За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК).

Договір дарування поряд із договорами купівлі-продажу, міни, довічного утримання опосередковує перехід майна (речей та майнових прав) від однієї особи до іншої. Даному договору властиві деякі характерні ознаки, що дозволяють виділити його в окремий вид договорів, тому законодавець не випадково виділяє у Цивільному кодексі норми, що регулюють відносини з дарування, в окрему главу.

Договір дарування є завжди безоплатним. Це означає, що даруваль- ник не отримує ніякого зустрічного надання з боку обдаровуваного. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (ч. 2 ст. 717 ЦК). У деяких випадках обдаровуваний при отриманні дарунку традиційно передає дарувальнику річь або невеличку грошову суму. Наприклад, за народним звичаєм, при отриманні у дарунок годинника або домашньої тварини обдаровуваний має надати дарувальнику дрібну монету. Слід зауважити, що у цьому випадку мова не йде про зустрічне надання в юридичному розумінні. Надання монети сприймається сторонами як символічний акт та не має метою компенсацію за отриманий дарунок.

Не буде також зустрічним наданням встановлене за договором дарування право користування дарувальником річчю - предметом дарування. Цю ситуацію можна розглядати двояко: дарувальник зберігає за собою певні права (право користування), які й не входили до складу дарунка, або як обтяження предмета дарування правами дару- вальника. Важливим для констатації безоплатності є те, що даруваль- ник не отримує від обдаровуваного нічого нового, що було в нього відсутнє до укладення договору, а обдаровуваний не надає даруваль- никові нічого, що не було б пов'язане із дарунком.

Із зазначеного випливає така кваліфікуюча ознака договору дарування: наслідками дарування є збільшення майна обдаровуваного за рахунок зменшення майна дарувальника.

Ознакою договору дарування є також наявність згоди обдаровуваного на прийняття дарунку. Слід, безумовно, погодитися з думкою

О.  С. Іоффе, який вказував, що в обдаровуваного часто не просять згоди на прийняття дарунка тільки тому, що така згода припускається, але якщо таке припущення буде спростоване, дарування не може вважатися здійсненим[208]. Саме необхідність такої згоди дозволяє кваліфікувати дарування як договір та відокремити його від односторонніх правочинів, на підставі яких виникає право власності в іншої особи[209].

Нарешті, договір дарування передбачає безстроковий перехід дарунка (речі або права) до обдаровуваного.

Легальне визначення договору дарування вказує на те, що він може конструюватись як реальний або консенсуальний договір. Нагадаємо, що консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції, в той час як для укладення реального договору потрібно ще передання відповідного майна або вчинення певної дії (ст. 640 ЦК).

За частиною 1 ст. 723 ЦК договором дарування може бути встановлений обов'язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини. Таким чином, консенсуальний договір дарування породжує зобов' язання, за яким дарувальник (боржник) має вчинити певну дію (передати майно), а обдаровуваний (кредитор) має право вимагати виконання цього обов'язку.

Договір дарування є, як правило, одностороннім договором: обдаровуваний стає власником речі (або має права вимагати передання йому дарунка), тобто не приймає на себе ніяких обов'язків, а даруваль- ник передає (або зобов' язується передати) майно, не отримуючи при цьому ніяких прав вимоги щодо обдаровуваного.

Але із цього правила є винятки. Так, за статтею 725 ЦК договором дарування може бути встановлений обов' язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Дарувальник має право вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов'язку на користь третьої особи, що робить такий договір дарування двостороннім (ч. 3 ст. 626 ЦК). У разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним виконання обов'язку на користь третьої особи має право вимагати від обдаровуваного особа, на користь якої встановлений цей обов'язок.

Але важливо зазначити, що трансформація договору дарування в двосторонній договір не позбавляє його ознак безоплатності[210]. Так, майнове надання обдаровуваного спрямоване на користь третьої особи, а не дарувальника і не є, таким чином, зустрічним, що є необхідним для кваліфікації договору як оплатного. Не порушується у зазначеній конструкції й друга ознака дарування - збільшення майна обдаровуваного за рахунок зменшення майна дарувальника.

Характерною ознакою договору дарування є особистий характер зобов'язання, яке він породжує. Так, за частиною 3 ст. 723 якщо до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановленої договором дарування з обов' язком передати дарунок у майбутньому, дару- вальник або обдаровуваний помре, договір дарування припиняється.

Найбільш цікавим з точки зору юридичного аналізу є реальний договір дарування. Такий договір, як було зазначено, є укладеним з моменту передання майна. Звичайна конструкція реального договору у випадку дарування приводить до виключного наслідку - за таким договором, на відміну від інших, не виникає зобов' язання[211]. Так, не важко помітити, що передання майна обдаровуваному має наслідками виникнення в нього права власності на дарунок (ч. 1 ст. 334 ЦК). Тоб - то у той час як інші реальні договори породжують зобов'язання сторін, реальний договір дарування породжує не зобов' язальні правовідносини, а призводить безпосередньо до виникнення права власності на дарунок в обдаровуваного. Класики відчизняної цивілістики зазначали, що такий договір покладений в основу передання речі та є речовим договором[212].

Предмет договору дарування. Чинний ЦК встановлює, що дарунком можуть бути рухомі речі, у тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути також майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому. Отже, йдеться про будь-які неспоживні та споживні речі, рухомі й нерухомі, зокрема, споруди, будівлі, транспортні засоби, земельні ділянки, підприємства та ін., за вийнятком майна, яке вилучене з цивільного обороту.

Майнові права, що є дарунком, можуть бути як зобов' язальними, так і речовими[213].

Дарування зобов' язальних прав, які дарувальник, як кредитор має до третьої особи, здійснюється у вигляді безоплатної цесії (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК), в якій має бути ясно висловлений намір цедента (даруваль- ника) здіснити безоплатне передання права вимоги цесіонарію (обдаровуваному). В іншому випадку за правилами ч. 4 ст. 632 ЦК ціна в договорі, якщо вона не зазначена, визначається виходячи із звичайних цін та такий договір не може вважатися даруванням. Передання дарувальником обдаровуваному майнового права до самого себе не передбачає використання якоїсь певної договірної конструкції ЦК (ч. 1 ст. 6 ЦК)[214] та здійснюється за договором, за яким встановлюється зазначене право щодо обдаровуваного.

Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада (ст. 720 ЦК).

Закон встановлює певні обмеження щодо укладення договору дарування (на стороні дарувальника) деякими особами. Так, за ч. 2 ст. 720 ЦК батьки (усиновлювачі), представники малолітніх та громадян, що визнані судом недієздатними (опікуни), не мають права дарувати майно дітей, підопічних. Закон не передбачає заборони укладання договору дорування щодо малолітніх та недієздатних, де останні виступають обдаровуваними.

Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви.

Цивільний кодекс визначає специфічні правила щодо змісту доручення на укладення договору дарування[215] представником дарувальника. Так, доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним (ч. 4 ст. 720 ЦК).

Форма договору дарування. Вимоги закону щодо форми договору дарування залежать від матеріального предмета договору. За загальним правилом в усній формі можуть бути укладені договори, які повністю виконуються сторонами в момент вчинення, за винятком тих, що підлягають нотаріальному посвідченню, державній реєстрації, або коли недодержання письмової форми має наслідком нікчемність договору (ст. 206 ЦК).

Так, частина 1 ст. 719 ЦК прямо вказує, що договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. Наступні частини ст. 719 ЦК встановлюють спеціальні правила щодо форми договору дарування.

Договір дарування нерухомої речі укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Тут важливо зазначити, що на відміну від інших договорів, за якими передається право власності на нерухоме майно (купівля-продаж (ст. 657 ЦК), рента (ч. 2 ст. 732 ЦК), довічне утримання ч. 2 ст. 745 ЦК) договір дарування нерухомої речі не підлягає державній реєстрації, оскільки за ч. 1 ст. 210 ЦК правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Щодо договору дарування закон такого правила не передбачає.

Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.

Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається в письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.

Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
 

 
Момент виникнення права власності обдаровуваного на дарунок. За загальним правилом ч. 1 ст. 722 ЦК право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. При цьому ч. 4 ст. 722 ЦК встановлюється правило, що прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка[216]. Таким способом можна прийняти у власність транспортні засоби, інші речі, фізичне прийняття яких є ускладненим.

При даруванні нерухомих речей право власності на них виникає в обдаровуваного на підставі імперативного правила ч. 3 ст. 334 ЦК з моменту нотаріального посвідчення договору дарування або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.