ними;

-- полегшенні роботи правоохоронних органів, судової системи, забезпеченні координації взаємодії державних установ, місцевого самоврядування, неурядових організацій, окремих громадян (волонтерів) в процесі виконання покарань, альтернативних позбавленню волі [6].

Спираючись на досвід Великої Британії, яка законодавчо закріпила концепції пробації у 1907 p., коли було прийнято закон «Про пробацію злочинців», науковець зазначає, що обов'язками офіцерів пробації були:

1) відвідувати осіб, які перебувають під наглядом, або отримувати від них інформацію з періодичністю, що встановлюється пробаційним ордером або частіше, якщо це вважає за необхідне офіцер пробації;

2) спостерігати за дотриманням пробаціонером своїх обов'язків;

3) надавати суду інформацію щодо поведінки пробаціонера;

4) надавати пробаціонеру поради, сприяти йому, бути дружнім до нього та коли це потрібно, докладати зусиль у пошуках роботи для пробаціонера [6].

В. Дрижак, розглядаючи особливості підготовки фахівців для служби пробації Швеції зазначає, що «У службі пробації Швеції, яка, крім досудової, виконує функції стосовно виконання кримінальних покарань без позбавлення волі, має працювати фахівець з вищою освітою за спеціальністю соціальний працівник. Таку освіту можна отримати в інституті соціальних відносин при Стокгольмському університеті... До основних дисциплін, які вивчаються в інституті соціальних відносин належать: соціальна робота, психологія, соціальна педагогіка, державоведення, правознавство та ін.» [2, с. 97--98].

Підготовка в інституті соціальних відносин соціальних працівників для служби пробації проходить в чотири етапи. Поряд з теоретичною підготовкою студенти оволодівають практичними навичками: проведення співбесіди з клієнтами соціальної служби; проведення соціальної роботи з певною категорією клієнтів (з алкоголіками, наркоманами, схильними до агресії, з неблагополучних сімей, безпритульними дітьми тощо); поведінки в конфліктних або складних ситуаціях. Найбільш розповсюдженими методиками, які вивчаються є: ART (переміщення об'єкту агресії особи); ASI (вивчення потреб особи); MAPS (вивчення рівня мотивації особи); PBL (вирішення проблем особи); МІ (мотивація особи до спілку-вання) тощо. Викладачі не дають слухачам готових знань, а навчають вчитись самостійно. В основу даної технології покладено методику, яка має назву: «Вирішення проблем на практиці» [2, с. 98-99].

В Англії та Уельсі функціонує Національна служба з питань управління злочинцями, яка здійснює нагляд за роботою В'язничної служби її Величності і Національної служби пробації. Ці служби наближені одна до іншої з метою реалізації концепції «від початку до кінця супроводжувати злочинця». Національна служба з питань управління злочинцями використовує цю філософію, щоб домогтися таких загальних цілей: захистити громадськість шляхом зниження рецидиву за рахунок реабілітації правопорушників; задовольнити почуття справедливості жертв правопорушень.