В сімейному законодавстві визначення поняття нужденності надано вперше. З одного боку, воно внесло певну визначеність у відносити по утриманню, з іншого викликало додаткові складнощі. Основна проблема полягає у тому, що коментована стаття не допускає ніякої альтернативи. Якщо, враховуючи всі джерела, які утворюють дохід непрацездатного подружжя, суд дійде висновку, що дохід забезпечує йому прожитковий мінімум, право на утримання з боку іншого з подружжя не виникає. Разом з тим, непрацездатна особа може фактично потребувати матеріальної допомоги і в тому випадку, якщо вона забезпечена коштами в розмірі відповідному або навіть такому, що перевищує прожитковий мінімум. Встановлений законодавством прожитковий мінімум не може слугувати жорстким однаково рівним для всіх критерієм. З законодавчого визначення прожиткового мінімуму випливає, що такої вартісної величини достатньо в разі нормального розвитку подій, тому як у визначенні йдеться про збереження здоров'я, мінімальний набір товарів і послуг, задоволення основних потреб тощо. Однак непрацездатна особа окрім задоволення звичайних потреб змушена здійснювати витрати на відновлення здоров'я, лікування, оплату стороннього догляду тощо, з тим, щоб наблизити своє життя до нормального. Характер і розмір необхідних витрат можуть різнитися залежно від ступеня непрацездатності, місця проживання, інших умов життя особи.

Норма ч. 4 ст. 75 СК України не дозволяє врахувати всі особливості конкретної життєвої ситуації. Фактично повноваження суду у визначенні факту потреби j матеріальній допомозі зведено до обчислення розміру заробітної плати, пенсії, доходів від використання майна, інших доходів особи і визначення їх співвідношення з прожитковим мінімумом. Необхідно надати суду більш широкі повноваження при встановленні наявності в особи потреби у матеріальній допомозі. Прожитковий мінімум має братися за основу, а рішення прийматися з врахуванням  всієї сукупності фактичних обставин конкретної справи.

В СК міститься норма, спрямована на врегулювання відносин у випадку, коли одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги (п. 4 ч. 1 ст. 83 СК України). За цієї умови рішенням суду одного з подружжя може бути позбавлено права на утримання або обмежено  його строком (див. коментар до ст. 83 СК України).

8. Останньою умовою виникнення права на утримання є спроможність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу (ч. 2 ст. 75 СК України). В законі не визначено, в яких випадках другий із подружжя вважається спроможний надавати матеріальну допомогу. За будь-яких обставин особа вважатиметься спроможною надавати матеріальну допомогу іншій за умови, що вона сама не є нужденною. Виходячи з ч. 4 ст. 75 СК України, один із подружжя не є таким, що потребує матеріальної допомоги і відповідно може надавати матеріальну допомогу другому з подружжя, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використанні його майна, інші доходи забезпечують йому прожитковий мінімум, встановлений законом. При цьому слід мати на увазі, що суд повинен враховувати рівень доходів саме того з подружжя, який має надавати утримання, що не завжди просто з огляду на поширення законного режиму спільної сумісної власності на заробітну плату, пенсію, інші доходи, одержані одним із подружжя (ч. 2 ст. б: СК України). Реальний рівень доходів платника аліментів встановлюється на підставі даних декларацій про доходи, довідок про заробітну плату, свідчень свідків тощо. Також істотне значення має наявність у платника аліментів інших осіб, яких він за законом зобов'язаний утримувати (дітей, непрацездатних батьків, повнолітніх дочки, сина, подружжя в іншому шлюбі тощо).

Суд має визнати відповідача неспроможним надавати матеріальну допомогу якщо в разі виконання обов'язку по утриманню він сам став би потребувати матеріальної допомоги. Право на утримання не може виникати одночасно у обох з подружжя. Якщо кожний з подружжя потребує матеріальної допомоги, то жоден з них не має можливості надавати допомогу іншому.

9. В ч. 5 ст. 75 СК України визначено два випадки, в яких право на утримання не виникає. Це, зокрема, можливо у випадках, коли один з подружжя: а) негідно поводився у шлюбних відносинах; б) став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину. Для настання негативних наслідків достатньо наявності однієї з вказаних обставин, які мають бути встановлені судом.

Негідна поведінка у шлюбних відносинах може мати різні прояви (зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами: зневажливе ставлення до сімейних обов'язків; вчинення протиправних дій щодо другого з подружжя, дітей, інших членів сім'ї, які потребували втручання правоохоронних органів тощо). Недоліком коментованої статті можна вважати те, що в ній йдеться про негідну поведінку особи лише у шлюбних відносинах, тобто впродовж існування шлюбу. Відповідно негідна поведінка колишнього подружжя не впливає на його право на утримання від іншого з подружжя. Однак в законі закріплено право на утримання і після розірвання шлюбу, і саме цьому періоду, враховуючи особисті відносини колишніх подружжя, зазвичай, притаманна негідна поведінка.

Суд оцінює поведінку подружжя на відповідність праву і моральним засадам суспільства. Згідно із ч. 9 ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. В новому СК України численними є посилання на моральні категорії з огляду на особливості сімейних відносин. Раніше положення стосовно негідної поведінки одного з подружжя містилося в ст. 35 КпШС, що передбачала випадки звільнення від обов'язку по утриманню або обмеження його строком. Відповідно до зазначеної норми звільнення від обов'язку відбувалося на майбутнє, що не виключало можливості стягнення аліментів за минулий час. За чинним законодавством той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, не має права на утримання, тобто право на утримання не виникає у нього взагалі. У зв'язку з цим не виникає потреби і в позбавленні його цього права.

10. Права на утримання не має той з подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину за наявності вироку суду. Йдеться саме про умисний злочин, коли особа свідомо вчиняє діяння, яке спричиняє її непрацездатність і, відповідно, - виникнення у неї права на утримання. Непрацездатність може не входити до наслідків, настання яких бажає особа, а виступати лише як супровідна обставина. При розгляді справи про надання утримання суд має встановити наявність причинного зв'язку між умисним злочином і непрацездатністю, якщо це не встановлено судом при розгляді кримінальної справи. Злочин одного з подружжя може бути вчинений проти будь-якої особи. Якщо такий злочин вчинено проти іншого з подружжя або дітей, то одночасно має місце і негідна поведінка в шлюбі.

Звертає на себе увагу, що правило, закріплене в коментованій статті, стикається з правилом, що закріплене в п. 2 ч. 1 ст. 83 СК України (див. коментар до ст. 83 СК України). Це спричиняє певні складнощі. Відповідно до ч. 5 ст. 75 СК України внаслідок скоєння злочину право на утримання не виникає, а відповідно до п. 2 ч.1 ст. 83 СК України за цієї ж обставини особа може бути позбавлена права на утримання. Виникає питання про можливість позбавлення права, яке не виникає. Одна обставина (скоєння умисного злочину) не може одночасно перешкоджати виникненню права і слугувати підставою для позбавлення цього права або обмеження його строком. Шляхи вирішення цієї колізії можна віднайти лише в коментарі авторки нового СК України - З.В. Ромовської. Як випливає з наданих пояснень, правило, що закріплене в коментованій статті, стосується випадків скоєння умисного злочину одним з подружжя під час дії нового СК України. За таких обставин той з подружжя, який скоїв злочин, взагалі не набуває права на утримання. Якщо ж злочин було скоєно під час дії норм Кодексу про шлюб та сім'ю 1969 р., то той з подружжя, який вчинив злочин, може бути позбавлений трава, яке виникло у нього раніше за правилами старого закону. Питання щодо дії норм сімейного закону у часі мали б бути визначені в Прикінцевих положеннях до СК України (див. коментар до Розділу VII СК України), а не в наукових виданнях.

Треба також відзначити, що в ч. 5 ст. 75 СК України так само, як і в п. 2 ч. 1 ст. 83 СК України йдеться про вчинення злочину одним з подружжя, звідки випливає, що настання непрацездатності у зв'язку із вчиненням умисного злочину колишнім подружжям не впливає на його право на утримання від іншого з колишнього подружжя. Вказівка про те, що положення статті поширюються і на осіб, у яких право на аліменти виникло після розірвання шлюбу, міститься лише в ч. 2 ст. 83 СК України. Ймовірно, слід скорегувати положення зазначених норм, до того ж часу норма ч. 5 ст. 75 СК України має застосовуватися до відносин подружжя по утриманню після розірвання шлюбу за аналогією (ч. 1 ст. 10 СК України).

11. В ч. 6 ст. 75 СК України передбачено випадок настання непрацездатності одного з подружжя внаслідок протиправної поведінки другого з подружжя. В нормі йдеться про протиправну поведінку, тобто припускається вчинення будь-якого правопорушення, включаючи злочин, адміністративне правопорушення тощо. Той з подружжя, хто став непрацездатним, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю. Відповідно до ч. 3 ст. 1195 ЦК України шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

12. В СК України норми, що регулюють відносини подружжя по утриманню, набули вдосконаленого вигляду, усунуто неточності, які містилися в КпШС України, закріплено низку прогресивних положень. Однак деякі питання не знайшли в Кодексі свого висвітлення.

В першу чергу це стосується права на утримання неповнолітнього подружжя. Непоодинокими є випадки укладення шлюбу особою, що не набула трудової правосуб'єктності. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам (ч. 2 ст. 23 СК України). В СК України не міститься окремих положень щодо утримання такої особи іншим з подружжя. Дві умови, за яких один з подружжя вважається непрацездатним і може мати право на утримання з боку іншого з подружжя, що визначені в ч. 3 ст. 75 СК України, не охоплюють зазначеного випадку. Однак неповнолітні особи, які не набули трудової правосуб'єктності, не можуть вважатися працездатними. В якості формальної ознаки трудової правосуб'єктності особи в теорії трудового права визнають факт досягнення особою певного віку. До досягнення передбаченої законом вікової межі особа вважається такою, що не має здатності до праці. В трудовому законодавстві визначено вік, з якого допускається прийняття на роботу. Прийняття на роботу осіб, молодших 16 років, не допускається за окремими виключеннями (ст. 188 КЗпП України). В юридичній літературі пропонується визначати права і обов'язки щодо утримання неповнолітнього подружжя за аналогією права1. Таким чином, право на утримання у неповнолітньої особи з боку іншого з подружжя виникає за сукупності наступних умов: 1) нею не набуто трудової правосуб'єктності або їй встановлено інвалідність; 2) вона потребує матеріальної допомоги; 3) другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Звідси можна зробити висновок, що неповнолітня особа не має привілейованого становища у відносинах подружжя по утриманню. Проте особливості виникнення права на аліменти у неповнолітнього подружжя спричиняють необхідність законодавчого визначення цих питань.

13. Право одного з подружжя на утримання припиняється в разі зникнення хоча б однієї з умов, за яких воно виникає (див. коментар до ст. 82 СК України).