Цивільні права, обов'язки та законні інтереси, що підпадають під сферу застосування п. 1 ст. 6 Конвенції, мають бути спірними, тобто мусить існувати спір щодо них. Спір має бути "справжнього та серйозного характеру". При цьому, як свідчить практика Європейського суду з прав людини, спір про право існуватиме у тому випадку, якщо права, про які йде мова у справі, охороняються чи визнаються внутрішнім законодавством, пов'язані із здійсненням встановлених публічним правом повноважень.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Суди розглядають справи, визначені у ч. 1 цієї статті, у порядку позовного, наказного та окремого провадження. З наведеного випливає, що всі справи, що вирішуються в межах цивільного судочинства, стосуються прав, свобод та інтересів, які підпадають під визначення "цивільні" в контексті ч. 1 статті 6 Конвенції. Однак, враховуючи зміст п. 2 ч. 1 ст.100, ч. 6 ст. 235 ЦПК, що унеможливлює наявність спору про право в справах наказного та окремого провадження, можна стверджувати, що гарантії, закріплені в п. 1 ст. 6 Конвенції, розповсюджуються лише на справи позовного провадження.