Таємниця - це певного роду відомості, розголошення (передача) яких може завдати шкоди інтересам її власника. Поняття "таємниця" може охоплювати різні сторони життя людини. Однак об'єднуючим для них є те, що у кожному конкретному випадку йдеться про інформацію конфіденційного характеру, доступ до якої можливий тільки за згодою її власника або на підставі приписів закону, але в суворо визначених випадках.

Безумовно, не вся інформація про особисте життя людини становить таємницю. Наприклад, повідомлення про місце роботи, навчання, сімейний стан хоча і є інформацією особистого характеру, але об'єкт таємниці особистого життя вони не становлять. Змістом таємниці є: відомості про осіб, об' єкти, вчинки людини; відомості, що мають конфіденційний, тобто секретний, довірчий характер і не підлягають загальному розголошенню; відомості, що охороняються традиціями, нормами моралі і законом; відомості, що підлягають розголошенню тільки в суворо визначених законом випадках обмеженому колу осіб.

Таємниця особистого життя - це відомості конфіденційного характеру про різні сторони індивідуальної життєдіяльності людини, розголошення яких заподіює або може заподіяти їй шкоду. 260
 

 
Таємниці як особисті права, що становлять особисте життя людини, поділяються на особисті і професійні[261].

Особисті таємниці - це відомості, що нікому не довірені. Таємниці сімейних стосунків, творчості, особистої документації, поштово- телеграфної кореспонденції і телефонних розмов є особистими.

Професійні таємниці - це інформація, довірена представникам певних професій для вчинення дій або захисту прав та інтересів людини. В основі таких таємниць завжди лежать особисті таємниці, захищені від розголошення правовими заборонами, адресованими тим, кому ці таємниці за необхідністю довірені. До професійних таємниць належать банківська, адвокатська, нотаріальна, таємниця усиновлення.

Відомості, що становлять об'єкт банківської таємниці, визначені в Законі України "Про банки і банківську діяльність". Це - відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово- економічний стан клієнтів; системи охорони банку та клієнтів; інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності; відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; коди, що використовуються банками для захисту інформації. Крім того, захищатися повинна інформація не тільки про свого клієнта, а й про його контрагента за правочином.

Внаслідок договору доручення на надання юридичних послуг між сторонами виникають майнові і немайнові права та обов' язки, серед яких важливе значення мають особисті немайнові відносини з приводу збереження адвокатської таємниці. Адвокатську таємницю становлять відомості про сам факт звернення людини за юридичною допомогою до адвоката, відомості про злочинне діяння, учасників, наслідки; про особисте життя людини, що звернулася до адвоката тощо. Суб'єктами названої таємниці є: адвокати, помічники адвокатів; посадові особи та інші особи адвокатських об'єднань, які беруть участь у здійсненні правового обслуговування; особи, що представляють інтереси інших осіб; захисники.

Нотаріальну таємницю складають відомості, отримані під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої
 

 
особи, в тому числі про саму особу, яка звернулася до нотаріуса; її майно, особисті майнові та немайнові права і обов'язки тощо. Суб'єктами таємниці нотаріальних дій передусім є державні і приватні нотаріуси, а також особи, яким вона стала відома у зв'язку з виконанням ними своїх службових обов'язків. Будь-яке втручання в діяльність відповідних суб'єктів, зокрема з метою спонукання їх до сповіщення відомостей, що становлять нотаріальну таємницю, забороняється і тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства.

Об'єктом таємниці усиновлення є сам факт усиновлення, справжнє ім' я, місце народження, вказівка даних про кровних батьків, тобто вся інформація, яка дозволяє зробити висновок про те, що усиновителі дитини не є її кровними батьками. Закон не тільки встановлює таємницю усиновлення, а й передбачає конкретні заходи, що гарантують її додержання. З цією метою усиновителі можуть бути записані як батьки усиновленого, за їх проханням усиновленому присвоюється їх прізвище. На прохання усиновителя можуть бути змінені і місце народження усиновленої дитини, а також у виняткових випадках і дата її народження. Розголошення таємниці усиновлення - це повідомлення інформації про факт усиновлення і про інші пов' язані з ним обставини як самому усиновленому, так і третім особам, в усній або письмовій формі. Суб'єктами таємниці усиновлення є: посадові особи органів РАЦСу, опіки і піклування, виконавчих комітетів, охорони здоров'я, працівники суду, прокуратури та інші особи, яким унаслідок їх службових обов' язків стала відома зазначена інформація.

Поінформованими про різні сторони особистого життя людини можуть бути медичні працівники, адвокати, працівники нотаріальних контор, службовці банків та інші особи. У зв'язку з цим можна зазначити, що розголошення відомостей, які становлять таємниці особистого життя, може здійснюватися як за бажанням самої людини (повідомлення інформації медичному працівнику, адвокату), так і без такого (у тих випадках, коли інформація стала відома працівникам прокуратури, суду). Разом з тим треба враховувати, що втручання в особисте життя людини, розголошення її таємниць може потягти за собою вельми негативні наслідки для людини, а в деяких випадках і згубні для неї. Пояснюється це тим, що особисте життя є індивідуальним і не терпить стороннього втручання або впливу на нього.

Стаття 30 Конституції гарантує людині недоторканність її житла. Не допускаються проникнення у житло або в інше володіння особи, проведення в них огляду або обшуку інакше як за вмотивованим рі- 262
 

 
шенням суду. Форма реалізації права на недоторканність житла є елементом немайнової частини змісту цивільної правоздатності. Право на недоторканність житла складає зміст абсолютного правовідношення, в якому особі, котра володіє зазначеним правом, зобов'язаний протистояти всякий і кожний, чиї дії можуть потягти за собою порушення цього права. Назване право хоча і є абсолютним, однак має певні юридичні межі, які фіксуються у загальних і спеціальних нормах закону. У разі незаконного проникнення в житло особа, чиє право порушується, може застосувати певні засоби захисту, а саме: вимагати припинення дій, що порушують її право, припинення або зміну правовідношен- ня, а у деяких випадках й визнання оспорюваного права. Відомі й інші способи захисту особистих немайнових прав.