Відповідно до свого розуміння автори розподілили усі діяння, які можна розглядати як кіберзлочини, на 3 групи: 1) діяння, в яких цифрові технології використовуються для вчинення правопорушення, наприклад, поширення заборонених матеріалів в електронному вигляді, онлайн-шахрайства та фінансові злочини, електронні маніпуляції на фондових ринках, а також поширення неправдивої рекламної інформації; 2) діяння, спрямовані проти комп'ютерних та комунікаційних технологій, зокрема, несанкціонований доступ до комп'ютерів та комп'ютерних мереж, злочини, пов'язані з актами вандалізму та вторгненням в особистий простір, наприклад, кіберпереслідування, атаки, спрямовані на відмову в обслуговуванні, а також крадіжка телекомунікаційних та інтернет-послуг; 3) супутні діяння, пов'язані з вчиненням злочину, наприклад, кодування, записи на прихованих носіях інформації з метою приховування інформації, або криптографія, тобто вбудовування інформації в інші дані, наприклад, у фотографії, використання електронних баз даних для зберігання інформації про майбутні чи вчинені злочини.

Вищезазначена класифікація кіберзлочинів Сміта Рассела ґрунтується не лише на законодавчих нормах, а й враховує судову практику [7].

Деякі автори справедливо зауважують, що поняття «кіберзлочини» та «комп'ютерні злочини» часто ототожнюють, проте не всі з цим погоджуються. Існує ще один погляд на розмежування цих понять: до комп'ютерних злочинів відносять злочини, для вчинення яких зловмисники використовують комп'ютер чи комп'ютери, а до кіберзлочинів - злочини, в яких зловмисниками використовуються комп'ютерні мережі. Проте, зазвичай, в наукових цілях використовують широкий підхід до розуміння кіберзлочинів. Такий підхід поєднує у собі елементи обох вищезазначених визначень та відповідно до якого кіберзлочинність розглядається як «злочини, в яких комп'ютери використовуються, як інструменти для вчинення злочину, або як об'єкт правопорушення, або ж злочини, які було скоєно за допомогою засобів зв'язку в мережі» [8].

Існує ще одна точка зору щодо розмежування понять «кіберзлочинність» та «комп'ютерна злочинність». Оскільки комп'ютерними злочинами вважаються злочини, які зазіхають на безпечне функціонування комп'ютерів та комп'ютерних мереж, а також на дані, які вони обробляють, а кіберзлочинами - усі злочини в сфері інформаційних технологій, включаючи злочини, здійснені за допомогою комп'ютерів, та злочини, предметом яких є комп'ютери, комп'ютерні мережі та інформація, що зберігається на цих носіях, то, відповідно до цієї теорії комп'ютерні злочини є різновидом кіберзлочинів [9].

На такій же позиції розуміння кіберзлочинів стоїть А. Щетилов, оскількивважає за недоцільне обмежувати поняття кіберзлочинів лише мережею Інтернет. Він наполягає на тому, що поняття кіберзлочинності поширюється на усі види злочинів, що здійснюються в інформаційно-комунікаційній сфері, де інформація, інформаційні ресурси, техніка можуть бути предметом або ціллю злочинних дій, середовищем їх вчинення чи засобом злочину [10; 187].

Продовжуючи тему термінологічних розбіжностей, варто звернутись до спеціального глосарію у сфері міжнародної інформаційної безпеки з перекладом ключових термінів на дві мови - англійську та російську «Російсько-американського базового переліку критичних понять у сфері кібербезпеки». Обидві редакції глосарію містять лише визначення поняття «кіберзлочин», під яким розуміється «використання кіберпростору в злочинних цілях, що визначаються такими національним чи міжнародним законодавством» [11]. На відміну від згаданого глосарію словник-довідник з інформаційної безпеки для Парламентської Асамблеї Організації Договору про колективну безпеку 2014 року містить визначення «інформаційної злочинності» та «міжнародної інформаційної злочинності». Відповідно до словника ОДКБ міжнародна інформаційна злочинність - це «використання телекомунікаційних, інформаційних систем та ресурсів і вплив на такі системи та ресурси в міжнародному інформаційному просторі в протиправних цілях», а інформаційна злочинність - це «використання інформаційних ресурсів та (чи) вплив на них в інформаційному просторі в протиправних цілях» [12].

А. Осипенко виділяє такі характерні особливості для більшості злочинів, які здійснюються в комп'ютерних мережах: 1) підвищена секретність здійснення злочинів; 2) транскордонний характер мережевих злочинів; 3) інтелектуальний характер злочинної діяльності; 4) своєрідність, складність та різноманіття способів здійснення злочинів та застосування спеціальних засобів; 5) можливість здійснення злочину в різних місцях одночасно; 6) дистанційний характер злочинних діянь, оскільки фізичний контакт між злочинцем та потерпілим відсутній; 7) необізнаність потерпілих про те, що вони стали жертвами злочинів; 8) багаторазовий характер злочинних дій і велика кількість потерпілих; 9) неможливість попередження та запобігання кіберзлочинам звичайними засобами [13, с. 109-110].

Було здійснено кілька наукових спроб щодо розробки правової основи для вирішення проблеми кіберзлочинності на глобальному рівні. Однією із таких спроб є проект Стенфордської міжнародної конвенції щодо посилення захисту від загроз кіберзлочинності та тероризму. У проекті під кіберзлочинністю розуміються «дії щодо кібернетичних систем, за які відповідно до положень проекту конвенції передбачено відповідальність» [14]. Зупинимось детальніше на вищезгаданих злочинах. Згідно з положеннями проекту конвенції злочинами визнаються такі діяння, вчинені особою незаконно та навмисно без дозволу чи згоди уповноваженого органу: 1) створення, зберігання, зміна, знищення, переміщення, переадресація, підробка чи втручання в дані чи програми кіберсистем із метою спричинення, знаючи, що така діяльність може спричинити зупинення функціонування кіберсистем; 2) створення, зберігання, зміна, знищення, переміщення, переадресація, підробка чи втручання в дані кіберсистем із метою надання неправдивої інформації, що може спричинити істотну шкоду особам чи майну; 3) втручання у кіберсистеми, доступ до яких явно обмежено; 4) втручання в особливо-чутливі чи аутентичні механізми; 5) створення, продаж, використання, пересилка чи розповсюдження іншим чином будь-яких пристроїв чи програм, спрямованих на вчинення забороненої конвенцією діяльності; 6) використання кіберсистем в якості матеріальної передумови для вчинення дій, що визнані незаконними чи забороненими наданим переліком міжнародних конвенції; 7) участь у вчиненні будь-яких дій, заборонених відповідно до положень проекту з метою нанесення шкоди критичній інфраструктурі будь-якої із договірних сторін. Також проектом конвенції злочинами визнаються незаконні та навмисні спроби вчинення будь-якого із вищеперерахованих злочинів, фінансування чи підбурення інших осіб до вчинення чи намагання вчинити зазначені злочини та змова з метою їх вчинення [14].

Загалом, проект Стенфордської конвенції охоплює як питання матеріального права, так і процесуального, а також питання міжнародного співробітництва. Проект містить статті щодо вдосконалення національного законодавства договірних сторін, юрисдикції, взаємної правової допомоги, екстрадиції, кримінального переслідування, заходів щодо забезпечення позовів, питання щодо розширення прав обвинувачених осіб, співпраці правоохоронних органів, захисту права на приватність та інших прав людини [15]. Цікавим є підхід, закріплений у проекті конвенції щодо створення спеціалізованої установи з питань захисту інформаційної інфраструктури з відповідним колом повноважень та процедури щорічних доповідей договірних сторін. Проект отримав низку схвальних відповідей, але й немало зауважень, та залишився лише одним із наукових підходів до вирішення проблеми кіберзлочинності на міжнародному рівні.

Ще однією спробою науковців щодо розробки загального документа з питань кіберзлочинності став проект Загального договору з питань кібербезпеки та кіберзлочинності, запропонований професором Штайном Шольбергом та професором Соланж Гернуті-Е- лі. Цей документ складається із 25 статей та регулює питання матеріального кримінального права, процесуального права, питання обміну інформацією та міжнародного співробітництва, а також заходи щодо заборони використання мережі Інтернет в терористичних цілях та ряд інших питань [16].

Висновки

Проаналізувавши різні наукові підходи до розуміння природи та визначення такого складного поняття як кіберзлочинність, ми дійшли висновку, що термінологічні та концептуальні розбіжності в розумінні цього поняття та відсутність узгодженого критерію щодо класифікації діянь, які можна розглядати як кіберзлочинність, унеможливлюють визначення єдиного терміну для розуміння кіберзлочинності.

Проте усі вищезгадані наукові підходи свідчать про те, що, зазвичай, кіберзлочинність розглядають у вузькому на широкому сенсі. У вузькому сенсі її часто ототожнюють із комп'ютерною злочинністю, розуміючи як протизаконну поведінку в формі електронних операцій, спрямовану проти безпеки комп'ютерних систем та даних, а в широкому сенсі - як протизаконну поведінку, що здійснюється шляхом використання чи по відношенню до комп'ютерної системи, чи мережі.

Не дивлячись на те, що єдиного уніфікованого визначення кіберзлочинності наразі не існує, міжнародні організації та законодавці більшості країн використовують типологію різних видів кіберзлочинів для врегулювання питань, пов'язаних із попередженням та боротьбою з кіберзлочинністю.

Список використаних джерел

Krone T. High tech crime brief Australian Institute of Criminology [Електронний ресурс] / T. Krone. - // Режим доступу: http://aic.gov.au/publications/current%20series/htcb/1-20/ htcb001.html.

Hale C. Cybercrime: Facts and Figures Concerning this Global Dilemma [Електронний ресурс] / C. Hale. - // Режим доступу: http://www.qjimagazine.com/archives/qji4411.html?id=37.

Goodman M. D., Brenner S. W. The Emerging Consensus on Criminal Conduct in Cyberspace [Електронний ресурс] / M. D. Goodman, S. W. Brenner. - // Режим доступу: http://www.lawtechjournal.com/artides/2002/03_020625_goodmanbrenner.php.

Forst M. L. Cybercrime: Appellate Court Interpretations [Електронний ресурс] / M. L. Forst.- // Режим доступу:https://www.ncjrs.gov/App/publications/abstract.aspx?ГО=l81l63.

Gordon S., Ford R. On the definition and classification of cybercrime [Електронний ресурс] / S. Gordon, R. Ford. - // Режим доступу: http://link.springer.com/artide/10.1007%2Fs11416- 006-0015-z.

Wilson C. Botnets, Cybercrime, and Cyberterrorism: Vulnerabilities and Policy [Електронний ресурс] / C. Wilson. - // Режим доступу: http://www.fas.org/sgp/crs/terror/ RL32114.pdf.

Smith R. G., Grabosky P., Urbas G. Cyber Criminals on Trial [Електронний ресурс] / R. G. Smith, P. Grabosky, G. Urbas. - // Режим доступу: http://assets.cambridge.org/97805218/40477/ frontmatter/9780521840477_frontmatter.pdf.

Masadeh A. M. S. Combating Cyber Crimes - Legislative Approach - Comparative Study (Qatar, UAE, UK) [Електронний ресурс] / A. M. S. Masadeh. - // Режим доступу: http://www. almeezan.qa/ReferenceFiles.aspx?id=54&type=doc&language=en.

Номоконов В.А., Тропина Т.Л. Киберпреступность как новая криминальная угроза [Электронный ресурс] / В.А. Номоконов, Т.Л. Тропина. - // Режим доступа: http:// cyberleninka.ru/article/n/kiberprestupnost-kak-novaya-kriminalnaya-ugroza.

Щетилов А.А. Некоторые проблемы борьбы с киберпреступностью и кибертерроризмом // Информатизация и информационная безопасность правоохранительных органов. XI межд. конф. - М., 2002. - С. 187.

Rauscher K.F., Yaschenko V. Russia-U.S. Bilateral on Cybersecurity Critical Terminology Foundations [Електронний ресурс] / K.F. Rauscher, V. Yaschenko. - // Режим доступу: http://www.isn.ethz.ch/Digital-Library/Publications/Detail/?lng=en&id=130080.