Насамперед, як ідеться в його порадах, варто знайти першоджерело повідомлення, через посилання на особисті акаунти тих, хто поширює новину. До того ж, радить блогер, важливо скептично ставитися до постів у соціальних мережах взагалі, особливо якщо йдеться про коментарі «очевидців», на сторінках яких вони не називають своїх імен та прізвищ, приховують обличчя.

PR-стратег Сергій Дідковський, як повідомляє сайт MediaSapiens, також пояснює, як відрізняти правдиві новини від вигаданих. Для цього, зазначає фахівець, сторінка в соціальній мережі, де опублікована першоновина, має історію. Не можна довіряти «сенсаційним» новинам невідомих сайтів або новинам, в яких подається посилання на анонімне джерело. Спеціаліст пропонує методику, яка допоможе розпізнати «бота» від реального користувача. Просто слід помітити «дивне» ім'я та прізвище «новинаря», відсутність активності у профілі (немає історії комунікації з іншими людьми, яка б підтверджувала реальність людини) або надмірну надокучливість у поширенні інформації (спам у коментарях -- однотипні слова, подібні посилання). Також, як зазначає PR-стратег, боти ніколи не відповідають на особисті повідомлення [2].

Стрімкі інформаційні потоки в соціальних мережах послаблюють увагу. Такі численні приклади підхопленая «вкидів» українськими журналістами проявляють загальну слабкість факт-чекінгу у редакціях українських видань. І це є свідченням того, що використання матеріалів із соціальних мереж не звільняє журналіста від обов'язку перевірки їх достовірності. У таких умовах журналіст або редактор повинен перевіряти кожну новину ще ретельніше.

Реципієнта більше не цікавить правда, як говорить К. Келлі, головний редактор журналу Wired: «Коли ти гортаєш зображення замість тексту, відбувається безліч інших культурних змін. Книга поняття фіксоване, і після написання вона вже не змінюється. У книг є автори, а це однокореневе слово зі словом «авторитет». На екрані все ефемерне, все тече, все в незавершеному, неповному, відносному і суб'єктивному вигляді. Все швидко рухається, і збирати шматки доводиться нам самим» [6]. Для того щоб побачити реальну картину, необхідно самостійно збирати правду на різних ресурсах, перевіряючи актуальність та достовірність інформації, але не кожна людина має час і бажання це робити.

У сучасному суспільстві інформатизації, людям все частіше не потрібно думати самостійно, за них це робить Інтернет, таким чином і відбувається втрата середнього рівня ІС? у населення. За таких умов успішність пропаганди -- не тільки результат дій політиків, це і наслідок загального падіння інтелектуалізації світу.

Висновки

Український медіапростір насичений фейковою інформацією, яка може нести негативний вплив на кожного окремого індивіда. Боротися з нею необхідно, серед іншого, і на державному рівні. Україна ніколи не вживала серйозних заходів щодо захисту свого інформаційного простору, хоча свого часу і була прийнята Доктрина інформаційної безпеки України [11], низка інших законодавчих і нормативно-правових актів. Вказана доктрина, яка сприймалась як декларація офіційної державної позиції, висловлювала лише безпечний вимір інформаційної діяльності, однак окремі види інформаційних загроз, зокрема кіберзлочинність, описані в ній фрагментарно [13].

Необхідно ретельно перевіряти той контент, який ви самі поширюєте, інформація вважається достовірною тільки тоді, коли вона має підтвердження офіційними джерелами. Якщо заголовок повідомлення має двозначний зміст, краще перед поширенням прокоментувати, пояснити зміст інформації, адже багато користувачів соціальних мереж читають лише заголовки повідомлень. У разі поширення інформації користувач сам стає джерелом, громадським журналістом, а в мережі автор повідомлення є відповідальним і за коментарі під публікацією [8, с. 66].

На державному рівні потрібно підвищувати рівень медіаграмотності усіх категорій населення, поширювати через ЗМІ тематичну соціальну рекламу, здійснювати моніторинг соціальних медіа та інформувати громадськість про виявлену фейкову інформацію.

Список літератури

1. Брижко В. Маніпулювання свідомістю людини у проблемі упорядкування інформаційних відносин [текст] / В. Брижко // Правова інформатика. 2015. № 1(45). С. 18-32.

2. Герасименко Р. Факт-чекінг для журналіста: соцмережі та «вкиди» як перевірка на професійність [Електронний ресурс] / Р. Герасименко // ejo Європейська журналістська обсерваторія. 2015. Режим доступу: https://goo.gl/wCofct Назва з екрана.

3. Журналісти дали пораду, як «вирахувати» фейкові новина [Електронний ресурс] // Обозреватель. Режим доступу: https://goo.gl/oNZCoz Назва з екрана.

4. Кара-Мурза С. Г. Власть манипуляции / С. Г. Кара-Мурза. Москва: Академ, проект, 2007. 380 с.

5. Кіца М. О. Фейкова інформація в українських соціальних медіа: поняття, види, вплив на аудиторію / М. О. Кіца // Наукові записки. 2016. № 1(52). С. 281-287.

6. Мэтчар Э. Технологии, которые будут господствовать в нашем будущем [Электронный ресурс] / Э. Мэтчар // inosmi.ru. 2016. Режим доступа: https://goo.gl/Wu2XnC Название с экрана.

7. Мудра І. Поняття «фейк» та його види у ЗМІ / I. Мудра // Телета радіожурналістика. 2016. № 15. - с. 184-188.

8. Потятиник Б. Інтернет-журналіетика / Б. Потятиник. Львів: ПАЮ, 2010. С. 66.

9. Почепцов Г. Пропагандистские интервенции как малые воздействия на большие системы [Электронный ресурс] / Г. Почепцов // Media Sapiens. 2017. Режим доступа: https://goo.gl/pqeMtx Название с экрана.

10. Почепцов Г. Сучасні інформаційні війни / Г. Почепцов. Київ: Вид. дім: Києво-могилянська акад., 2015. 468 с.

11. Про Доктрину інформаційної безпеки України: Указ Президента України № 514/2009 від 08.07.2009 р. (втратив чинність) // Офіційний вісник України [Текст]. 2009. № 52. 20 лип.