Дії В. потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 133 КК як зараження венеричною хворобою двох осіб, які є неповнолітніми, особою яка знала про наявність у неї такої хвороби. передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою, а також зараження двох чи більше осіб або неповнолітнього, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років. Об'єкт злочину - здоров'я людини.

Об'єктивна сторона злочину полягає у зараженні іншої особи венеричною хворобою. До венеричних хвороб належать інфекційні захворювання, які передаються переважно статевим шляхом і вражають передусім органи сечостатевої системи. Це, зокрема, сифіліс (люес), гонорея (трипер), м'який шанкр, паховий лімфогранулематоз (четверта венерична хвороба), трихомоніаз, цитомегаловірус, токсоплазмоз, уреаплазмоз. Такі обставини, як вид венеричної хвороби, тяжкість розладу здоров'я, методи і тривалість лікування, можливість повного одужання, на кваліфікацію ст. 133 не впливають і враховуються при призначенні покарання.

Суб'єкт злочину

Спеціальний - це особа, яка досягла 16-річного віку. хворіє венеричною хворобою і знає про наявність у неї цієї хвороби. Про факт знання особи про своє захворювання можуть свідчити різноманітні обставини - медичний висновок, застереження лікувальної установи, власний досвід особи, звернення її до медичної літератури тощо.

Зараження венеричною хворобою, яке стало результатом неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов'язків (наприклад, лікарем-гінекологом під час проведення медичних оглядів пацієнтів або внаслідок переливання потерпілому зараженої крові), слід кваліфікувати за ст. 140.

Суб'єктивна сторона злочину

Характеризується прямим чи непрямим умислом або злочинною самовпевненістю.

Висновки

Підводячи підсумки наукового дослідження, слід зазначити, що воно дозволяє у стислому вигляді сформулювати теоретичні висновки та узагальнення, а також аргументовані у дисертації пропозиції по вдосконаленню чинного кримінального законодавства про відповідальність за шахрайство і практики його застосування.

Проведене історичне дослідження свідчить про великий ступінь суспільної небезпеки шахрайства і його глибоке коріння, яке сягає далекого минулого. Безперечно, знання такого роду допоможуть глибше вивчити правову та соціальну сутність даного посягання.

Зважаючи на те, що шахрайство належить до злочинів проти власності, а в науці кримінального права немає єдиної точки зору щодо об'єкта злочинів проти власності, у дослідженні розглянуто два підходи до його визначення. Одна група науковців вважають, що родовим об'єктом злочинів проти власності, пов'язаних з розкраданням майна, є право власності.

У роботі обґрунтована недоцільність виключення з кримінального закону поняття "розкрадання" та заміни його поняттям "викрадення", яке має набагато вужче значення. На думку дисертанта, розкраданням є суспільно небезпечне, умисне, протиправне заволодіння (спроба заволодіння) чужим майном з метою звернення його на свою користь, що призвело до зменшення (загрози зменшення) фонду власника цього майна.

Щодо об'єктивної сторони складу шахрайства, то її визначальною ознакою є спосіб вчинення злочину. Таким способом, відповідно до ст. 190 КК України, є обман або зловживання довірою. Хоча безпосередньо в нормі вживається формулювання "обман чи зловживання довірою", цілком прийнятне вживання сполучника або, оскільки ці сполучники є рівнозначними.

Так, у статті про шахрайство (ст. 190) спосіб дії визначено як шлях обману чи зловживання довірою, а в ст. 192 говориться про заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, хоча спосіб дії винного в цих злочинах є ідентичним.

шахрайство кримінальний кодекс злочин

Список використаних джерел

1. Конституція України: Редакція станом на 08.07 2013 року - 122 ст.

2. Гончаренко, В.Г., Демський Е.Ф., Джужа О.М. "Кримінально-виконавче законодавство України" 2010. - 431 ст.

3. Борисов В.І "Кримінальна відповідальність за злочини у сфері службової діяльності" За новим Кримінальним кодексом України, практичний семінар 20012 р. - 35 ст.

4. Ковальський В.С. "Кримінальне право України" Посібник, 2009 р. - 147, ст.

5. Лобойко Л.М. "Кримінально-процесуальне право" Курс лекцій, 2010р. - 456 ст.

6. Яценко С.С. "Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України",4-те видання, перероблене та доповнене, 2012. - 841 ст.

7. Селецький С.І. "Кримінальне право України" Особлива частина:, 2007 р. - 502 ст.

8. Практика судів України з кримінальних справ 2008-2010 р. "Закони і законодавчі акти" 20011 р. ст. - 462.

9. Хавронюк М.І. "Судово-практичний коментар до Кримінального кодексу України" Чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 15 листопада 2005 року 2006 р. ст. - 550 ст.