продукту можливо не тільки в результаті безпосереднього його створення, а й шляхом укладення договору з особою, яка має виключне право дозволяти таке використання. На підставі такого договору первинний володілець виключних майнових прав може розпорядитися ними на користь іншої особи і, таким чином, надати їй правомочностей щодо користування майновими правами інтелектуальної власності. Цей особливий тип договорів має назву договори про розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Особливість цих договорів полягає у тому, що їх об'єктом є певний інтелектуальний продукт, тобто нематеріальне благо, а правовою метою - набуття, зміна чи припинення майнових прав на нього. Порядок та умови розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності можуть відрізнятися залежно від специфіки використання певного об'єкта, але способи такого розпоряджання зводяться до двох. Перший - це передача майнового права (відступлення, відчуження), передбачена ст. 427 ЦК. Для нього характерна остаточна і безповоротна передача майнових прав іншій особі. Другий спосіб розпоряджання майновими правами, встановлений ст. 426 ЦК, - видача дозволу (ліцензії) на використання об'єкта інтелектуальної власності. Головна його відмінність від передачі прав полягає у тому, що при видачі ліцензії володілець виключних майнових прав не відчужує їх назавжди, а лише надає дозвіл використовувати об'єкт інтелектуальної власності у певній сфері та протягом певного строку. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності має свої підвиди. Вона може бути виключною, невиключною, одиничною, відкритою, примусовою, а також субліцензією[442].

У статті 432 ЦК викладені загальні положення про захист права інтелектуальної власності. Під захистом інтелектуальних прав слід розуміти сукупність встановлених законом мір, що спрямовані на відновлення або визнання виключних прав на інтелектуальний продукт при їх порушенні або оспорюванні. Об'єктом захисту є суб'єктивні права інтелектуальної власності немайнового та майнового характеру. Суб'єктами права на захист визнаються не тільки створювач інтелектуального продукту, а і його правонаступники.

Особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності, застосувавши способи, передбачені ст. 16 ЦК.
 

 
У порядку реалізації того чи іншого способу захисту суд для відновлення порушених прав, компенсації майнових втрат правоволоділь- ця, відшкодування моральної шкоди та попередження порушень у майбутньому може постановити, зокрема, такі рішення: про здійснення негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; про зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; про вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот із порушенням права інтелектуальної власності; про вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів із порушенням права інтелектуальної власності; про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності; про застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків; про опублікування у засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення[443].

Для застосування будь-якої міри захисту, включаючи міру відповідальності, необхідно встановити факт порушення права, тобто наявність протиправної поведінки. Поняття порушення інтелектуальних прав щодо різних об'єктів розкривається спеціальним законодавством, а саме ст. 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права", ст. 53 Закону України "Про охорону прав на сорти рослин", ст. 34 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", ст. 26 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки", ст. 20 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг", ст. 23 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів", ст. 21 Закону України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем". У загальному вигляді його можна визначити так: порушення майнових прав інтелектуальної власності має місце у випадку вчинення без дозволу правоволодільця будь-яких дій щодо об'єкта інтелектуальної власності, які згідно із законом потребують відповідного дозволу та (або) виплати винагороди.

Порушення немайнового інтелектуального права залежно від виду інтелектуального продукту може полягати у: привласненні авторства (плагіат), невизнанні, запереченні дійсного авторства, використанні об'єкта без зазначення імені автора, якщо таке зазначення практично можливе; розголошенні імені автора, коли він бажав залишитися анонімним, розголошенні проти волі автора його псевдоніма; перекрученні, спотворенні та іншій істотній зміні твору, яка зашкодила честі і репутації автора; недодержанні вимог щодо якості запису виконання тощо.

Питання для самоконтролю

1.  Поняття права інтелектуальної власності, його інститути. Результати творчої діяльності як об'єкти інтелектуальної власності.
2.  Джерела права інтелектуальної власності. Міжнародне співробітництво у сфері охорони інтелектуальної власності.
3.  Поняття виключних прав інтелектуальної власності, їх класифікація.
4.  Суб'єкти інтелектуальних прав: первинні та похідні.
5.  Використання об'єкта інтелектуальної власності. Договірні форми розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
6.  Загальні положення про захист порушених прав інтелектуальної власності.