Методологічна концепція співвідношення принципів свободи та відповідальності у правоохоронній діяльності

Боднарчук М.М.

кандидат юридичних наук, адвокат

Досліджена у статті методологічна концепція співвідношення принципів свободи та відповідальності у правоохоронній діяльності має різноманітний характер і являє собою багаторівневу систему необхідних методологічних засобів. З'ясовано, що ця система не є статичною ієрархією, яка відображена в такому вигляді насамперед для наочності, а являє собою динамічну, органічну систему, структурні елементи якої вступають у зв'язки, відносини та взаємодію між собою: фундаментальні загальнотеоретичні концепції свободи і відповідальності та пізнавальні принципи пронизують світогляд, загальні філософські закони й категорії становлять основу для загальнонаукових та спеціальних методів, які, своєю чергою, слугують джерелом збагачення і вдосконалення змісту вищих рівнів методологічних знань.

Ключові слова: свобода, відповідальність, правоохоронна діяльність, правоохоронець, суспільство, держава, право, філософія права.

Постановка проблеми. Огляд наукової літератури наводить на думку, що в ній до цього часу немає єдиного і несуперечливого трактування понять «метод», «методологія» так похідних від них. Так, одні науковці під методологією будь-якої науки розуміють її філософську, світоглядну сторону; інші ототожнюють методологію з діалектикою, треті вважають, що методологія -- це самостійна галузь наукового знання, що виходить за межі філософського аналізу (тобто не збігається із філософією) і являє собою вчення, науку про метод і методики; а ще інші науковці повністю заперечують методологію як самостійну науку і розглядають її як систему принципів, методів і логічних прийомів наукового пізнання [1, с. 354]. Попри відсутність цілісного розуміння методології, дослідники визнають її як певну систему принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності та вчення про саму систему.

Дослідження свободи і відповідальності у правоохоронній діяльності також зумовлено відповідною методологією, своєрідність якої у тому, що передбачає «концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об'єктивної, точної систематизованої інформації про процеси та явища» [2, с. 56].

Саме через філософію права в юридичній науці відбувається й відбуватиметься перегляд розуміння тих або інших явищ (зокрема, свободи і відповідальності).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичним підґрунтям статті стали праці В.В. Ба- лахонського, В.С. Бліхара, М.О. Булатова, О.Г. Да- нільяна, Б.К. Джегутанова, А.Є. Конверського,

І.Ф. Надольного, В.П. Настрадіна, П.М. Рабінови- ча, Г. І. Рузавіна, В.І. Стрельченка, Ю.П. Тарєл- кіна, О.Д. Тихомирова, С.І. Хархуна, В.О. Цикі- на, М.М. Цимбалюка, В.М. Шейко та ін. Разом з тим, все ще залишається мало досліджуваною проблематика методологічного обґрунтування кореляції принципів свободи та відповідальності. Саме тому, мета статті полягає у філософсько- правовому дослідженні методологічної концепції співвідношення принципів свободи та відповідальності у правоохоронній діяльності.

Виклад основного матеріалу. У науковій літературі переважає думка про те, що наукове пізнання відбувається на двох рівнях -- теоретичному і підпорядкованому йому емпіричному [3, с. 237--241]. Таке ж наукове пізнання характерне і для філософсько-правових досліджень. Однак у сучасній філософській літературі трапляється, що, окрім емпіричного й теоретичного рівнів наукового пізнання, виокремлюється ще один самостійний рівень -- світоглядний, або парадиг- мальний, який є передумовою і теоретичного, і емпіричного наукового пізнання та визначається світоглядом дослідника [4, с. 224]. Звісно, якщо досліджувати певне філософсько-правове явище без прив'язки до конкретних операційних дій, то вищевказаних наукових рівнів буде достатньо. Але якщо в досліджуваному явищі необхідно з'ясувати практичний аспект питання, то без уведення у процес дослідження праксеологічного рівня не обійтися.

Ми застосовуємо три рівні наукового пізнання: світоглядно-теоретичний, емпіричний та праксеологічний.

На рівні світоглядно-теоретичного пізнання розкрито наукові ідеї щодо змістовного наповнення ґенези свободи і відповідальності, які на початкових етапах відштовхувалися від звичаєвої, моральної регламентації, поступово закріплюючись у нормах права. Цьому сприяла зміна світогляду від теологічного до метафізичного, позитивістського (наукового) та його інтеграція і трансформація на початку ХХ ст. крізь призму нової філософської парадигми; встановлено деякі зв'язки між розумінням феноменів свободи і відповідальності як ціннісних категорій та їх значення в контексті прав людини [5, с. 333--334].

На рівні емпіричного пізнання в нашому дослідженні проведено збір, первинне узагальнення і, наскільки це можливо, систематизацію фактів щодо визначення правової природи принципів свободи і відповідальності, їх застосування у правоохоронній діяльності, а також щодо методологічних засад дослідження цих явищ.

На праксеологічному рівні йдеться про практичне застосування наукових знань. Саме цей підхід свідчить про перспективи наукового пізнання, про те, що наукове пізнання має не тільки суто значеннєву структуру, але й водночас зумовлюється практичною діяльністю і має важливу сучасну практичну компоненту.

Зважаючи на вищевказані рівні наукового пізнання окресленої в дисертації проблематики, викладемо окремі аспекти методології нашого дослідження, виходячи також з того, що методологія будь-якого філософсько-правового дослідження має трирівневу структуру (дослідницькі підходи, методи і способи) [6, с. 618].

Враховуючи ці загальноприйняті методологічні положення, методологія дослідження проблеми свободи і відповідальності у правоохоронній діяльності може бути визначена як система принципів, підходів, методів і способів наукового дослідження категорій свободи та відповідальності у правоохоронній діяльності як філософсько-правових явищ. При цьому методологія дослідження філософсько-правових аспектів свободи і відповідальності у правоохоронній діяльності охоплює та методологію юридичної науки, і спеціальну філософсько-правову методологію, спрямовану на осмислення категорій свободи та відповідальності як філософсько-правових явищ.

Застосування філософсько-правового підходу зумовлено особливим значенням філософії права як категорії правознавства. Оскільки цей підхід припускає наявність особливої дисципліни, завдання якої -- гносеологічний аналіз різних типів правопізнання та праворозуміння [7, с. 26--27]. Загалом філософія права дає змогу в процесі наукового дослідження скеровувати свої інтелектуальні зусилля в бік найзагальніших проблем у реалізації принципів свободи і відповідальності як правової реальності. Розкриваючи проблемні сфери свободи і відповідальності як внутрішніх постулатів права і спираючись при цьому на певні світоглядні принципи, дослідник вибудовує філософські моделі цих правових феноменів, пояснює їх та інтерпретує їхню сутність. За допомогою філософсько-правового підходу теоретична і прикладна юриспруденція мають змогу успішно розвиватися. Зазначений підхід збагатив методологію нашого дослідження новим розумінням системи цінностей працівників правоохоронного органу, у зв'язку з чим аксіологічну основу їхньої діяльності складають загальноетичні і правові уявлення про добро, цінність права, людське життя, свободу, відповідальність, гідність, рівність, справедливість. За таких умов свобода, нормативність і відповідальність у діяльності працівника правоохоронного органу виступають єдиною системою, яка спричиняє позитивний вплив на правовідносини в державі, відповідає на високі потреби українського суспільства в забезпеченні правопорядку і законності, визначає ефективні форми і методи повсякденної роботи.

Наступним елементом методології нашого філософсько-правового дослідження є різні групи методів наукового пізнання категорій свободи і відповідальності.

При застосуванні методів дослідження проблеми свободи і відповідальності у правоохоронній діяльності виходимо з розуміння поняття методу, який запропонував В. Настрадін та С. Хархун: «Метод -- це спосіб дослідження, інструмент для вирішення головного завдання науки -- відкриття об'єктивних законів дійсності. Фактично різниця між методом та теорією має функціональний характер: формуючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень» [8, с. 20]. Варто також зауважити, що в сучасних наукових дослідженнях використовують різноманітні методи та їхнє поєднання. Тому сьогодні відзначають «багатогранність, що простягається від органічної єдності через плюралізм методологічних принципів до еклектизму» [9, с. 29].

У науковій літературі наведено різні класифікації методів дослідження, однак їхній вибір вимагав відповідності застосовуваних методів об'єктивним реаліям і конкретним властивостям (у широкому розумінні) досліджуваного предмета. Тому в процесі дослідження проблематики свободи і відповідальності у правоохоронній діяльності необхідно обирати методи, «зумовлені певним дослідницьким підходом процедури інтерпретації досліджуваного явища» [10, с. 16], а саме: 1) філософські (світоглядні); 2) загальнонаукові методи (їх використовують усі науки, вони поділяються на теоретичні та емпіричні); 3) конкретно-наукові та спеціальні методи; 4) загальні прийоми дослідження.

Зазначені вище методи відіграють вагому роль у всебічному розкритті проблематики свободи і відповідальності у правоохоронній діяльності. Однак не меншу роль у пізнавальному процесі відіграє суб'єкт пізнання -- дослідник, з його так званою «методологічною свідомістю», що являє собою сформовану під впливом певних соціальних умов й обставин систему світоглядних, професіональних та життєвих настанов, які вирішально впливають на вибір методів дослідження і, що дуже важливо, на оцінку одержаних за їх допомогою наукових результатів.

Окрім вищевикладених методів наукового пізнання важливим елементом методології дослідження теми наукової розвідки є фундаментальні методологічні принципи наукового пізнання. Як зазначають науковці, «принцип -- це головне вихідне положення наукової теорії, що виступає як перше й найабстрактніше визначення ідеї як початкової форми систематизації знань» [11, с. 14].

Звідси, методологічні принципи є сенсом розгляду їх як певних загальних вимог до змісту, структури і способу організації наукового знання. Вагомим є й те, що вони відносяться не до якогось окремого розділу або дисципліни, а до наукового знання загалом, а також виконують об'єднання усіх методів і прийомів у єдине ціле. Ми погоджуємося з тими науковцями, які розглядають методологічні принципи у ролі регулятора наукової діяльності, в процесі якої ці принципи одночасно задають і орієнтацію наукового пошуку, і його напрям [2, с. 57--64].

Відзначимо також, що у вітчизняній методології науки домінує поліфундаменталістська думка. Вона полягає в тому, що всі методологічні принципи є однаково важливими і значущими в науковому пізнанні і повинні досліджуватися спільно. Такий підхід дозволяє з більшою повнотою виявляти різні сторони й аспекти кожного з принципів [12, с. 11].