Вважаємо, що при вирішенні проблеми системи права сутність останньої полягає у тому, щоб науково сприяти практичному удосконаленню її структури[15]. У зв'язку із цим слід погодитися з С. С. Алексєєвим, який вважає: у загальній системі права, де існують три основні ланки галузей - профілюючі (базові), спеціальні і комплексні, що характеризуються поєднанням різнорідних інститутів профілюючих та спеціальних галузей (торговельне право, морське право, право прокурорського нагляду), спостерігається формування своєрідних сфер комплексного характеру, які юридично опосередковують нові "прошарки соціальності" (екологічне, земельне, підприємницьке право) і, більше того, зростає тенденція їх переростання в основні галузі. Утім за сучасних умов вони ще не повною мірою виявили свою юридичну специфіку
 

 
і не накопичили свій самобутній матеріал, а лише є комплексом елементів із різних галузей права. Крім того, навіть у сферах своїх специфічних відносин вони відтворюють ті правові засади, які характерні для інших галузей, перш за все базових галузей процесуального права - цивільного й адміністративного. Тому для більш адекватної в науковому і практичному відношенні характеристики їх слід визначати як вторинні, комплексні галузі[16]. При цьому потрібно виходити з того, що галузь права - це таке усталене, внутрішнє поєднання правових норм у єдине ціле, яке має юридично однорідний характер. Звідси - будь-якому виду суспільних відносин відповідає галузь права. Про галузь права можна говорити лише там і остільки, де і оскільки особливий вид суспільних відносин характеризується такими особливостями, які передбачають існування своєрідної, суцільної форми правового регулювання, що відрізняється від інших форм як за загальним юридичним становищем сторін правовідносин, так і за конкретними правовідносинами (юридичним фактам, змістом прав і обов'язків, санкціями). Система права є об'єктивно існуючим розподілом правових інститутів за окремими групами, а не класифікацією суспільних відносин, яка береться безвідносно до їх правового регулювання[17].

Історичні факти свідчать про те, що бурхливому, інколи стрибкоподібному розвитку ринкової економіки та демократичних інститутів, а врешті-решт становленню громадянського суспільства в усіх країнах незмінно передувало утвердження в суспільному житті цивільного права, найбільш міцно і послідовно там, де таке утвердження відбувалось у вигляді цивільного кодексу (Франція - наполеонівський Цивільний кодекс 1804 р.; Німеччина-Німецьке цивільне уложення 1900 р.)[18]. Це означає, що Цивільний кодекс повинен охопити своїм регулюванням усі "горизонтальні" відносини - особисті немайнові і майнові, зокрема ті, що виникають у процесі підприємницької діяльності.

Цивільне право як приватне право (в об'єктивному розумінні) - це сукупність правових норм, які регулюють шляхом диспозитивного методу особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.