А це може забезпечити лише судовий процес. Усиновлення на підставі рішення суду охоплює такі випадки: 1) усиновлення в Україні її громадянами дитини, яка також є громадянином України; 2) усиновлення в Україні її громадянами повнолітньої особи, яка також є громадянином України; 3) усиновлення в Україні іноземцями та особами без громадянства дитини, яка є громадянином України; 4) усиновлення в Україні дитини яка є іноземкою і проживає на території нашої держави, громадянами України або іноземцями та особами без громадянства. Тому усиновлення проводиться лише у тих випадках, коли суд переконається в тому, що громадяни України та іноземці, які бажають бути усиновлювачами, виявляють свідоме прагнення виховувати дітей і піклуватись про них. Усиновлення, яке не відповідає інтересам дитини, може бути визнане не дійсним або скасоване за рішенням суду (статті 236 - 239 СК; п,27 Порядку ведення обліку дітей). Під умовами усиновлення треба розуміти встановленні сімейним законодавством України вимоги, додержання яких є обов'язковим під час здійснення цього юридичного акту. Нормативне закріплення умов усиновлення пояснюється його сутністю, що передбачає спрямованість цих умов на забезпечення того, щоб у результаті усиновлення дитині, в силу певних причин позбавленій батьківського піклування, були створенні належні умови для виховання в сім'ї. Як правило, усиновлюються діти раннього віку, що відповідає їх інтересам і сутності інституту усиновлення. Щоб усиновлення відповідало своєму призначенню, воно повинно проводитись виключно в інтересах дитини. Це перша умова усиновлення. У статтях 208 - 210 СК наведено перелік осіб, які можуть бути усиновленими. Головним же є те, що відповідно до ч.1 ст. 208 СК усиновленою може бути дитина. І це є другою умовою усиновлення. Як вже зазначалось, згідно ст. .6 СК правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Дитина, яка не досягла 14 років, вважають малолітньою. Неповнолітньою є дитина віком від 14 до 18 років. Отже відповідно до закону усиновлювати можна лише малолітніх і не повнолітніх дітей. Ця вимога виходить з того, що усиновлення таких дітей. Ця вимога виходить з того, що усиновлення таких дітей відповідає їх інтересам, оскільки вони найбільш відчувають потребу у батьківській турботі та увазі. Особи, які досягли повноліття, як правило, не можуть бути усиновлені, оскільки згідно зі ст.34 ЦК вони мають повну цивільну дієздатність. Тому батьківські права та обов'язки щодо них припиняються. Повнолітня особа може бути усиновлена лише за наявності двох умов: 1) якщо вона є сиротою; 2) якщо вона позбавлена батьківського піклування. Усиновленою може бути особа, батьки якої померли після досягнення нею повноліття, але за свого життя належним чином виконували батьківські обов'язки. Крім того, у сімейному законодавстві України регламентовано порядок усиновлення братів та сестер. так згідно з ч.1 ст.210 СК якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз'єднанні при їх усиновленні. Це положення закріплене з метою недопущення розриву родинних зв'язків. Водночас за наявності обставин, що мають істотне значення, суд за згодою органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із зазначених осіб або про усиновлення їх різними особами. До осіб, які можуть бути усиновлювачами закон (ст.211 СК) пред'являє певні вимоги. Це третя умова усиновлення. Насамперед усиновлювачами можуть бути повнолітні дієздатні громадяни України та іноземці, здатні забезпечити виховання усиновлених дітей. За жодних обставин не можуть бути усиновлювачами особи, які не досягли повноліття. Не можуть бути усиновлювачами й неповнолітні дружина, чоловік, яким знижено шлюбний вік у порядку передбаченому ч.2 ст.23 СК. Певні вимоги висуваються й до віку усиновлювача. Останній має бути старшим за дитину, яку він бажає усиновити, не менш як на 15 років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж 18 років (ч.2 ст.211 СК) Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі (наприклад, сестри, брати). Особи, які не перебувають у шлюбі між собою. Не можуть усиновити одну й ту саму дитину. Однак якщо вони проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Особам, котрі виявили бажання усиновити двох або більше дітей, які є братами чи сестрами, закон надає переважне право на усиновлення тому, що в наслідок цього діти залишаються проживати в одній сім'ї й між ними зберігаються родинні зв'язки. У ст. .212 СК міститься перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами. Насамперед це особи, визнані судом недієздатними на підставі ст. .39 ЦК, тобто ті, які в наслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатні усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; особи з обмеженою судом на підставі ст. .36 ЦК цивільною дієздатністю, тобто ті, які страждають на психічний розлад, який істотно впливає на їх здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також особи, які внаслідок зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо ставлять себе або свою сім'ю, а також інших осіб, яких за законом вони зобов'язані утримувати, у скрутне матеріальне становище. Такі особи самі потребують опіки або піклування. Однак у разі поновлення судом дієздатності громадянина, а також скасування обмеження його дієздатності у порядку, встановленому частинами 2-4 ст.260 ЦПК, у нього з'являється можливість стати усиновлювачем. Це має бути підтверджене рішення суду, що набрало чинності. Четвертою умовою усиновлення дитини є вільна згода на це її батьків (ч.1 ст.217 СК). Усиновлення неможливе, якщо батьки відмовляються дати згоду на нього. Це пояснюється тим, що вони у першу чергу наділяються правами й обов'язками, пов'язаними з вихованням своїх дітей. Наділення батьківськими правами інших осіб спричиняє втрату цих прав батьками. Згоду на усиновлення треба одержати від обох батьків, незалежно від того, проживають вони разом з дитиною чи окремо від неї. Така згода потрібна незалежно від того, перебувають батьки дитини у шлюбі чи він припинений або визнаний судом недійсним. Згода батьків має бути усвідомленою. Це означає, що юридичне значення має лише згода батьків, наділених повною цивільною дієздатністю. Воля батьків щодо усиновлення їх дітей повинна формуватися вільно, без стороннього протиправного тиску на неї. Так, якщо батьки дали згоду на усиновлення їх дітей внаслідок погрози, насильства, обману, введення їх в оману тощо, усиновлення має бути визнане судом недійсним згідно з ч.1 ст.236 СК. З метою уникнення спорів з приводу того, чи дали насправді батьки згоду на усиновлення їх дитини, у ч.5 ст.217 СК закріплене положення про те, що така згода має бути письмовою і засвідчуватись нотаріус. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди її батьків, якщо вони у судовому порядку визнані недієздатними. Адже такі особи самі потребують опіки і, звісно, не можуть виховувати дітей. Вони не в змозі виявити свою волю, оскільки не усвідомлюють своїх дій і не можуть ними керувати, у зв'язку з чим над ними й встановлюється опіка. Якщо лише один із батьків визнаний судом недієздатним з підстав, закріплених у ст. .39 ЦК, згода на усиновлення дитини має бути одержана від того з батьків, хто є дієздатним. Коли ж на момент усиновлення дитини дієздатність її батьків або одного з них внаслідок видужання або значного поліпшення психічного стану поновлена судом згідно з ч.3 ст.260 ЦПК, при одержанні їх, його згоди на усиновлення треба керуватися правилами ст. .217 СК. Якщо батьки з поважних причин (через хворобу, перебування у тривалому відрядженні тощо) не беруть участі у вихованні своєї дитини, її усиновлення не може бути проведене без їх згоди. На усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, а також дитини, над батьками якої встановлено опіку або піклування, потрібна письмова згода опікуна або піклувальника незалежно від згоди батьків. Якщо опікун або піклувальник не дав згоди на усиновлення дитини, така згода може бути дана органом опіки та піклування. Усиновлення дитини може бути проведене без згоди її опікуна, піклувальника або органу опіки та піклування, якщо суд встановить, що це відповідає інтересам дитини (ст.221 СК). П'ятою умовою усиновлення дитини є її згода на це. Усиновлення настільки серйозно впливає на долю дитини, що її згода увійти у сім'ю усиновлювача набуває першорядного значення. Усиновлення є серйозною подією в житті дитини ще й тому, що воно, як правило, спричиняє розрив внутрішньо сімейних, звичних для неї зв'язків не лише особистого, а й майнового характеру. Саме тому сімейне законодавство надає винятково важливого значення судженням дитини про усиновлення, які набувають правового значення. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові (ч.1 ст.218 СК). Закон не встановлює мінімального віку, з досягненням якого він пов'язує настання такого ступеня зрілості дитини, коли її думка набуває правового значення. Тому думка дитини щодо її усиновлення має бути виявлена з того моменту, коли дитина в змозі висловити і сформулювати її. Відсутність згоди має розглядатися як серйозна перешкода до її усиновлення. Закон надає волі дитини вирішального значення. Адже, як зазначалось, без згоди дитини на її усиновлення останнє неможливе. Виняток становлять випадки, передбачені частинами 3 і 4 ст.218 СК (якщо дитина у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту її усиновлення; якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками). Шостою умовою усиновлення дитини є згода другого з подружжя. Оскільки, як вже зазначалось, усиновлення є однією з форм сімейного виховання, бажано, щоб воно здійснювалось обома з подружжя, що й має місце у переважній більшості випадків. Проте якщо один із подружжя не бажає бути усиновлювачем дитини (або не є її батьком, матір'ю), це не може бути перешкодою до її усиновлення другим з них за умови дачі першим із подружжя нотаріально засвідченої письмової згоди на усиновлення дитини другим з них. Закріплюючи таке правило, законодавець виходив з визнання неможливості забезпечення нормальних умов проживання дитини у сім'ї тоді, коли один із подружжя заперечує проти її усиновлення другим з них. Отже, якщо один із подружжя заперечує проти усиновлення дитини другим з них, воно не допускається. Закон передбачає письмову нотаріальну форму вияву згоди того з подружжя, хто не бажає бути усиновлювачем дитини, на її усиновлення другим з них (ч.1 ст.220 СК). Уявляється, що це положення значною мірою спрямоване на забезпечення інтересів дитини і того з подружжя, хто бажає усиновити її. Адже відповідно до закону відсутність такої згоди може бути підставою для визнання усиновлення дитини за рішенням суду недійсним (ч.4 ст.236 СК). 3. Опіка та піклування Як зазначається в літературі, поняття " опіка та піклування " не є однозначними. Під ним розуміють правовий інститут, тобто сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані зі встановленням, здійсненням і припиненням певних функцій. Опікою та піклуванням вважають систему способів, спрямованих на забезпечення діяльності органів опіки та піклування, опікунів та піклувальників по вихованню малолітніх і не повнолітніх дітей, а також по захисту прав і законних інтересів недієздатних і обмежених у дієздатності повнолітніх осіб. Нарешті, в опіці та піклуванні вбачають правовідносини між опікуном, піклувальником і підопічними, а також між органами опіки та піклування, піклувальниками. Відповідно до ст.243 СК опіка, піклування встановлюються над дітьми, які залишилися без батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування - над дитиною у віці від 14 до 18 років.