У випадку якщо продавець не захотів виконати законних вимог, або ж не відреагував на них - залишається звертатися до суду. Для того щоб все зробити правильно та уникнути лишніх проблем найкраще звернутися до спеціаліста, котрий грамотно підготує позовну заяву та інші необхідні документи і процедурно правильно подасть їх до суду.

Існують і інші механізми захисту.

Зокрема споживач, чиї права порушені, може звернутися в органи прокуратури, організації захисту прав споживачів, органи місцевого самоврядування. Однак як свідчить практика, запропонований судовий варіант вирішення подібних проблем є найбільш ефективним [8].

2.2 Деякі аспекти застосування Закону України „Про захист прав

споживачів”

У зв'язку з тим, що останнім часом досить великої популярності набувають так звані центри оптово-роздрібної торгівлі, є нагальна потреба розібратися, в яких саме випадках дія Закону „про захист прав споживачів” поширюється на фізичних осіб - споживачів, а в яких випадках - ні. Прямої норми, яка б давала чітку відповідь на це запитання немає, тому для повного розуміння слід звернутися до аналізу норм законодавства.

Кого можна вважати споживачем

Якщо уважно проаналізувати положення ст. 1 Закону Украхни „Про захист прав споживачів”, можна дійти висновку, що споживачем в розумінні Закону є лише фізична особа, яка придбаває товари, роботи послуги виключно для особистих потреб. Це означає, що фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, а також фізична особа як найманий працівник, котрий придбаває продукцію, роботи, послуги за кошти підприємства не є споживачами в розумінні Закону. Отже, важливим аспектом у розмежуванні кола осіб, які підпадають під дію Закону, і тих, хто не підпадає під його дію, є факт того, від чийого імені виступає фізична особа.

Саме тому під час купівлі, товарів, можуть виникати певні складнощі. Так, якщо найманий працівник, отримавши під звіт кошти, придбає для підприємства товар у роздрібній мережі, то дія Закону на придбаний товар поширюватися не буде, а це означає, що ця фізична особа не зможе скористатися гарантійним ремонтом або обміняти товар в установленому Законом порядку. І навпаки, придбавши товар у мережі роздрібної торгівлі, фізична особа - споживач має право на гарантійний ремонт та обмін товару, що передбачено ст. 7 Закону „Про захист прав споживачів”.

Розглядаючи питання дії Закону стосовно фізичних осіб, слід також зауважити, що не є споживачами в розумінні Закону фізичні особи, які придбавають продукцію в магазинах оптово-роздрібної торгівлі для власного споживання, користуючись при цьому ідентифікаційними картками підприємств. У цьому випадку покупцем є підприємство або фізична особа - підприємець, саме тому при розрахунках, окрім фіскального чеку, кожному покупцю видається податкова накладна, яка є документом бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів” № 5 від 12 квітня 1996 р. дія Закону не поширюється на випадки придбання товарів, користування послугами громадянином лише для підприємницької діяльності або підприємствами, установами, організаціями.

Практичний приклад

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська розглянув цивільну справу за позовом О. до ТОВ „МЕТРО кеш енд кєрі Україна” про захист прав споживачів. В ході розгляду справи суд встановив, що у середині травня 2006 р. з метою зробити покупку позивач звернувся до ТОВ „МЕТРО кеш енд кєрі Україна” із пропозицією надати можливість зайти в приміщення центру торгівлі і здійснити покупку. У відповідь працівники відповідача повідомили, що згідно із загальними умовами покупки у системі оптових торговельних центрів „МЕТРО кеш енд кєрі Україна” відповідач продає товари на оптових умовах клієнтам, що є юридичними особами або фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності. Отже, позивач міг відвідати центр торгівлі лише в тому випадку, якби був зареєстрований в якості СПД або був представником юридичної особи. Однак позивач такого статусу не мав.

Як зазначалося в рішенні суду, позивач спробував звернутися до адміністрації центру торгівлі. Так, 1 червня 2006 р. позивач прибув у центр торгівлі „МЕТРО кеш енд кєрі Україна”, де йому була надана можливість зустрітися з начальником відділу по роботі із клієнтами, якому позивач виклав ті обставини, у зв'язку з якими, відповідач повинен був надати можливість безпосередньо зробити покупку товарів, у яких позивач мав потребу. Позивач довідався в начальника відділу по роботі з клієнтами на яких умовах відповідач фактично відпускає товари клієнтам, і як бути з тими випадками, коли фізичні особи - представники юридичних осіб або ж СПД - придбавають товар для особистих потреб. Представник відповідача зазначив, що частина товарів дійсно придбавається фізичними особами - СПД і представниками юридичних осіб для особистих потреб. Водночас, у таких відносинах відповідач все ж таки не вступає в споживчі правовідносини із роздрібної купівлі-продажу. Особа у центр торгівлі допущена не була. 24 липня 2007 р. позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ „МЕТРО кеш енд кєрі Україна” про захист прав споживачів.

Позивач обґрунтовував свою позицію тим, що відповідач здійснює продаж товарів за публічним договором, проте стосовно позивача відповідач надав переваги іншим споживачам щодо укладення публічного договору, не обґрунтувавши таку перевагу законодавчим положенням про її надання. Також відповідач відмовився від укладення публічного договору, не допустивши позивача до магазину, не пояснюючи відмову відсутністю можливостей надати позивачу відповідний товар. Таким чином, позивач вважав відмову відповідача у допуску позивача до центру торгівлі неправомірною. Позивач, просив суд визнати за позивачем право на здійснення покупок у магазині відповідача, а також визнати недійсним п. 1 Загальних умов покупки у системі оптових торговельних центрів відповідача.

Рішенням від 20 вересня 2007 р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська відмовив у задоволенні позову в повному обсязі. Суд мотивував своє рішеннятим, що за загальним правилом продавець як сторона договору купівлі-продажу за своїм власним волевиявленням визначає контрагентів за договором. Таким чином, якщо підприємство обрало своїми контрагентами саме суб'єктів підприємницької діяльності, то такі дії не суперечать нормам чинного законодавства України. Отже, підприємство як власник майна (торговельних центрів) на власний розсуд може встановлювати режим його використання, зокрема, визначати умови доступу до своєї власності. Тобто встановлення правил, за якими до торговельних залів підприємства допускаються власники відповідних карток, не суперечить основам цивільного законодавства України, що регулює відносини власності.

Суд зазначив, що наведене спростовує твердження позивача про порушення його прав, а саме:

- Відповідач здійснює виключно оптову торгівлю товарами через „Оптові торговельні центри „МЕТРО кеш енд кєрі Україна”.

- Ураховуючи, що відповідач не здійснює роздрібну торгівлю товарами, на його відносини з контрагентами не поширюється дія Закону України „Про захист прав споживачів”, адже споживач за визначенням не може оптом купувати товари для задоволення власних потреб.

- Відповідач не здійснює продаж товарів за публічним договором, адже не взяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів кожному, хто до нього звернеться, а затвердив „Загальні умови торгівлі, що здійснюється через мережу оптових торговельних центрів „МЕТРО кеш енд кєрі Україна”, якими обмежив коло своїх контрагентів юридичними та фізичними особами - підприємцями.

Таким чином, придбаваючи товари в мережі центрів оптово-роздрібної торгівлі, споживач - фізична особа не зможе згодом пред'явити претензії до такого центру торгівлі з приводу якості придбаного ним товару. З іншого боку, слід також зауважити, що в преамбулі Закону України „Про захист прав споживачів” наголошується, що він поширюється також і на виробників, продавців товарів, виконавців робіт і надавачів послуг різних форм власності. Ці суб'єкти зазначені саме тому, що цей Закон регулює відносини між суб'єктами підприємницької діяльності та споживачами. Суб'єкт господарювання в цьому випадку є виконавцем. Саме він виконує роботи, надає послуги, реалізує продукцію тощо. Ураховуючи викладене, слід зазначити, що у разі виконання роботи, надання послуг або реалізації продукції фізичною особою - не підприємцем дія Закону на ці відносини не поширюється, а отже, укладаючи договір з такою особою, споживач не має жодних гарантій щодо придбаного товару, послуги, виконаної роботи тощо [9].

2.3 Чи відшкодовується шкода споживачу

Кожен у цьому світі є споживачем. Звичайно ж, у кращому розумінні цього слова. Кожен практично щодня придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. І добре, якщо ці процеси не супроводжуються негативними ситуаціями, пов'язаними з порушенням “професійних” прав споживача. Однак подібна ситуація - скоріше міф, правовий ідеал, аніж буденна дійсність. Слід визнати, що в Україні немає жодного “середньостатистичного українця” споживчі права якого хоча б один раз не були порушені.

Крім фактичного виміру відносин між виробниками, продавцями продукції та її споживачами, які характеризуються загальним зневажанням і неповагою останніх, існує ще й правовий аспект взаємовідносин цих різних соціально-економічних груп. Його визначають Закон України “Про захист прав споживачів”.

Законодавче закріплення деяких можливостей не означає їх автоматичної реалізації. Особливо яскраво це твердження проілюстроване в України, де й досі відчувається тяжкий спадок радянської моделі сфери обслуговування та виробництва.

Якщо закон визначає деякі права, то які механізми можна задіяти для їх захисту? Умовно виділимо три види:

- відшкодування матеріальної шкоди;

- відшкодування моральної шкоди;

- інші (примушення до виконання, обмін, повернення коштів тощо).

На законодавчому рівні держава декларує забезпечення громадянам як споживачам захист їхніх прав, надання можливості вільного вибору товарів (робіт, послуг), набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їхніх потреб.

Суттєвою державною гарантією забезпечення прав споживачів є положення ст. 21 Закону “Про захист прав споживачів”, відповідно до якої умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, йому завдано збитків, то вони мають бути відшкодовані винною особою в повному обсязі.

Споживач також має право на відшкодування збитків, завданих йому виробником (виконавцем, продавцем) у зв'язку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності.

Відшкодування майнової шкоди

Стаття 17 Закону “Про захист прав споживачів” врегульовує питання майнової відповідальності за шкоду, заподіяну товарами (роботами, послугами) неналежної якості.

Шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживача товарами (роботами, послугами), що містять конструктивні, виробничі, рецептурні або інші недоліки, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, якщо законодавством не передбачено більш високої міри відповідальності. В такому випадку відповідальність перед споживачем несе сторона, яка її заподіяла (продавець, виробник, постачальник тощо).

Відшкодування збитків у повному обсязі, очевидно, дає споживачу підстави вимагати не лише відшкодування витрат, безпосередньо пов'язаних із купівлею неякісного товару (роботи, послуги), а й пов'язаних з цим витрат (на звернення до лікаря, поїздка до іншого міста на завод-виробник).