Вступ

Діяльність суб'єктів господарювання у різних сферах економіки потребує спеціальної кваліфікації та професіоналізму для забезпечення безпеки праці та виробництва, найбільш доцільно використання державних та інших ресурсів, створення умов для нормального функціонування окремих інститутів суспільства держави, випуску продукції надання послуг відповідно до встановлених стандартів норм. Для забезпечення вищеназваних умов держава встановлює спеціальний порядок надання дозволів на здійснення окремих видів господарської діяльності уповноваженими на це державою органами, який називається ліцензування.

Ліцензування відносно нова форма адміністративного регулювання господарської діяльності в Україні, оскільки вона сформувалась на засадах правових норм, прийнятих на початку ХХІ століття.

Система ліцензування в Україні перебуває в процесі становлення має на собі помітний вплив проблем труднощів, які притаманні українській економіці в період системних трансформацій. З моменту прийняття Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» до теперішнього часу залишається невирішеним питання відповідності державної політики в сфері ліцензування господарської діяльності сучасній економічній ситуації чи буде вона достатньо ефективною в майбутньому, оскільки система ліцензування сприяє розвитку господарської діяльності.

Під господарською діяльністю розуміється будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Актуальність. За умов функціонування кризових явищ в економіці нашої держави органи державної влади повинні зробити основний наголос у своїй діяльності на забезпеченні сприятливих умов для ведення та розвитку підприємницької діяльності. Крім того, необхідним є спрощення адміністративних бар'єрів стосовно отримання документів дозвільного характеру.

Одним із напрямків такої діяльності повинне стати вдосконалення процедури видачі ліцензій - документів державного зразка, що засвідчують право ліцензіата на провадження зазначеного в них виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов.

Метою курсової роботи є: розглянути питання щодо ліцензування господарської діяльності в Україні, а саме дослідити вимоги, які є обов'язковими для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

На основі мети можна сформулювати наступні завдання:

1. Правове регулювання ліцензування в Україні:

1) Поняття та основні засади ліцензійних умов;

2) Органи, які здійснюють контроль за додержанням ліцензійних умов.

2. Порядок видачі ліцензії:

1) Документи, що подаються органу ліцензування для одержання ліцензії;

2) Рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії;

3) Видача ліцензії;

4) Відомості, які містить ліцензія.

ліцензійний документ орган видача

1. Правове регулювання ліцензійних умов

1.1 Поняття та основні засади ліцензійних умов

Загальні засади ліцензування певних видів господарської діяльності в Україні закріплюються Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України. Так ч. 3 ст. 91 ЦК України встановлює правило про те, що юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлено законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

У Законі про ліцензування передбачається, що господарська діяльність, яка провадиться на підставі ліцензії, повинна здійснюватись при дотриманні ліцензійних умов. Ліцензійні умови визначаються як встановлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню (ст. 1 Закону про ліцензування). Стаття 8 Закону про ліцензування уточнює правовий статус ліцензійних умов. Перш за все, вказується, що вони є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності. При цьому кваліфікаційні вимоги - це вимоги до працівників юридичних осіб та безпосередньо фізичних осіб-підприємців, які встановлюються у випадках, коли для провадження господарської діяльності необхідні спеціальні знання; технологічні вимоги - це вимоги щодо будівель, приміщень, обладнання, інших технічних засобів; організаційні вимоги - це вимоги щодо порядку проведення певних дій. [10]

Суть ліцензійних умов полягає в тому, що держава встановлює особливі вимоги до провадження господарської діяльності тих видів, які істотно впливають на інтереси, життя та здоров'я громадян, стан навколишнього природного середовища, безпеку держави. Оскільки ліцензуванню підлягають дуже різні за своєю специфікою види діяльності, ліцензійні умови для кожного виду господарської діяльності мають свої специфічні особливості. [12]

Суб'єкт господарювання зобов'язаний провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов. У разі якщо суб'єкт господарювання провадить вид господарської діяльності, зазначений в ст. 9 Закону про ліцензування, не в повному обсязі, а частково або окремі роботи, операції, послуги, ліцензійні умови поширюються на суб'єкта господарювання в частині, що встановлює вимоги до провадження господарської діяльності, зазначеної в ліцензії. У Законі про ліцензування повинно бути чітко зазначено, що на момент звернення із заявою про видачу ліцензії суб'єкт господарювання повинен відповідати всім необхідним ліцензійним умовам. При здійсненні контролю за діяльністю ліцензіата щодо користування ліцензією також повинно бути з'ясовано, чи не були порушені вимоги встановлених ліцензійних умов.

Ліцензійні умови та порядок контролю за їх додержанням затверджуються спільним наказом спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування та органу ліцензування. [2]

Ліцензійні умови та зміни до ліцензійних умов підлягають оприлюдненню у порядку, встановленому законодавством, і набирають чинності через десять днів з дати державної реєстрації нормативно-правового акта, якщо в ньому не передбачений пізніший строк набрання чинності.

Аналізуючи закріплення відповідних видів господарської діяльності в Законі про ліцензування, треба вказати, що у певних випадках Закон закріплює в межах одного пункту декілька самостійних видів діяльності, кожний з яких забезпечується окремими вимогами ліцензійних умов. Наприклад п. 9 ст. 9 Закону про ліцензування відносить до числа ліцензійних діяльність з виробництва лікарських засобів, оптову, роздрібну торгівлю лікарськими засобами. Ліцензійні ж умови провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами окремо виділяють спеціальні вимоги щодо виробництва лікарських засобів (п. 2.2.1.), до оптової (п. 2.2.2) та роздрібної (п. 2.2.3) торгівлі ними. У деяких випадках Закон про ліцензування передбачає звернення до інших нормативних актів. Наприклад, п. 38 ст. 9 Закону про ліцензування вказує, що ліцензуванню підлягає діяльність зі збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини (за переліками, які визначаються Кабінетом Міністрів України). Сам перелік затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р. №183. При цьому ліцензійні умови проведення вказаної діяльності також залежать від конкретного виду відходів (наприклад, Ліцензійні умови провадження господарської діяльності із збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини). [2]

Вказане вище потрібно враховувати при поданні документів для отримання відповідної ліцензії та при переоформленні ліцензії.

1.2 Органи, які здійснюють контроль за додержанням ліцензійних умов

Основні напрямки державної політики у цій сфері ліцензування визначає Верховна Рада України, а реалізацію державної політики в цій сфері здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Для здійснення повноважень спеціально уповноважений орган з питань ліцензування має свої територіальні органи, які діють на підставі положень, що затверджуються спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування. [8]

Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті у межах його компетенції, обов'язковими до виконання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.

Спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування в Україні виступає Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (Держком підприємництво), що є спеціально уповноваженим органом з питань державної регуляторної політики, державної реєстрації, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності. Серед основних завдань[7]

Держком-підприємництва слід виділити участь у формуванні та реалізації державної регуляторної політики, політики у сфері державної реєстрації, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності, а також координацію діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з розробленням та здійсненням заходів щодо проведення державної регуляторної політики, політики у сфері державної реєстрації, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності. [3]

Перелік органів виконавчої влади, уповноважених провадити ліцензування певних видів господарської діяльності встановлено в Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку органів ліцензування». До даного переліку входять 40 уповноважених у різних сферах органи державної влади (Наприклад Мінпраці здійснює ліцензування посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордон; Мінфін ліцензує страхову діяльність та виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності і т.і.) [3]

Органи ліцензування згідно Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»:

- забезпечує виконання законодавства у сфері ліцензування;

- затверджує спільно із спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням;

- видає та переоформлює ліцензії, видає дублікати ліцензій на певний вид господарської діяльності, приймає рішення про визнання ліцензій недійсними;

- здійснює у межах своєї компетенції контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов;

- видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;

- анулює ліцензії на певний вид господарської діяльності;

- формує веде ліцензійний реєстр. [2]

Орган ліцензування, яким центральний орган виконавчої влади, що здійснює передбачені законом повноваження, може делегувати їх своїм структурним територіальним підрозділам. [8]