1. Державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції.

2. За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (далі - виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі - контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

3. У договорах контрактації повинні передбачатися:

види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин;

кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;

ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції;

обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства;

взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору;

інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

1. У радянський період перехід продукції соціалістичного господарства від підприємства-виробника до підприємства-споживача і до роздрібних торговельних підприємств для використання її за планами, доведеними державою, здійснювався на підставі договорів поставки, які укладались на виконання планів. Вирішальне юридичне значення у відносинах поставки продукції мав державний план. Договір був підпорядкований плану.

Державні заготівлі сільськогосподарської продукції здійснювались на підставі договорів контрактації, які укладалися державними заготівельними організаціями чи державними підприємствами з виробниками цієї продукції - колгоспами і радгоспами. За договорами контрактації з застосуванням єдиних цін, що диференціювались за законами СРСР, колгоспами і радгоспами постачалась основна частина товарної сільськогосподарської продукції. Незначна її частина продавалась виробниками державним підприємствам та організаціям за підвищеними закупівельними цінами в порядку надпланового продажу на колгоспних ринках, на комісійних засадах та особам, які працювали в колгоспах за трудовими договорами.

Правове регулювання закупівель сільськогосподарської продукції у колгоспах і радгоспах та в міжгосподарських підприємствах (організаціях) державними заготівельними організаціями відповідних міністерств і відомств здійснювалось на підставі статей 51-52 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, статей 254-255 Цивільного кодексу УРСР, Положення про порядок укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженого наказом Міністерства заготівель СРСР і Міністерства сільського господарства СРСР від 15 листопада 1983 р. № 399/250, а також, договорів між підприємствами, що виробляли сільськогосподарську продукцію, і заготівельними організаціями. Такі договори за формою, як правило, відповідали Типовим договорам щодо основних видів сільськогосподарської продукції, які затверджувались тими ж міністерствами. Поряд з Типовими договорами питання закупівель окремих видів сільськогосподарської продукції, регламентувались спеціальними відомчими інструкціями, що мали юридичну силу підзаконних актів і були обов'язковими для всіх учасників відповідних контрактаційних відносин.

Після проголошення незалежності України, в умовах переходу до ринкових відносин, обсяг здійснення державних закупівель сільськогосподарської продукції у державних, колективних і приватних сільськогосподарських підприємствах, у тому числі й у фермерських господарствах, значно зменшився. Нині здійснюються лише закупівлі матеріальних цінностей, у тому числі сільськогосподарської продукції і продовольства для формування запасів державного матеріального резерву, на утримання Збройних Сил України, виправних установ і мобілізаційних резервів.

Основні принципи формування, розміщення, скорочення, використання, поновлення та оновлення запасів державного матеріального резерву і регулювання відносин у цій сфері визначені Законом України "Про державний матеріальний резерв" (з наступними змінами і доповненнями). Загальні правові та економічні засади формування, розміщення, фінансування і виконання оборонного замовлення і регулювання відносин в означеній сфері визначені Законом України "Про державне оборонне замовлення" [96]. Норми цього Закону стосуються питань закупівлі продовольства для Збройних Сил України і формування мобілізаційного резерву. Питання застосування процедур закупівель товарів і продукції за державні кошти врегульовані Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" [141].

При ознайомленні із змістом цієї статті ГК треба виходити з того, що в умовах переходу до ринкової економіки реалізація сільськогосподарської продукції її виробниками здійснюється переважно на підставі договорів купівлі-продажу, що укладаються на аукціонах, товарних біржах, через посередництво агробізнесових структур, а також на підставі прямих договорів, що укладаються безпосередньо між виробниками сільськогосподарської продукції і заготівельниками. При цьому укладаються спотові, форвардні і ф'ючерсні договори. Застосуванням договірних методів заготівель сільськогосподарської продукції забезпечується свобода волевиявлення товаровиробників у виборі виду договорів на реалізацію виробленої продукції, у розробленні змісту, умов і порядку укладення договорів та їх виконання.

Незважаючи на розширення меж комерційної торгівлі, рівноправних цивільно-правових договірних відносин ще значне місце посідають і посідатимуть державні закупівлі сільськогосподарської продукції, здійснення яких забезпечується шляхом державного впливу на вибір видів договорів, умов і порядку їх укладення та виконання. При цьому застосовуються нові форми і методи регулювання договірних відносин, поєднання державно-правових приписів і цивільно-правових договорів. Зміст цієї статті ГК коментується виходячи з названих позицій.

У Цивільному кодексі України 2003 року питанню контрактації сільськогосподарської продукції присвячена лише одна стаття (ст. 713), у якій дано визначення договору і зазначено, що до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж і положення про договір поставки, якщо інше не визначено договором чи законом. У цій же статті ЦК застережено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення і виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції.

Особливості державних закупівель сільськогосподарської продукції шляхом укладення договору контрактації визначені в статтях 273-274 даного параграфа. У коментованій статті дається загальна характеристика державних закупівель сільськогосподарської продукції за договорами контрактації і міститься вказівка на особливості цього виду договорів. Головна особливість полягає в тому, що за договорами контрактації здійснюються державні закупівлі сільськогосподарської продукції на підставі державного замовлення на її поставку.

Треба застережити, що норми ЦК можуть трактуватись ширше, ніж норми ГК. Згідно із статтею 713 ЦК контрактантами сільськогосподарської продукції можуть бути не лише державні організації, а й юридичні особи права приватної власності. Оскільки в названій статті немає обмежень щодо кола осіб, які можуть здійснювати закупки за договорами контрактації, то ними можуть бути й заготівельники приватної форми власності. Наприклад, на підставі цивільно-правового договору контрактації приватизований цукровий завод як недержавна юридична особа може закуповувати у фермерів та в інших сільськогосподарських підприємствах приватного типу цукрові буряки. Приватні борошномельні підприємства за такими ж договорами закуповують зерно для переробки на борошно.

Наведене свідчить, що стаття 272 ГК має більш вузьке застосування порівняно з нормами статті 713 ЦК. Зазначена стаття ГК стосується лише державних закупівель сільськогосподарської продукції.

Під дію договорів контрактації для державних закупок сільськогосподарської продукції відповідно до коментованої статті підпадають договори, які укладаються між недержавним господарським товариством (наприклад приватним цукрозаводом) і фермерським господарством на закупку цукрових буряків за умови, що до цукрового заводу доводиться єдине державне замовлення на закупку цукру, а до фермерського господарства та іншого подібного приватного підприємства чи виробничого кооперативу - державне замовлення на закупку цукрових буряків за умови, що цукровий завод виступає закупівельником від імені держави, в інтересах держави і за державні кошти. У цьому випадку єдине державне замовлення, яке доводиться до виробника сільськогосподарської продукції на поставку сировини і до переробника сировини на продовольство, можна вважати комплексним державним замовленням, а договори контрактації сільськогосподарської продукції і договори поставки державі продовольства - передаточними (трансміссіонними) договорами.

2. У частині 2 коментованої статті визначено взаємні зобов'язання виробника сільськогосподарської продукції та контрактанта (заготівельного, закупівельного або переробного підприємства чи організації) за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції. Зобов'язання виробника -виконати умови договору щодо передачі виробленої ним продукції контрактанту у визначені строки, кількості й асортименті, а зобов'язання контрактанта - сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

Порівняльний аналіз правових норм щодо контрактації сільськогосподарської продукції свідчить, що в радянський період договори контрактації укладались на виконання планів державних закупок сільськогосподарської продукції і державних планів розвитку сільськогосподарського виробництва в колгоспах і радгоспах. Нині в умовах незалежності України і переходу до ринкової економіки, договір контрактації на закупки для державних потреб укладається на основі державного замовлення на поставку сільськогосподарської продукції. Нові підходи до державних закупок сільськогосподарської продукції мають таке організаційно-правове призначення.

Перше. Згідно з частиною 3 статті 179 ГК укладення договору контрактації сільськогосподарської продукції на виконання державного замовлення є обов'язковим для обох сторін. Визначаючи пріоритет державного замовлення у контрактаційних відносинах, ГК ставить державне підприємство при укладенні договорів контрактації у рівні умови з контрактантами - юридичними особами, заснованими на приватній чи колективній власності.

Друге. Розміщуючи державне замовлення на державні закупки сільськогосподарської продукції, держава стимулює укладення договорів контрактації. Це виявляється в тому, що, відповідно до законів, у договорі мають визначатися обов'язки контрактанта щодо сприяння виробникові у виробництві зазначеної продукції. Незалежно від умов договору контрактант зобов'язаний прийняти вироблену продукцію та оплатити її. Тим самим держава забезпечує товаровиробнику гарантію збуту виробленої продукції в обумовлених договором асортименті, кількості, якості і за узгодженими, вигідними для виробника, цінами.