1.  відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення нею права на самозахист;
2.  відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою;
3.  відшкодування шкоди, завданої актами законодавчої та виконавчої влади;
4.  відшкодування шкоди, завданої актами правоохоронних органів та органів судової влади;
5.  відшкодування шкоди, завданої фізичними особами з частковою або неповною цивільною дієздатністю, недієздатними, з вадами психічного чи фізичного стану та особами з обмеженою цивільною дієздатністю;
6.  відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину;
7.  відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки;
8.  відшкодування ядерної шкоди;
9.  відшкодування шкоди, завданої фізичній особі каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;
10.  відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг);
11.  відшкодування моральної шкоди.

Принципи інституту відшкодування шкоди проглядаються в основних притаманних йому ідеях: а) генерального делікту; б) повного відшкодування завданої шкоди.

Передбачений у ст. 11 ЦК факт завдання цієї шкоди в юридичній літературі розглядається як делікт, а принцип, на якому ґрунтується саме відшкодування, як "принцип генерального делікту". Відповідно до нього за наявності відповідних умов завдана шкода підлягає відшкодуванню. Потерпілий (кредитор) звільняється від необхідності доказу наявності у поведінці завдавача шкоди вини чи протиправнос- ті цієї поведінки. Тягар доказу відсутності протиправності чи вини завдавача шкоди лежить на ньому самому. Ідея генерального делікту відображена у ст. 1166 ЦК, згідно з якою майнова шкода, завдана особистим немайновим правам чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка цю шкоду завдала. Таким чином, принцип генерального делікту за обсягом охоплюваної ним сфери відносин з відшкодування шкоди збігається з обсягом відносин, охоплюваних загальною нормою інституту відшкодування шкоди. Звідси випливає, що загальні умови, наявність яких необхідна для відшкодування шкоди, ґрунтуються водночас як на загальній правовій нормі, так і на принципі генерального делікту.

У зв'язку з тим, що інститут відшкодування шкоди містить низку спеціальних норм, присвячених регулюванню окремих, спеціальних зобов'язань з відшкодування шкоди, до яких застосовуються спеціальні правила, то тим самим створюються і спеціальні делікти. Значення принципу генерального делікту полягає у тому, що, по-перше, на його нормах ґрунтуються спеціальні делікти; по-друге, у разі відсутності спеціального делікту застосовуються норми генерального делікту. Принцип генерального делікту пронизує будь-який спеціальний делікт, у тому числі відшкодування моральної шкоди, однак він завжди переломлюється крізь призму норм спеціальних деліктів, коригуючись ними відповідно до діапазону їхньої дії[626].
 

 
Що стосується принципу повного відшкодування завданої шкоди, то, як уже зазначалося, він тісно пов'язаний із принципом генерального делікту. Принцип повного відшкодування означає, що обсяг обов'язку відшкодувати шкоду визначається розміром цієї шкоди. Щоправда, із загального правила стосовно повного відшкодування завданої шкоди законом встановлюються деякі винятки.

Так, наприклад, обов'язок оператора ядерної установки з відшкодування ядерної шкоди обмежується сумою грошової компенсації, визначеної законом1. Відповідно до ст. 1203 ЦК потерпілий має право на збільшення розміру відшкодування шкоди, якщо його працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди. Принцип повного відшкодування шкоди може коригуватися також під впливом соціально-економічних факторів, зокрема: а) підвищення вартості життя; б) збільшення розміру мінімальної заробітної плати.

На випадки завдання моральної шкоди принцип повного відшкодування не поширюється, оскільки вона не піддається грошовій оцінці. Однак її відшкодування можливе поряд з відшкодуванням майнової шкоди.

При визначенні функцій інституту відшкодування шкоди слід виходити із тих завдань, виконувати які покликаний цей інститут. Саме виконуваними інститутом завданнями визначаються напрями його впливу на охоплювані ним правовідносини і їх учасників.

З одного боку, цей інститут призначений для того, щоб не допустити порушень охоронюваних законом особистих немайнових та майнових прав і інтересів фізичних або юридичних осіб, а з іншого боку, щоб забезпечити ліквідацію несприятливих немайнових або майнових наслідків, які можуть настати у сфері потерпілого внаслідок юридичних фактів завдання немайнової чи майнової шкоди, які породжують обов'язок боржника цю шкоду відшкодувати і право потерпілого (кредитора) вимагати від боржника виконання його обов'язку. У цьому зв'язку інституту з відшкодування шкоди властиві практично ті самі (за назвою) функції, які притаманні цивільно-правовій галузі в цілому.

Підкоряючись загальній нормі зобов'язального права, закріпленій ст. 509 ЦК, яка своєю ч. 2 перекликається з регулятивною нормою ст. 11 ЦК (з питання підстав виникнення зобов'язань), інститут відшкодування шкоди пов'язується з функцією регулятивною. Певною мірою зазначена функція проглядається й у самому інституті, наприклад, при визначенні порядку відшкодування шкоди (ст. 1202 ЦК).

Звичайно, поряд з регулятивною функцією перевага надається функції охоронювальній. Суть її полягає у тому, що інститут з відшкодування шкоди забезпечує права та інтереси суб'єктів цивільного права, стоїть, так би мовити, на "сторожі" цих прав та інтересів. Охо- ронювальна функція інституту з відшкодування шкоди досить тісно пов'язана з функцією попереджувальною, превентивною. Остання полягає у тому, що сама наявність інституту, ще коли шкода не завдана, "оповіщує" учасників цивільних відносин про неминучість виникнення обов' язку з відшкодування її у разі, коли вона буде завдана, що вимоги потерпілих, пов' язані із завданою шкодою, підлягатимуть задоволенню за рахунок заподіювача шкоди. Така превенція для учасників цивільних відносин має впливове значення. Вона їх спонукає до утримання від дій, здатних завдати шкоду будь-кому.

На жаль, уникнути шкоди вдається далеко не завжди. Як свідчить судова практика розгляду цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди, останнім належить чи не найбільша питома вага серед усіх розглядуваних судами цивільних справ. Надзвичайно часто виникає проблема здійснення правового захисту порушених внаслідок завдання шкоди прав та інтересів потерпілого. Постає завдання ліквідації наслідків таких порушень (пошкодження чи знищення майна, ушкодження здоров'я, моральні втрати тощо). Виконання такого завдання забезпечується компенсаційною функцією інституту з відшкодування шкоди. Завдяки останній потерпілому забезпечується юридична можливість надання замість втрат, що виникли внаслідок завдання шкоди, інших матеріальних благ відповідно до закону або на підставі рішення суду[627].

Питання щодо ліквідації наслідків будь-якого правопорушення виникає незалежно від того, чи їх настання викликане порушенням умов договору, чи зовнішньою до договору причиною - завданням шкоди. Однак правові засоби ліквідації цих наслідків різні і залежно від того, який із них буде обрано для захисту порушеного права кредитора, результат також буде різним. Тому виникає питання щодо співвідношення договірного обов'язку й обов'язку недоговірного з відшкодування неправомірно завданої шкоди або збитків, вирішення якого обумовлене не тільки теоретичними, а насамперед практичними цілями.

Справа полягає у тому, що в деяких випадках відшкодування шкоди регулюється в рамках відповідних договорів (статті 700, 721, 980, 1072, 1076 ЦК), а в інших - нормами, якими регулюються недоговір- ні відносини, пов'язані з відшкодуванням шкоди, поширюються також і на окремі договірні зобов'язання.

Так, зокрема, згідно зі ст. 711 ЦК шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю у зв'язку з придбанням товару неналежної якості, відшкодовується продавцем або виготовлювачем товару відповідно до положень гл. 82 ЦК. До зазначеної глави відсилає і ст. 804 ЦК, якою встановлюється обов'язок наймача відшкодувати шкоду, завдану іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу. За правилами норм, що регулюють недоговірні відносини з відшкодування шкоди, відшкодовується перевізником шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира, якщо договором або законом не встановлена відповідальність перевізника без вини. Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК відшкодовується також шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров' я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань (договір перевезення тощо). Таким чином, за правилами, згідно з якими регулюються недоговірні зобов'язання, може відшкодовуватися шкода, завдана внаслідок порушення договірного зобов'язання.

Такий законодавчий підхід до вирішення питання стосовно відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення договірного зобов' язання, на підставі норм, що регулюють недоговірні зобов' язання з відшкодування шкоди, виправданий тим, що, завдяки останнім, особі, яка цю шкоду зазнала, забезпечується відшкодування у повному обсязі. З цього однак не випливає висновок щодо можливості злиття договірного і недоговірного обов'язків з відшкодування шкоди. Існуюча між ними межа зберігається, і вона полягає в такому.

Насамперед різниця між цими обов'язками ґрунтується на підставах їх виникнення. Якщо договірний обов'язок з відшкодування шкоди виникає в рамках зобов'язання, яке перед його виникненням уже існувало і новим він фактично не стає, а замінює невиконане чи виконане неналежним чином договірне зобов'язання, то недоговірний обов'язок з відшкодування шкоди виникає як новий, оскільки завдавач шкоди і потерпілий до завдання шкоди між собою в договірних відносинах не перебували. Недоговірний обов' язок з відшкодування шкоди виникає не з порушення покладеного на нього якогось обов'язку,
 

 
а з порушення абсолютного права іншої особи і загальної заборони посягати на права та інтереси інших осіб.

Якщо договірний обов'язок з відшкодування шкоди покликаний зміцнювати відносини з договору, то аналогічний обов'язок, недого- вірний, спрямований на скасування наслідків завдання шкоди.

Відповідно до ст. 541 ЦК солідарний обов'язок може бути встановлений договором, однак недоговірний солідарний обов'язок з відшкодування шкоди встановлюється тільки законом.

Відшкодування шкоди, завданої порушенням договору, регулюється на засадах диспозитивності, в той час коли відшкодування шкоди в рамках недоговірних зобов'язань регулюється імперативними нормами.

Регулювання відшкодування шкоди, завданої порушенням договору, здійснюється на засадах приватно-правових. Навпаки, недоговірні зобов'язання з відшкодування шкоди регулюються на засадах публічного права.

У недоговірних зобов'язаннях обов'язок з відшкодування шкоди без її наявності виникнути не може. У забезпеченому неустойкою договорі обов'язок сплатити кредиторові певну грошову суму в разі порушення договору може виникнути, навіть якщо таке порушення шкоди не завдало.