2. За загальним правилом збитки підлягають відшкодуванню у повному обсязі за всіма їх видами. Тому обмеження відповідальності, передбачене частиною 2 даної статті, є винятком з принципу їх повного відшкодування. Проте вона не містить вказівок ні щодо того, у яких конкретно господарських зобов'язаннях розмір відповідальності у формі відшкодування збитків обмежується, ні тих способів, якими має реалізуватись зазначене обмеження. У ній передбачена лише можливість такого обмеження відповідними законами, що регулюють ті чи інші господарські правовідносини.

Чинне законодавство передбачає реалізацію вказаних обмежень такими способами:

1)  відшкодування збитків обмежується межами вартості втраченого, пошкодженого або знищеного майна. Це означає, що потерпілому суб'єкту господарювання не відшкодовуються у зв'язку з порушенням зобов'язання як додаткові витрати, понесені ним, так і неодержаний прибуток (втрачена вигода). Зокрема, таку відповідальність несуть практично всі перевізники у випадках втрати, нестачі і пошкодження ними вантажу (див., наприклад, ст. 314 ГК України), підприємства поштового зв'язку (див.: п. 5 Правил виплати відшкодування операторами поштового зв'язку збитків, завданих унаслідок ненадання чи неналежного надання послуг з пересилання міжнародних поштових відправлень від 18 березня 2003 р. [251]);

2)  відшкодування збитків обмежується межами позитивної шкоди (прямих збитків). У цьому разі потерпілому суб'єкту не відшкодовується неодержаний прибуток (втрачена вигода). Відповідальність у таких межах несуть, наприклад, проектно-конструкторські, а також підрядні організації за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором підряду на капітальне будівництво, оскільки дія положень Закону України "Про майнову відповідальність за порушення умов договору (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів" [319], які передбачають повну відповідальність сторін, вже чотири роки підряд зупиняється (див., наприклад, п. 25 ст. 63 Закону "Про Державний бюджет України на 2003 р." [101], п. 23 ст. 80 Закону "Про Державний бюджет України на 2004 р." [102]);

3) відшкодування збитків обмежується іншими шляхами. Так, у статті 352 Кодексу торгового мореплавства України вказується, що відповідальність судновласника за своїми зобов'язаннями обмежується щодо будь-яких інших вимог (крім вимог, викликаних втратою життя або ушкодженням здоров'я) для судна місткістю не більше 500 одиниць - 167000 розрахункових одиниць. До зазначеної суми додається така сума на кожну одиницю: від 501 до 3000 одиниць - 167 розрахункових одиниць тощо.

У даному пункті йдеться про можливість обмеження відповідальності за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань тільки щодо окремих їх видів. З цього, на наш погляд, випливає такий висновок: на відміну від цивільних, у господарських зобов'язаннях обмеження відповідальності не може відбутися внаслідок згоди сторін.

3. Розмір збитків, що виникли в результаті господарського правопорушення, доводиться потерпілим суб'єктом господарювання. Пункт 3 статті 225 встановлює загальне правило, згідно з яким такі збитки повинні визначатись з урахуванням тих цін, що існували за місцем виконання зобов'язання на день добровільного задоволення боржником вимог сторони, яка зазнала збитків, а в разі його відмови від добровільного відшкодування - за цінами, що існували на день пред'явлення позову, якщо інше не передбачено законом або договором. Ціна (тариф) - це форма грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання (ст. 189 ГК України). При цьому слід мати на увазі, що вони можуть використовувати у господарській діяльності різні ціни: вільні і державні. Перші - це ті, що визначаються суб'єктами господарювання самостійно, за згодою сторін на всі види продукції (робіт, послуг, за винятком тих, на які встановлено державні ціни). Для розрахунку збитків у таких випадках можуть бути застосовані ціни, вказані у договорах, прайс-листах та надані офіційно статистичними органами на запити суб'єктів господарювання. Другі - ті, що встановлюються державою. Переліки продукції, послуг, на які встановлюються державні ціни, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Державне регулювання названих цін здійснюється різними шляхами, а саме: встановленням граничних рівнів цін, фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів торговельних надбавок, запровадженням обов'язкового декларування зміни цін тощо.

4. Із загального правила, встановленого частиною 3 статті 225, зроблено один виняток, а саме: суду надається право, виходячи з конкретних обставин, задовольнити вимогу про визначення розміру збитків з урахуванням ціни, що існувала на день винесення рішення суду (ч. 4 ст. 225 Кодексу). Це можливо, наприклад, тоді, коли ціна на продукцію (роботи, послуги) на день пред'явлення позову істотно відрізняється від ціни на день винесення рішення суду у бік зменшення чи збільшення. Тому клопотання про застосування такої ціни може бути заявлено до суду і позивачем, і відповідачем.

5. За взаємною згодою сторони господарського зобов'язання вправі встановити ще до виникнення збитків (наприклад, на стадії укладення договору чи у період його дії) заздалегідь погоджений порядок визначення їх розміру. Коментована стаття передбачає встановлення наперед погодженого розміру збитків у формі:

1) твердої суми, що підлягає відшкодуванню (наприклад, за порушення строку поставки обладнання в сумі 15 000 грн.);

2) відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання (наприклад, за годину простого цеху чи підприємства, за одиницю недоотриманої продукції, за поставку одиниці товару неналежної якості тощо). Так, сторони можуть передбачити у договорі, що у разі простою цеху протягом 4 годин через недопоставку сировини постачальник сплачує споживачу збитки в розмірі 4000 грн.

Тверді суми і відсоткові ставки можуть розроблятись як на базі даних попередніх спорів, так і шляхом прогнозування наслідків порушень умов договорів з урахуванням особливостей виробництва у галузі чи на окремому підприємстві. Вибір такого варіанта визначення розміру відшкодування збитків має ряд суттєвих переваг, і перш за все тому, що потерпілий суб'єкт господарювання, вказавши у договорі їх розмір у твердій сумі, звільняється від обов'язку доказувати дійсний розмір своїх збитків. Проте такий варіант не повинен застосовуватись для обмеження відповідальності сторін у тих випадках, коли розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом. Так, закон забороняє сторонам включати у договір умову про відмову від стягнення неодержаного прибутку (втраченої вигоди) тоді, коли його стягнення передбачено законом для даного виду зобов'язань. Саме це, з нашої точки зору, і має на увазі частина 5 даної статті.

6. На сьогодні, крім Господарського кодексу України, існує понад 40 законів, які містять положення про необхідність відшкодування збитків у сфері господарювання. Проте загальноприйнятної методики їх підрахунку і доказування не існує. Тимчасова методика визначення розміру шкоди (збитків), яка завдана порушенням господарських договорів, розроблена за активної участі співробітників Інституту економіко-правових досліджень НАН України і схвалена Державною комісією Ради Міністрів СРСР з економічної реформи 21 грудня 1990 р., явно застаріла, оскільки була розрахована на планову систему господарювання. Тому більш логічно було б не надавати Кабінету Міністрів України право лише затверджувати відповідні методики розрахунку збитків, а навпаки, зобов'язати його розробити, а потім і затвердити їх.

7. Право вирішувати питання щодо складу збитків у внутрішньогосподарських, відносинах Кодекс делегує самим суб'єктам господарювання, які, безумовно, здатні найповніше врахувати специфіку діяльності своїх внутрішніх підрозділів.