Це дуже важливий момент, оскільки правило, закріплене в коментованій статті, є прямо протилежним тому, що існувало раніше. Свого часу в ч. 2 ст. 24 КпШС України 1969 р. зазначалося, що правило про роздільність речей індивідуального користування не поширюється на цінності й предмети розкоші, навіть якщо ними користувався лише один з подружжя. Це правило вперше було сформульоване Цивільною колегією Верховного суду РСФСР. У визначенні від 4 серпня 1928 р. Колегія вказала, що предмети розкоші, нажиті при спільному житті, хоча б і перебували в індивідуальному користуванні одного з подружжя, належать до спільного майна чоловіка та дружини. Новий СК України кардинально змінив підхід до визначення правового режиму коштовностей.

Законодавство не містить спеціального переліку предметів, які можуть належати до категорії "коштовності". Можна відзначити, що у свій час такий перелік існував. Він був затверджений Наркомфіном РСФСР в 1929 р. Однак своє значення він втратив багато років тому й сьогодні може бути цікавий лише в історичному плані. Сучасна судова практика до коштовностей відносить прикраси з дорогоцінних металів, антикварні та унікальні речі, якими користується один із подружжя. Термін "коштовності" є оціночною категорією і повинен визначатися судом при розгляді конкретної справи.

5. Протягом тривалого часу в теорії та практиці виникало питання щодо правового режиму премій та нагород, які були одержані одним з подружжя за час шлюбу. Важливо відзначити, що мова йде не про звичайні премії, які нараховуються працівникові за місцем його праці (наприклад, премії до певного свята або професійного дня працівника), а такі, що надаються за особисті заслуги людини і відзначають її внесок у розвиток науки, культури, мистецтва, спорту.

Спори стосовно саме цих премій та нагород точилися з ряду причин. З одного боку, такі премії та нагороди віддзеркалюють особисті здібності одного з подружжя і є результатом його творчої праці. З іншого - за час роботи така особа отримує підтримку та допомогу іншого з подружжя, який повністю або частково бере на себе турботи про сім'ю. Треба враховувати й інші міркування. Творча праця, яка завершилася отриманням певної нагороди, могла здійснюватися протягом тривалого часу, коли один з подружжя не робив внесків до сімейного бюджету й тягар утримання сім'ї перекладався на другого з подружжя.

Новий СК України вперше чітко вирішує цю проблему. Відповідно до ч. 3 коментованої статті премії та нагороди, які один з подружжя одержав за свої особисті заслуги, належатимуть йому на праві приватної власності. Якщо відносно цього майна виникає спір і буде встановлено, що другий з подружжя своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню, суд може визнати за ним право на частку цієї премії або нагороди. Розмір частки буде визначатися судом залежно від усіх обставин справи.

6. У судовій практиці іноді виникало питання щодо правового режиму майна, одержаного одним із подружжя як відшкодування шкоди, завданої належному йому майну. Наприклад, коли майно одного з подружжя було знищене (пошкоджене) і йому призначалася певна сума для відшкодування завданих збитків.  Питання поставало у зв'язку з тим, що отримання таких коштів відбувалося за час шлюбу і тому формально могло бути віднесене до спільного майна подружжя. СК України закріплює режим роздільності щодо такого майна. Цей підхід убачається цілком правильним. Якщо пошкоджене або знищене було майно, що належало лише одному з подружжя, то і кошти, які спрямовані на відновлення цього майна або відшкодування його вартості, також мають бути віднесені до роздільного майна подружжя. Кошти, отримані для відновлення пошкодженої речі або відшкодування завданих збитків, сприяють поверненню подружжя-власника в той стан, в якому він перебував до порушення його майнових прав.

7. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування завданої їй моральної шкоди. Ця шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї або інших членів сім'ї та родичів або у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у зв'язку з приниженням її честі, гідності та ділової репутації.   Законодавство встановлює можливість відшкодування моральної шкоди грішми, іншим майном або в іншій спосіб. У зв'язку з тим, що моральна шкода була завдана певній особі і ця особа перетерпіла фізичні або душевні страждання, саме вона має право на відповідну компенсацію. Це правило не має виключень, тому, якщо моральна шкода була завдана одному з подружжя, другий з подружжя не набуває права власності щодо майна, яке було надано потерпілому у зв'язку з компенсацією моральної шкоди. Таке майно належить до роздільного майна подружжя (ч. 4 ст. 57 СК України).

8. В новому СК України вперше визначається правовий режим страхових сум, одержаних одним з подружжя за час шлюбу. В даному випадку мова йде про особисте страхування одного з подружжя. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 980 ЦК України предметом договору особистого страхування можуть бути майнові інтереси, які пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням особи.

Ця норма зазнала змін. їх було внесено Законом України від 22.12.2006 р. № 524-У "Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України". Відповідно до ч. 5 коментованої статті власністю дружини або чоловіка є страхові суми, одержані кожним з них за обов'язковим або добровільним страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. Треба сказати, що тлумачення оновленої ч. 5 коментованої статті викликає певні складнощі.

З деякими припущеннями можна зробити наступні висновки. В попередній редакції ч. 5 ст. 57 СК України будь-які страхові суми було віднесено до роздільного майна подружжя. Нова редакція встановлює нове правило. Сьогодні виокремлюються два правових режими страхових сум залежно від того, одержані вони одним з подружжя за обов'язковим особистим страхуванням чи за добровільним особистим страхуванням.

Правовий режим страхових сум першого виду не змінився. Страхові суми, одержані за обов'язковим особистим страхуванням, належать до роздільного майна подружжя. У свою чергу суми другого типу можуть мати різний правовий режим залежно від джерела виникнення цих сум. У зв'язку з цим страхові суми, одержані одним із подружжя за добровільним особистим страхуванням, можуть належати: а) одному з подружжя - страхувальникові, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були приватною власністю страхувальника (роздільне майно подружжя); б) подружжю, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були спільною власністю подружжя (спільне майно подружжя).

Таким чином, правовий режим страхових сум залежить від того, спільне чи роздільне майно було витрачено подружжям при сплаті страхових внесків у випадку добровільного страхування одного з них. Залежно від цього страхові суми можуть належати як до спільного, так і до роздільного майна подружжя. Цей режим визначає й інші правові наслідки. Так, якщо один з подружжя внаслідок настання страхового випадку помре, то страхові суми будуть входити до спадкової маси: а) повністю, якщо страхові суми були одержані одним із подружжя за обов'язковим особистим страхуванням або якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були приватною власністю страхувальника; б) в частці, що належить тому з подружжя, котрий помер, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були спільною власністю подружжя.

Треба відзначити ще один момент. У ч. 5 ст. 57 СК України визначається правовий режим страхових сум, які сплачуються лише при особистому страхуванні. В даному випадку мова не йде про інші види страхування, зокрема, майнове страхування та страхування відповідальності.

9. За загальним правилом майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільним майном (ч. 1 ст. 60 СК). Утім, із цього правила є певне виключення. Відповідно до ч. 6 ст. 57 СК, якщо шлюб не розірвано, але чоловік та дружина проживають окремо у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, то майно, набуте сторонами за цей період може бути за рішенням суду визнане роздільним. Це пов'язано з тим, що для сімейних відносин важливе значення має не лише формально зареєстрований шлюб, а й дійсні стосунки чоловіка та дружини. Якщо ж цього немає і сторони фактично не складають однієї сім'ї, то на такі відносини не може поширюватися режим спільності майна подружжя. У разі спору заінтересована особа повинна довести в суді факт окремого проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

В сучасних умовах таке питання може бути вирішене подружжям за взаємною згодою. Сторони вправі укласти договір про поділ спільного майна, вказавши при цьому, що та чи інша річ була набута чоловіком (дружиною) під час окремого проживання сторін, тобто фактично на власні кошти. Така річ (речі) за домовленістю подружжя може бути визнана такою, що належить на праві власності чоловікові або дружині. При цьому її вартість не буде враховуватися при поділі спільного майна подружжя.

10. СК України вперше встановлює режим майна, яке в сімейно-правовій літературі іноді називають "змішаним майном" (ч. 7 ст. 57 СК). Мова йде про випадки, коли в придбання майна вкладені окрім спільних також роздільні кошти подружжя. Необхідність врахування вкладень дружини або чоловіка в спільне подружнє майно була підкреслена В.П. Масловим, який зазначав, що деякі речі можуть бути лише в частині своєї вартості включені в спільну власність. Це можливо, зокрема, якщо в придбання спільної речі чоловік та дружина вкладали не лише майно, нажите в період шлюбу, а й отримане кожним з них окремо (у порядку дарування, спадкування тощо).

До цього часу це питання в законодавчому порядку не вирішувалося, хоча воно нерідко виникало в судовій практиці. СК України закріплює складну юридичну структуру "змішаного майна". У частці, яка відповідає внеску одного з подружжя, майно належить йому на праві приватної власності, в іншій частці - майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності (ч. 7 ст. 57 СК України). Таке вирішення проблеми в літературі піддавалося критиці. Так, Ю.С. Червоний зазначає, що, якщо майно належить особам на праві спільної сумісної власності, то частки учасників взагалі не визначаються, оскільки таке право є без частковим. Якщо ж майно належить сторонам на праві спільної часткової власності, то кожній стороні належить право на частку у праві власності щодо усього майна. Таким чином, частка у майні, що дорівнює розміру його внеску, не може бути об'єктом права приватної власності одного з подружжя.

Раціональне зерно у наведених міркуваннях, без сумніву, існує. В теоретичному плані положення ч. 7 ст. 57 СК важко визнати бездоганними. Одночасне існування щодо одного предмета: а) права приватної власності одного з подружжя (щодо однієї частки в праві на річ); б) права спільної часткової власності дружини та чоловіка (щодо іншої частки в праві на цю ж річ) суперечить загальному розумінню сутності спільної власності. Тому більш простою може бути інша відповідь на запит практики. Так, ч. 7 коментованої статті могла б мати наступний вигляд: якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то у разі поділу майна частка у праві спільної часткової власності одного з подружжя збільшується відповідно до розміру внеску, зробленого за рахунок його роздільного майна. Це надавало б суду при вирішенні спору можливість врахувати часткове збільшення спільного майна подружжя за рахунок роздільного майна одного з них, не порушуючи загальної теоретичної концепції права спільної власності.