Зміст

Вступ

1. Поняття матеріальної відповідальності

2. Підстави та умови матеріальної відповідальності

3. Види матеріальної відповідальності

3.1 Обмежена матеріальна відповідальність

3.2 Повна матеріальна відповідальність

3.3 Колективна матеріальна відповідальність

4. Матеріальна відповідальність власника за шкоду, заподіяну працівникові

5. Визначення розміру матеріальної відповідальності

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Основу будь-якого суспільства складає трудова діяльність людей. Праця є незалежним від будь-яких суспільних форм умовою існування людини, і складає його вічну природну необхідність.

Громадська організація праці, що поєднує матеріальні (об'єктивні) і вольові (суб'єктивні) відносини, з одного боку, випробує на собі вплив технічних засобів праці, а з іншого боку - знаходиться під впливом різних форм суспільної свідомості (політики, моралі, права, естетики й ін.).

Актуальність проблеми і необхідність у правовому регулюванні організації праці обумовлена потребами суспільного виробництва і всім ходом його історичного розвитку. Нормативне регулювання є найбільш ефективним і технічним способом організації численних і різноманітних суспільних зв'язків, забезпечення їхньої стабільності і виконання, подолання сваволі у відносинах між людьми.

Призначення права також полягає в тому, щоб шляхом регламентації міри праці і міри винагороди за працю забезпечити справедливий розподіл між членами суспільства, як самої праці, так і його результатів.

Динамічність трудового права визначається не тільки економічними факторами, але і технологічними, організаційними і соціальними змінами в сфері праці, що мають у даний час глобальний характер.

Ці зміни викликали появу нових видів праці і нових форм її організації, нових видів зайнятості і соціально-трудових відносин. Усі перераховані обставини обумовили необхідність нового етапу реформування трудового права.

Потрібно сказати, суб'єкти трудового правовідносини знаходяться в нерівному положенні по відношенню один до одного. Працівник - економічно більш слабка сторона трудових правовідносин. Він знаходиться в більш залежному положенні від роботодавця, ніж роботодавець від нього. Працівник зобов'язаний підкорятися хазяйській владі роботодавця, виконувати його вказівки в процесі трудової діяльності, прагнути до забезпечення схоронності майна, довіреного в зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків. У свою чергу роботодавець зобов'язаний не тільки правильно організувати трудовий процес, але і вживати заходів по недопущенню виникнення майнового збитку.

Така нерівність суб'єктів трудового правовідносини обумовлює істотні розходження в правовому регулюванні матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і працівника перед роботодавцем. Вони стосуються визначення розміру збитку, що відшкодовується, порядку і меж відшкодування, характеру правових норм, що регламентують матеріальну відповідальність.

Сьогодні, в умовах реформування трудового законодавства, даний різновид трудових правовідносин вимагає глибокого комплексного дослідження з метою розробки концепції розвитку правовідносин з матеріальної відповідальності, усунення колізій та прогалин у чинному законодавстві, та норм, які за своїм змістом не відповідають ринковим відносинам. Наукове дослідження питань правового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору покликане допомогти удосконаленню як національного законодавства в сфері регулювання загальних питань матеріальної відповідальності, так і відповідних відомчих нормативно-правових актів.

Неоднорідність правового закріплення матеріальної відповідальності в різних сферах трудової діяльності, а саме: підстав і умов матеріальної відповідальності, порядку визначення розміру шкоди та процесуального порядку відшкодування шкоди і зумовили актуальність теоретичного дослідження основних рис цього інституту трудового права, розгляду можливості вдосконалення відповідної сфери правовідносин.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини в сфері відповідальності суб'єктів трудових правовідносин України.

Відповідальність за трудовим правом - окремий вид юридичної відповідальності, що полягає у передбаченому нормами трудового права обов'язку працівника відповідати за вчинене трудове правопорушення і понести відповідні санкції. Підставою для такої відповідальності є трудове правопорушення -винне протиправне діяння, яке полягає у невиконанні або порушенні трудових обов'язків працівником. Трудове правопорушення складається з двох різновидів: дисциплінарного проступку і трудового майнового правопорушення.

Предметом дослідження є матеріальна відповідальність як один з видів юридичної відповідальності полягає в обов'язку однієї сторони трудового договору - працівника або роботодавця відшкодувати іншій стороні шкоду, заподіяну внаслідок винного, протиправного невиконання або неналежного виконання трудових обов'язків у встановленому законом розмірі та порядку.

Мета дослідження полягає у всебічному аналізі, розкритті сутності і особливостей правового регулювання матеріальної відповідальності за трудовим законодавством України, в розробці конкретних практичних рекомендацій та наукових пропозицій щодо розвитку й удосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення.

Методами дослідження є система взаємодоповнюючих філософських, загальнонаукових та спеціальних методів, призначених для отримання об'єктивних достовірних результатів. Теоретичною основою дослідження є аналіз основної проблематики з позицій системного підходу й структурно-функціонального аналізу. Основними джерелами дослідження є нормативно-правові акти, що регулюють правовідносини в сфері матеріальної відповідальності сторін трудового договору.

Наукова новизна дослідження полягає у розробці теоретичних положень щодо особливостей правового регулювання матеріальної відповідальності суб'єктів трудових правовідносин. В результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення і висновки, які виносяться на захист:

- одержали подальшого розвитку теоретичні положення про сутність, правову природу і види матеріальної відповідальності суб'єктів трудових правовідносин в Україні;

- удосконалено характеристику соціально-правового явища “ матеріальна відповідальність ”;

- обґрунтовано різні аспекти матеріальної відповідальності суб'єктів трудових правовідносин;

- розширено існуючі в науці трудового права функції та ознаки матеріальної відповідальності;.

Практичне значення дослідження визначається тим, що на їх основі, у поєднанні з іншими науковими розробками цього спрямування, здійснюватиметься позитивний вплив на функціонування та реформування інституту матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин в Україні.

шкода відповідальність трудовий працівник

1. Поняття матеріальної відповідальності

Матеріальна відповідальність як один з видів юридичної відповідальності становить собою обов'язок однієї сторони трудового договору - працівника або власника (уповноваженого ним органу) відшкодувати іншій стороні шкоду, заподіяну внаслідок винного, протиправного невиконання або неналежного виконання трудових обов'язків у встановленому законом розмірі й порядку.

Матеріальній відповідальності властиві усі ознаки юридичної відповідальності. Так, матеріальну відповідальність характеризує державний примус, тобто примус до виконання норм права. Ця ознака у різних галузях виявляється по-різному. Так, у цивільному та трудовому законодавстві передбачена можливість добровільного виконання обов'язку (добровільне відшкодування заподіяної шкоди). В усіх випадках діяльність щодо здійснення державного примусу можлива за умови додержання певного процедурно-процесуального порядку.

Підставою юридичної відповідальності являється правопорушення, яке вказує на момент виникнення юридичної відповідальності, породжує відповідні правовідносини і відповідну відповідальність особи, яка вчинила правопорушення.

Працівник повинен дбайливо ставитися до майна власника підприємства, установи, організації. У свою чергу власник (або уповноважений ним орган) повинен створити працівникам умови, що забезпечують повне збереження дорученого їм майна, забезпечити здорові та нешкідливі умови праці. Невиконання чи неналежне виконання таких обов'язків, покладених на сторони трудового договору, якщо внаслідок цього заподіяна матеріальна шкода, утворює собою трудове майнове правопорушення і є підставою для матеріальної відповідальності. Не являються правопорушеннями дії, які хоч і схожі з правопорушенням, але не визнаються такими внаслідок обставин, при яких вони були вчинені: при необхідній обороні, крайній необхідності та виробничо-господарському ризику.

Суб'єктами матеріальної відповідальності в трудовому праві в усіх випадках є працівник і роботодавець (власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа), з яким він перебуває в трудових правовідносинах.

Матеріальну відповідальність потрібно відрізняти від майнової відповідальності, передбаченої нормами цивільного права. Матеріальна відповідальність сторін трудового договору виникає при заподіянні шкоди тільки у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням трудових обов'язків. У трудовому праві відшкодуванню підлягає тільки пряма дійсна шкода і, як правило, в обмеженому розмірі - не більше середнього місячного заробітку працівника, який заподіяв шкоду. Ця відповідальність не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством; нестримані доходи або упущена вигода, на відміну від цивільного права, відшкодуванню не підлягають. У цивільному праві завжди діє принцип повного відшкодування шкоди. Межі матеріальної відповідальності працівників диференціюються залежно від форми вини, виду майна, якому заподіяна шкода, характеру трудової функції, яку виконує працівник, чого немає в цивільному праві. За нормами трудового права працівники звільняються від матеріальної відповідальності за шкоду, яка може бути віднесена до категорії нормального виробничо-господарського ризику. «Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов»[2,55], тобто діє презумпція невинності працівника, в той час як у цивільному праві встановлена презумпція вини заподіювана шкоди. Матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності.