10 липня 2008 року Верховна Рада України своєю постановою затвердила склад Тимчасової слідчої комісії по перевірці заяв стосовно хабарництва під час голосування по кандидатах на посаду Голови ВРУ. До складу цієї комісії увійшло 14 народних депутатів України, які представляли різні парламентські фракції і групи. Як відомо, ні комісія, ні правоохоронні органи не встановили конкретних фактів підкупу депутатів, а також конкретних осіб, причетних до таких діянь. їх діяльність по виконанню доручення парламенту про перевірку інформації щодо купівлі голосів у Верховній Раді України фактичні) не додала нічого нового до того, про що було відомо широкому загалу. В Українській політиці загалом і парламентській діяльності використовується метод підкупу, на сторінках газети "День" заявив народний депутат України Л.М.Кравчук. У своєму інтерв'ю цій газеті він зазначив: "Влада зараз живе за законами торгівлі це найстрашніше! Виторгувати посаду Голови Верховної Ради. Виторгували, голосування не було, був продаж бюлетенів...

Представники влади почали жити за законами меркантилізму, торгівлі;"Ти мені, я тобі. Ти віддаси мені голоси і бюлетені, я віддам тобі...» За гроші продається все: перехід із фракції до фракції, посади ». Виходячи з гою, що суб'єктом цього твердження є не сторонній спостерігач політичних процесів, навіть не простий парламентар, а колишній Президент України, людина надзвичайно проінформована, якій у свій час довелося керувати парламентом, а весною-літом 1998 року бути претендентом на посаду Голови Верховної Ради України, а також, вести відповідну роботу з депутатськими групами та фракціями, окремими депутатами, а також з керівництвом виконавчої влади, впливовими бізнесменами і політиками, до його тверджень слід поставитися надзвичайно серйозно.

Наявність таких фактів у своїх публічних виставах неодноразово підтверджували й інші народні депутати України. Зокрема, про це у своєму виступі під час представлення 04.06 2009 року на сесії Верховні)! Ради України свого законопроекту про зміни до Регламенту Верховної Ради України щодо порядку голосування говорив О.М.Карпов.

Про можливий зв'язок між перерахуванням закордонними комерційними структурами, які фігурують у справі по обвинуваченню колишнього прем'єр міністра України, народного депутата України, керівника парламентської фракції «Громада» П.І.Назаренка, 20000 доларів США на особистий рахунок керівника одного з парламентських підкомітетів з подальшим зняттям одержувачем їх готівкою і його депутатською діяльністю йшлося у депутатському запиті народних депутатів України Г.О.Омсльчснка і А.В.Срмака та в повідомленні засобам масової інформації заступника Генерального прокурора України М.С.Обіхода. Підтвердивши факт одержання цим депутатом вказаної суми від двох закордонних комерційних структур, Генеральна прокуратура України продовжила перевірку на предмет встановлення безпосереднього причинного зв'язку між одержанням валюти і виконанням депутатських повноважень.

З юридичної точки зору «купівля» депутатського голосу, плата депутатові за вступ до певної фракції чи вихід з неї так само, як і будь-яка інша незаконна матеріальна винагорода за вчинення чи не вчинення певних дій, які він може вчинити чи утриматись від їх вчинення, використовуючи свої депутатські повноваження, - це ніщо інше як дача одержання хабара.

Одним із корисливих злочинів і є злочин, який має назву «одержання хабара», передбачений ст.368 (сьомої глави, належить до посадових злочинів) Кримінального кодексу України. Хабарництво - родове поняття, яке охоплює три самостійних, взаємопов'язаних склади злочину: 1) одержання хабара (ст.368); 2) давання хабара (ст.368); 3) провокація хабара (ст.370). Зазначені склади злочинів пов'язані між собою спільністю об'єкта і предмета злочину, змістом і характером злочинних дій. Не може бути одержання хабара без його дачі. У свою чергу, не може бути закінченого складу дачі хабара, якщо не було його одержання.

Відповідно посередництво у хабарництві буде мати місце лише при наявності дачі і одержання хабара. Слід зазначити, що питання про зміст поняття «хабарництво» у науці кримінального права відноситься до категорії дискусійних. Існує щонайменше чотири точки зору, відповідно до яких цим поняттям охоплюється: * одержання хабара; * дача і одержання хабара; * дача, одержання хабара та посередництво в хабарництві; * дача, одержання хабара, посередництво в хабарництві і провокація хабара.

Дехто із науковців взагалі вважає, що одержання, дача хабара і посередництво в хабарництві є одним складним злочином. Таку точку зору, зокрема, висловив С.Л.Стрельцов, виступаючи як офіційний опонент 16 жовтня 2006 року на захисті В.С.Лукомським дисертації з проблем відповідальності за дачу хабара і посередництво в хабарництві.

До хабарництва прилягає провокація хабара. На думку окремих науковців провокація хабара охоплюється родовим поняттям «хабарництво». Така позиція обґрунтовується, головним чином, однорідністю термінології, яка використовується в диспозиціях відповідних кримінально-правових норм. Окремі автори називають провокацію хабара злочином, близьким до хабарництва. Висловлюються й інші думки щодо сутності провокації хабара, які зводяться з того, що це діяння перебуває за межами поняття «хабарництво», оскільки воно спрямоване на створення штучної ситуації для дачі або одержання хабара, є видом зловживання посадовою особою владою чи посадовим повноваженням, яке полягає у використанні незаконних способів штучного створення доказів обвинувачення. Єдине, що пов'язує провокацію хабара з хабарництвом,- це те що цей спосіб застосовується для штучного створення доказів обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених статтями 368 чи 370 КК. Якщо ж цей спосіб відповідними посадовими особами (слідчим, особою, яка проводить дізнання, прокурором) використовується для штучного створення доказів обвинувачення у вчиненні інших злочинів, то їх дії утворюють склад кваліфікованого притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК). В інших випадках такого роду дії можуть бути розцінені як підмовство до вчинення певного злочину.

Такого роду аргументи не позбавлені певної логіки, як не позбавлена її і позиція тих криміналістів, які вважають, що такий вид посадового злочину, як посередництво у хабарництві, не потребує спеціальної криміналізації, а отже, його не слід розглядати як окремий вид хабарництва. Цю позицію сьогодні поділяє багато вчених нашої держави, зокрема авторський колектив прийнятий парламентом у першому читанні проекту нового КК, яким пропонується виключити кримінальну відповідальність за посередництво в хабарництві. Таке рішення у пояснювальній записці до цього законопроекту обґрунтовується тим, що «такі дії (посередництво в хабарництві) караються як пособництво в більш тяжкому злочині - даванні хабара». Цей аргумент не викликає категоричних заперечень, за винятком хіба - що того, що породжує одне суттєве запитання; чому посередництво в хабарництві автори проекту (якщо судити із змісту пояснювальної записки) зводять лише до пособництва в одержанні хабара, залишаючи осторонь питання про пособництво у дачі хабара?. Адже посередництво у хабарництві в редакції ст. 369 чинного КК це певні дії, які вчиняє посередник в інтересах не лише особи, яка одержує хабар, але і в інтересах хабародавця. Цей аспект у викладеному вище аргументі авторів проекту нового КК залишився не врахованим.

З огляду на зазначене, хабарництво можна визначити як сукупність кримінально-караних діянь, вчинення яких безпосередньо пов'язане з дачею - одержанням хабара. За такого підходу, як вже висловлювалось, поняттям «хабарництво» на сьогодні охоплюється три склади злочинів одержання хабара, дача хабара і посередництво в хабарництві. Провокацію хабара все ж гаки, безумовно, не можна віднести до хабарництва і слід вважати злочином, який прилягає до нього. Хоча всі ці чотири діяння більш точно об'єднало б поняття «злочини пов'язані з хабарництвом».

У зв'язку з реформуванням кримінального законодавства України і ймовірним виключенням із переліку кримінально-караних діянь посередництва в хабарництві і провокації хабара може статися так, що у майбутньому поняттям «хабарництво» буде охоплюватися всього два діяння одержання хабара і дача хабара, які власне, і відображають суть розглянутого явища.

Хабарництво на побутовому рівні, у публіцистиці, в юридичній літературі досить часто ототожнюють з корупцією. Інколи хабарництво вважають одним з найбільш небезпечних видів цього явища або ж ставлять його поряд з корупцією, виділяючи такі окремі правові категорії, як корупція, хабарництво, зловживання владою та посадовим становищем тощо/У зв'язку з цим виникає закономірне питання як насправді співвідносяться між собою такі поняття, як «хабарництво» і «корупція», наскільки правомірним с їх ототожнення чи, навпаки, відокремлення?

На перший погляд може здатися, що проблема встановлення співвідношення таких понять «як хабарництво» і «корупція», мас виключно теоретичне значення. Насправді ж це питання має надзвичайно важливий прикладний аспект.

По-перше, використання того чи іншого терміна у правовому значенні передбачає такий, що відповідає йому, правовий (нормативний) зміст); по-друге, проблема встановлення співвідношення цих понять безпосереднім чином пов'язана з проблемою дослідження цих явищ, розробкою стратегії і тактики, вибором засобів боротьби з ними. | Крім того, це питання є актуальним з огляду на надзвичайно важливий соціально-політичний аспект боротьби з корупцією, яка за визначенням політичного керівництва і найвищих органів нашої держави реально загрожує національній безпеці України. Оскільки з поняттям «хабарництво» певною мірою вище ми вже визначились, то для відповіді на поставлене запитання необхідно з'ясувати зміст поняття «корупція».

Зробити це, виявляється, не просто, оскільки, як зазначають окремі дослідники «корупцією легше розпізнати, ніж визначити.. Дехто взагалі вважає, що дати чітке визначення корупції, яке було б загальноприйнятим, неможливо в принципі.

Однак, незважаючи на зазначені обставини, все ж таки вбачається за можливе наблизитися до загального визначення поняття «корупція», виділивши найхарактерніші її ознаки, сформулювавши її сутність, і тим самим виокремити її серед усіх асоціальних явищ. Розпочавши цей процес варто із звернення до етимології цього слова. Дослідники виділяють кілька варіантів походження терміна «корупція». Одні вважають, що він походить від сполучення латинських слів «соггеі" (кілька учасників зобов'язальних відносин з приводу одного предмета) і "rumpere" (ламати, пошкоджувати, порушувати, скасовувати).

Іноді цей термін також пов'язують з латинським словом, але вже дещо іншим - "corruptio", яке тлумачиться як "підкуп, продажність громадських і політичних діячів посадових осіб". Приблизно таке ж тлумачення цьому поняттю дає С.Ожегов. "Корупція,- зазначає він, - підкуп хабарами, продажність посадових осіб, політичних діячів. Крім підкупу і продажності, енциклопедичні словники тлумачать латинське слово "corruptio" ще й як псування і розбещування. Останнє підкреслює глибинний аспект корупції як соціального явища, яке свідчить про розбещення певних посадових осіб державних органів владою і розкладання системи державної влади.

Співвідносячи ці два поняття, корупцію можна розглядати як різновид соціальної корозії, яка роз'їдає і руйнує органи державної влади, державу і суспільство в цілому. В її основі лежать такі вікові традиції взаємодії у суспільстві, як "послуга за послугу", " do ut des" (даю щоб ти дав). Деякі енциклопедичні видання пояснюють корупцію як процес, пов'язаний з прямим використанням посадовою особою прав (повноважень), наданих їй посадою з метою особистого збагачення, включаючи в цей процес підкуп чиновників і громадсько-політичних діячів, дачу хабарів і тлі...