Відомий український вчений М.Х. Бунге (1823--1895) у фундаментальній праці "Поліцейське право" (1877) здійснив аналіз "не речової власності" у єдності двох її форм: "промислової власності" і "літературної та художньої власності". Виступаючи за необхідність визнання останньої, вчений писав: "Кажуть, по-перше, що це право не підходить ні під визначення майнового права, ні під визначення права за зобов'язаннями, але з цього можна вивести не заперечення права, а визнання нової стихії, привнесеної в цю сферу; по-друге, говорять, що думка, яка одного разу вже висловлена, є спільним надбанням і належить тому, хто її засвоїв і зрозумів, - це справедливо, але не стосується права відтворення думок у певній конкретній формі та їх поширення технічними та іншими способами; по-третє, говорять, що таке право є шкідливим для успіхів освіти, на це можна відповісти, що освіта лише виграє, якщо плоди розумової праці будуть захищені проти захоплення...".

Таким чином, формування і розвиток авторського і суміжних прав пройшло достатньо великий історичний шлях. Головною проблемою яку довелось вирішити це максимально можлива уніфікація нормативно правової бази на міжнародному рівні.

ІІ. ПОНЯТТЯ СУМІЖНОГО ПРАВА

Суміжні права - це об'єднані в єдиний інститут з авторським правом, нерозривно пов'язані з ним, близькі або похідні від нього права, що стосуються творчої діяльності авторів, які створюють твори, що можуть бути виконані, записані, включені у передачу ефірного чи кабельного мовлення.

Якщо творіння автора є первинним, не схожим на інтелектуальні продукти,що вже існують, то суб'єкти суміжних прав спираються на вже існуючі, сформовані автором образи, які потребують певного об'єктивного відтворення, щоб стати зрозумілими аудиторії, для якої вони створені.

Необхідність інституційного впорядкування відносин користувачів та виконавців, виробників записів та організацій мовлення пов'язана з розвитком інформаційного суспільства та уможливленням масштабної фіксації, запису, відтворення та репродукування звукової та відеоінформації. Водночас перетворення виконання зі швидкоплинного, обмеженого часом та територією у таке, що може багаторазово використовуватись необмеженою кількістю осіб, породило загрозу порушення особистих немайнових та майнових прав виконавців, виробників записів та організацій мовлення.

Суміжні права, покликані врегулювати ці відносини, поділяються на три самостійні категорії: права виконавців; права виробників фонограм; права організацій ефірного і кабельного мовлення.

Незважаючи на відмінності суб'єктів та об'єктів різних частин суміжних прав, їх об'єднує похідний характер та залежність від прав авторів творів, які доводяться до широкого загалу слухачів та глядачів.

Відтак особливістю майнових відносин у сфері суміжних прав є неможливість передання прав на використання їхніх об'єктів без вирішення питання щодо авторського права. Так, виробник фонограми не може передати право на її використання, не отримавши попередньої згоди виконавця та автора (його правонаступника) на цей твір.

Водночас суміжні права характеризуються певними ознаками, що дають можливість віднести їх до інституту авторського права: суб'єкти суміжних прав, як і суб'єкти авторського права мають виключні права на використання об'єктів цих прав; права суб'єктів суміжних прав породжує сам факт створення відповідного твору; для виникнення та здійснення суміжних прав не вимагається реєстрація їх об'єктів або дотримання певних формальностей; для охорони суміжних прав використовується спеціальний охоронний знак. Наприклад, виробники фонограм для сповіщення про своє право використовують знак охорони суміжних прав, що розміщується на кожному екземплярі відповідного носія і складається з трьох елементів: латинської букви "R" у колі: ®; імені (найменування) власника виключних суміжних прав; року першого опублікування запису. Терміну дії суміжних прав, так само як і авторського права, становить 50 років після першого виконання (постановки); права виконавця на ім'я та на захист виконання (постановки) від спотворення чи іншого посягання охороняються безстроково.

Основні об'єкти суміжних прав: об'єкти прав виконавців результати виконавської діяльності артистів-виконавців, режисерів постановників вистав, інших театральних видовищ, диригентів, якщо ці результати відображені у формі, що допускає їх поширення з допомогою технічних засобів (звукозаписів, відеозаписів, трансляції по радіо-, телебаченню тощо); Об'єкти прав виробників звуко- та відеозапису; об'єкти прав організацій ефірного і кабельного мовлення, які здійснюють передачу в ефір або по кабелю радіо- і телевізійних сигналів.

Таким чином об'єктами суміжних прав є записи (звукозаписи, відеозаписи) та передачі. У міжнародній практиці широко використовується також термін фонограма, який у широкому розумінні означає будь-який запис звуків, а у вузькому - запис вокального чи інструментального музичного твору.

Знання, наука, талант притаманні незалежному духу і є його внутрішніми якостями, а не дещо зовнішнім. Однак він може також шляхом уречевлення надати їм зовнішнього існування і відчужувати їх, унаслідок чого вони підводяться під визначення речей. Г.В.Ф. Гегель

Суб'єкти суміжних прав: виконавці -- окремі фізичні особи або творчі колективи (актори, співаки, музиканти, танцюристи, диригенти, режисери), їхні спадкоємці та правонаступники; виробники записів (відео-, фонограм) - окремі громадяни або юридичні особи, які взяли на себе ініціативу, зобов'язання та відповідальність щодо першого запису виконання з допомогою технічних засобів звукозапису чи відеозапису в будь-якій матеріальній формі, яка унеможливлює їх неодноразове сприйняття, відтворення або сповіщення, їхні спадкоємці та правонаступники; організації ефірного та кабельного мовлення, радіо- і телевізійні студії, а також інші організації, які займаються розповсюдженням звуків і (або) зображень засобами бездротового зв'язку або з допомогою кабелю, проводу,оптичного волокна тощо, та їхні правонаступники.

Основні правомочності суб'єктів суміжних прав, як і права авторів поділяються на особисті немайнові та майнові права.

Права виконавців: право на ім'я (право виконавця вказувати своє ім'я (псевдонім) на екземплярах запису виконання, під час трансляції в ефір або по кабелю); право на захист виконання твору, згідно з яким будь-які поправки, доповнення та зміни у виконання твору можуть бути внесені лише за згодою виконавця; право на результати виконання, виключне право виконавця на використання результатів різними способами, в тому числі шляхом передачі через ефір чи кабельне мовлення прямої трансляції першого живого виконання; шляхом першого запису, першої фіксації звуків і (або) зображення з допомогою відповідних технічних засобів у матеріальній формі; шляхом здавання в прокат екземплярів записів (право на відповідну винагороду) тощо.

Специфіка прав виконавців пов'язана з тим, що, з одного боку, виконавці здійснюють свої права з дотриманням прав авторів творів, які виконуються, з іншого боку, права виконавців діють незалежно від дії авторського права на твори, що виконуються. Права на результати сумісного виконання належать усім членам колективу (учасникам хорів, оркестрів, танцювальних колективів, театральних груп тощо), однак, як правило, здійснюються за взаємною згодою керівниками цих колективів виконавців (режисерами, солістами, керівниками груп). На практиці цим займаються також антрепренери, імпресаріо, комерційні директори.

Права виробників записів:

- право на вказування на екземплярах запису свого імені або комерційного найменування;

- майнові права-виключні права на використання записів у будь-якій формі, в тому числі право виконувати або дозволяти виконувати такі дії: відтворення відео- та фонограм, переробку, зміну відео- та фонограм, наприклад зміну звукового фону, матеріального носія фонограми, розповсюдження примірників відео- та фонограм шляхом продажу, здавання в прокат, імпорт, поширення відео- та фонограми за межі країни.

Виключні права виробників записів можуть передаватись іншим особам за спеціальним договором. При цьому перехід права власності на примірник фонограми не означає передання суміжних прав, що належать її виробнику. Наприклад, власник фонограми не може займатись її прокатом з метою отримання комерційної вигоди, оскільки це право залишається за виробником запису незалежно від права власності на екземпляр фонограми.

Права організацій ефірного та кабельного мовлення, які пов'язані з правом виконувати або дозволяти виконання таких дій: одночасну передачу в ефір або по кабелю їх передач іншими організаціями мовлення; доведення передач до загального відома по кабелю або шляхом передачі в ефір; запис передач, відтворення їх записів; сповіщення передач до загального відома у місцях з платним входом.

Водночас дія зазначених прав не поширюється на випадки, коли запис передачі здійснювався за згодою організацій мовлення і відтворення передачі здійснювалося з тією ж метою.

Таким чином, одним із основних завдань авторського та суміжних з ним прав є узгодження особистих приватних і суспільних інтересів з метою: створення сприятливих умов для заняття творчою працею, примноження культурних надбань суспільства; забезпечення визнання та охорони досягнутих творчих результатів, закріплення за авторами прав на використання створених ними творів; стимулювання творчої активності авторів творів літератури, науки, мистецтва на основі суспільного визнання та отримання відповідних доходів; створення умов для широкого використання в інтересах суспільства творів літератури, науки, мистецтва з метою освіти та просвіти якнайширшої аудиторії читачів, слухачів, глядачів.

ІІІ. ОХОРОНА ТА ЗАХИСТ СУМІЖНИХ ПРАВ У МІЖНАРОДНОМУ МАСШТАБІ

Міжнародне співробітництво у сфері охорони та захисту авторського права було започатковане ще у середині XIX ст. на основі укладення двосторонніх договорів. Перший міжнародний договір про охорону авторського права був підписаний 9 вересня 1886 р. у м.Берні. В основі конвенції про охорону літературних і художніх творів лежать такі принципи:

-національного режиму" згідно з яким творам, створеним в одній з країн членів Бернського союзу, забезпечується така ж охорона в інших країнах-учасницях;

-автоматичної охорони, згідно з яким охорона авторських прав не обумовлюється виконанням будь-яких формальностей і не пов'язана з реєстрацією, депонуванням тощо;

-незалежності охорони, згідно з яким твори отримують охорону незалежно від існування охорони чи терміну її дії у країні походження товару;

-ретроактивної охорони, згідно з яким гарантується охорона творів, термін охорони яких не закінчився в будь-якій країні Бернського союзу.

Бернська конвенція встановлює такі норми охорони авторського права:

-охорона поширюється на будь-які наукові, літературні, художні твори незалежно від способу чи форми їх вираження;

-особистими немайновими правами авторів визнаються: право автора на твір та право на захист репутації автора;

-майновими правами авторів проголошуються: право на відтворення твору, право на публічне виконання твору, право на сповіщення для загального відома виконання твору, право на переробку твору тощо;

-тривалість охорони авторського права становить термін життя автора та не менш ніж 50 років після його смерті.

Відповідно до Бернської конвенції не потребує дозволу автора використання цитат із його творів або використання самих творів як ілюстрацій у процесі навчання за умов обов'язкової вказівки імені автора (дотримання права авторства). Станом на 3 листопада 2004 р. країнами - учасницями Бернської конвенції було 157 держав.