Слід зазначити, що незаконними можуть визнаватися не тільки нормативно-правові акти, а й акти застосування права, які порушують права конкретного суб'єкта, не торкаючись прав інших осіб. Вони можуть визнаватись незаконними за умови, якщо ці акти не відповідають вимогам закону або не додержано порядок їх видання чи набрання ними чинності. При поданні позову про визнання акта державного органу, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування незаконним позивач повинен довести, що цим актом порушується його право власності. Важливим доповненням захисту права власності шляхом визнання незаконним акта органу державної влади, органу влади АРК або місцевого самоврядування є відновлення того становища, яке існувало до прийняття цього акта. Повертаючи власнику майно або визнаючи право на нього, суд відновлює майнове становище власника. Вагоме значення має також відшкодування власникові збитків, завданих прийняттям незаконного акта, при неможливості відновлення первісного становища. Обов'язок із відшкодування збитків буде нести той державний орган, орган влади АРК або орган місцевого самоврядування, який прийняв незаконний акт.
 

 
Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих порушенням права власника (включаючи й неодержа- ні доходи), виникають із позадоговірних зобов'язань. Також не виключені вони і стосовно порушень прав власника стороною договору, наприклад, орендарем, який недбало ставився до орендованого майна, чим завдав збитків власнику-орендодавцю. Такі позовні вимоги можуть поєднуватись із вимогами про віндикацію.

Для захисту права власності можуть застосовуватись й інші позови. Одним із найбільш поширених є позов про визнання права власності. Пред'явлення такого позову можливе за умови, якщо: а) особа є власником майна, але її право власності оспорюється або не визнається іншою особою; б) у разі втрати особою документа, який засвідчує її право власності (ст. 392 ЦК). Часто такі позови подаються, коли особа не є власником, але бажає ним стати, зокрема, набути право власності: а) на безхазяйну річ (ст. 335 ЦК); б) на об'єкт самочинного будівництва (ст. 376 ЦК); в) на річ, право власності на яку може набуватися за на- бувальною давністю (ст. 344 ЦК). Втім, формально ці позови вчиняються не для визнання, а для набуття права власності.

Позови про визнання права власності не подаються, якщо підстави його набуття власником наявні, але законом не пов'язується виникнення права власності з видачею правовстановлювальних документів. Прикладом може бути набуття права власності на квартиру в будинку житлово-будівельного кооперативу, вартість якої повністю сплачена (квартиру викуплено), або набуття права власності на допоміжні приміщення в багатоквартирному житловому будинку. У разі ж спору із приводу цих приміщень або відмови у здійсненні відповідних дій із боку органів держави або місцевого самоврядування ці неправомірні дії власником оскаржуються в судовому порядку.

Позови про визнання права власності на приміщення (частину приміщення) часто вчиняються з тих підстав, що таке приміщення будувалося декількома юридичними особами (за їх рахунок), а враховувалося на балансі одного з них. Господарські суди правомірно визнають право на частку у праві власності на ці приміщення, оскільки перебування на балансі юридичної особи не є безспірною ознакою її права власності на це майно[432].
 

 
Можуть вчинятися позови про визнання права власності за суб'єктами, яким свого часу було передано майно на невизначених підставах, наприклад, передача державою майна профспілкам у безстрокове користування, передача майна соціально-побутового призначення, переданого безоплатно при приватизації державного майна тощо.

Питання для самоконтролю

1.   Поняття та засади захисту права власності.

2.   Види позовів про захист права власності.

3.   Порядок розрахунків власника з добросовісним та недобросовісним набувачем при віндикації.

4.   Негаторний позов.

5.   Позови про визнання права власності.

6.   Позови про захист прав учасників спільної власності.