ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ДМ - Документована методика

ЄС - Європейський Союз

КАМР - Канадське агентство міжнародного розвитку

КнЯ - Книга з якості

КУВК - омітет з управління впровадженням Стратегії

МЕРМ - Місцевий економічний розвиток міст України

НЯ - Настанова з якості

СтП - Стандарт надання адміністративної послуги

СУЯ - Система управління якістю

УНР - Українська Народна Республика

ФКМ - Федерація канадських муніципалітетів

ФРН - Федеративна Республіка Німмечина

ВСТУП

Місцеве самоврядування в Україні є самостійною галуззю права, яке представляє собою сукупність правових норм, що регулюють правові відносини в системі місцевого самоврядування.

Європейська модель місцевого самоврядування, до якої мають за мету наблизитись органи місцевого самоврядування в Україні, вже є дієвим інструментом розв'язання локальних проблем, надання соціальних послуг, реалізації інтересів територіальних громад.

Теорія вільної громади, прихильники якої керуються рівнозначністю місцевого самоврядування, муніципальної та державної влад доводять, що місцеве самоврядування - такий самий природний організм, як і держава.

Вирішально на формування та розвиток європейської моделі місцевого самоврядування вплинула сучасна правова доктрина. Зарубіжні науковці, наприклад, З. Баллейст, М. Мутталіб, М. Алі Хан, Р. Граверт, Е.К. Пейдж, муніципальне управління тлумачать як відносно децентралізовану форму державного управління на місцях. Останнім часом у муніципальній доктрині акцент з питань свободи й невтручання центральної влади в сферу місцевого самоврядування зміщено в бік таких цінностей, як раціональність, ефективність, ощадливість. Це зумовлено тим, що в теперішньому світі стрімко розвивається доктрина сервісної держави.

Вітчизняні науковці, як-от В.М. Кампо, О.В. Батанов, В.В. Кравченко, М.П. Орзіх, М.О. Баймуратов [30, 39, 56], європейську модель місцевого самоврядування вбачають у втіленні природних прав і свобод людини й громадянина та в цілковитому унезалежненні від виконавчої гілки влади. Така модель має гарантувати реальну участь громадян у справах місцевого самоврядування. Визначальну роль у муніципальному житті мають відігравати політичні партії, що гарантуватиме високий рівень надання необхідних громадянам різноманітних муніципальних послуг.

Таким чином, роль місцевого самоврядування в системі управління великим містом, таким як Дніпропетровськ - величезна. Для цього у місті зроблено вже багато, але існує низька проблем, що потребують вирішення.

Тому тема магістерської роботи є актуальною.

Метою даної магістерської роботи є огляд ключових параметрів розвитку місцевого самоврядування, дослідження зарубіжних моделей місцевого самоврядування, огляд особливостей розвитку місцевого самоврядування в сучасній Україні та вже проведених структурних реформ систем місцевого самоврядування м.Дніпропетровська, розглянуто шляхи модернізації інститутів управління територіальною громадою.

Відповідно до вищезазначеної мети, у роботі визначено таки завдання:

- визначення теоретично-методологічних джерел дослідження інноваційного розвитку місцевого самоврядування в сучасній Україні;

- визначення організаційно-структурних засад розвитку системи місцевого самоврядування м. Дніпропетровська;

- визначення шляхів модернізації інститутів управління територіальною громадою м. Дніпропетровська;

- надання рекомендацій з підвищення ролі місцевого самоврядування в системі управління великим містом та перелік конкретних дій у цьому напрямку.

Об'єкт дослідження - роль органів місцевого самоврядування в системі управління великим містом.

Предмет дослідження - механізм впровадження організаційно-структурних засад розвитку системи місцевого самоврядування.

У роботі використовувались методи системного підходу до аналізу діяльності органів місцевого самоврядування, а також методи теоретичного та емпіричного пізнання, синтезу та аналогії, економіко-статистичні методи, здійснено SWOT - аналіз.

Слід відмітити, що на цей час у м.Дніпропетровську існує 8 районів, функціонують міська та районні у місті ради та їх виконавчі комітети, затверджено Статут територіальної громади, у органах місцевого самоврядування впроваджено систему управління якістю ДСТУ ISO 9001:2009, розроблено Стратегічний план розвитку міста Дніпропетровська до 2020 року, тощо. В рамках вищенаведеного у роботі здійснено аналіз правових, політичних, економічних, соціальних і культурних засад розвитку територіальних громад та органів місцевої влади з питань наближення до європейської моделі місцевого самоврядування, надано рекомендації щодо шляхів розвитку системи самоврядування великих міст.

Рекомендації та пропозиції, наведені в магістерській роботі, можуть бути застосовані органами місцевого самоврядування по всій території України.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

1.1 Огляд літератури

Розробленням концепції місцевого самоврядування, його теоретико-правових засад з початку 90-х років займається значна кількість фахівців. Спостерігаються їх різні підходи до періодизації становлення, організації та функціонування місцевого самоврядування в українській державі, проте це вагомий внесок у вітчизняну науку, теоретичне підґрунтя для вдосконалення системи органів самоврядування. Дослідження місцевого самоврядування можна класифікувати за двома основними напрямами [32]:

1) вивчення й узагальнення історико-правового досвіду становлення органів місцевого самоврядування на основі вивчення першоджерельної бази, фундаментальних праць дослідників різних історичних періодів;

2) теоретичні дослідження ролі інституту місцевого самоврядування в системі публічної влади, його співвідношення з організацією державної влади, визначення їх компетенції відповідно до іманентно властивої природи цього інституту, його реальних можливостей впливу на суспільство сучасної України.

Відсутність єдиного теоретичного підходу до визначення природи місцевого самоврядування зумовлює існування внутрішньо-суперечливої системи організації місцевої влади. Правове закріплення останньої відбувалося хаотично, акти законодавства про місцеве самоврядування, прийняті в різний час, ґрунтуються на різних Ідеологіях і не завжди узгоджені між собою".

Ідеї та практика місцевого самоврядування мають давні традиції від вічових зборів Київської Русі, запровадження магдебурзького права, інститутів козацької демократії, функціонування міських дум, губернських і земських установ, сільських сходів під час перебування України у складі Російської імперії, сільських, містечкових, волосних органів, повітових і губернських комісарів, дум за часів УНР.

Більшість революційних народників схилялася, щоб принцип верховенства волі народу був основою всіх рівнів влади. У програмних принципах народоправління акцентувалось на демократичних традиціях сільської громади. Висуваючи загальнодемократичні гасла про права нації на суверенний розвиток, вони мали на увазі не федерацію рівноправних народів, а федерацію громад, об'єднаних в області й підпорядкованих на місцях обласному управлінню, а в центрі--союзному урядові. Але народники не дали відповіді на поставлені життям питання, практичних рекомендацій з розв'язання національних проблем [32].

У XIX -- поч. XX ст. відбувається поступова демократизація суспільства, реформування державної влади, створення органів земського і міського самоврядування. Одночасно у Російській імперії здійснювалися дослідження, що спочатку мали характер перших узагальнень досвіду діяльності реформованих органів самоврядування, зростав інтерес до вивчення окремих аспектів їх взаємодії органами держави. Так, видатним істориком земств став Б. Веселовський, наукове обґрунтування питань державотворення знаходимо у О. Кізеветтера, М. Свєшникова, Д. Семенова, І. Страховського.

Правознавець О. Кістяківський (1833-1885 рр.) своє державно-правове вчення виклав на основі юридичного позитивізму, розробив "теорію прогресивного конституціоналізму". Саме в конституційній державі домінують демократичні засади: місцеве та державне самоврядування; право зборів і об'єднань. За його вченням, умовами реалізації таких засад є виборчий процес, право відозви посадових осіб, судова підзвітність чиновників, законність у діяльності органів влади.

Яскравими представниками політико-правової думки України, які обстоювали ідеї місцевого самоврядування, стали В. Винниченко, М.Грушевський, М. Драгоманов, В. Липинський, М. Міхновський, О.Романович-Славатинський, Ю. Панейко, С. Подолинський, М. Стахів, І.Франко, В. Целевичта ін.

М. Драгоманов (1841-1895 рр.) як прихильник поділу влади, вважав самоврядування основою руху до справедливості, основної мети -- повернення української нації до сім'ї культурних націй. У праці "Історична Польща і великоруська демократія" він виводить ряд принципів локальної демократії.

Питання про те, чи зможе Україна повернути свою цілісність, М.Драгоманов ставить у залежність від її здатності відродити громадівські традиції самоврядування (так званий громадівський соціалізм). У проекті "Вільна Спілка" він розвивав уявлення про обласні собори й обласні думи як органи захисту прав самоврядних регіонів, яким мало належати право попереднього розгляду державних фінансових законів, розроблення законодавства у місцевих справах, контроль над поліцією [32].

Самоврядні громади та ширші області (землі) об'єднуються у "вільний союз-спілку" на основі принципів конституціоналізму і представницьких органів на різних щаблях.

Ідеал політичної федерації Драгоманова реалізується у вислідковуванні децентралізації та дебюрократизації держави "знизу вгору" при повному визнанні самоуправних одиниць (громад, волостей, повітів, земель), кожна з яких має самостійність стосовно інших самоуправ. В одному з проектів, беручи до уваги економічно-географічні критерії. Російська імперія поділяється на 20 автономних земель, зокрема. 4 на українських землях (поліська, київська, одеська, харківська).

Отже, основою концепцій М. Драгоманова була "вільна громада", вільні договірні відносини між громадами та землями, міське самоуправління (автономія міст). Також він сприяв розвитку земського руху.

У женевській "Громаді" реалізував свої погляди, виходячи з драгоманівської "громади" також С, Подолинський (1850-1891 рр.). Україна мала стати федеративною республікою вільно об'єднаних громад, тобто основою майбутньої демократичної держави є "громада" -- об'єднання людей для виконання виробничих функцій і розв'язання громадських справ. Подолинський підкреслював залежність влади, прав і свобод від рівня господарської самостійності громади, розвитку продуктивних сил суспільства. Складові частини держави (громади) ухвалюють у своїх справах обов'язкові норми, а спільна «рада громад»є арбітром у конфліктах між ними.

У кін. XIX -- поч. XX ст. відповідні погляди щодо розвитку української національної справи, інтересів місцевого населення поділяли 1 розвивали політичні діячі й мислителі О. Романович-Славатинський, М.Туган-Барановський, М. Славінський, В. Вернадський, А. Кримський, М. Палієнко, які, як правило, відстоювали державницьку модель місцевого самоврядування[32].