Максимальний термін охорони авторських прав охоплює увесь період життя автора і 50 років після його смерті. На переклади, фотографії, кінофільми та інші об'єкти терміни охорони знижені. Проте країни-учасниці вправі встановлювати триваліші терміни. У разі суперечки щодо термінів охорони застосовується право країни, де вперше опубліковано спірний витвір.

Авторські права в Конвенції поділяються на дві групи:

1) особисті майнові та немайнові права, встановлені національним законодавством держави, у якій запитуються вимоги щодо охорони;

2) спеціальні права, встановлені в нормах Конвенції: виключне право автора на переклад свого твору, на відтворення, публічне виконання драматичного або музичного твору, передача їх по радіо або телебаченню, а також публічне читання, перероблення, магнітний запис та ін.

Відмінними рисами Бернської конвенції є істотні обмеження вільного використання творів, наявність деяких формальностей з їх реєстрації, надання її нормам зворотної сили, тривалі терміни охорони авторських прав тощо.

Міжнародна конвенція з правової охорони нових сортів рослин 1961 р. (Конвенція UPOV)1. Головна мета її - визнання за селекціонером, який вивів новий сорт рослин, або за його правонаступником права, зміст та умови здійснення якого встановлюються Конвенцією. Вона не лише вимагає, щоб країни-учасниці забезпечили правову охорону нових сортів рослин, а й містить чіткі детальні норми щодо критеріїв їх охорони і порядку її надання. Крім того, регламентує норми щодо обсягу правової охорони, можливих її обмежень, винятків та анулювання. Конвенція встановлює, за умови дотримання певних обмежень, принцип національного режиму для селекціонерів з інших країн-учасниць. Це означає, що в будь-якій країні-учасниці громадянам або резидентам інших країн-учасниць UPOV надається такий самий правовий режим, що і своїм громадянам або резидентам.

Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури 1977 р. (Будапештський договір). Розкриття сутності винаходу є необхідною умовою для надання патенту на нього. Як правило, сутність винаходу розкривається шляхом публікування його опису в письмовій формі. Проте, якщо об'єктом винаходу є новий штам мікроорганізмів (інший біологічний матеріал) або спосіб використання штаму мікроорганізмів, у більшості випадків це неможливо і може бути здійснено лише шляхом депонування штаму мікроорганізмів у спеціальній установі.

Для уникнення необхідності такого депонування у кожній країні, де подано заявку на надання патенту на винахід, договір передбачає, що одне депонування штаму мікроорганізмів у будь-якому міжнародному органі з депонування є достатнім для здійснення процедур з одержання патенту на винахід у національних патентних відомствах всіх країн - учасниць договору, а також у будь-якому регіональному патентному відомстві (якщо така регіональна організація заявляє про визнання дії Будапештського договору).

Вашингтонський договір про інтелектуальну власність стосовно інтегральних мікросхем 1989 р. За станом на 1 січня 2004 р. цей Договір не набув чинності. Незважаючи на це, його було внесено до Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) у межах СОТ з такими змінами:

* термін охорони становить 10 (а не 8) років;

* виключне право власника поширюється також на вироби, які містять інтегральні мікросхеми з топографією, що охороняється;

* обставини, за яких топографії можуть використовуватися без згоди правовласника, обмеженіші.

Відповідно до Договору кожна договірна сторона зобов'язана забезпечити на усій своїй території охорону інтелектуальної власності стосовно оригіналів топографій інтегральних мікросхем, незалежно від факту вміщення інтегральної мікросхеми у виріб. Кожна договірна сторона повинна надавати фізичним і юридичним особам інших договірних сторін такий самий режим, як і своїм громадянам (національний режим). Договірні сторони повинні визнавати неправомірними такі дії, якщо вони здійснюються без дозволу правовласника: відтворення топографії, ввезення, продаж та інші види поширення у комерційних цілях топографій чи інтегральних мікросхем, що містять топографію.

Проте деякі дії можуть вільно чинитися в приватних цілях або винятково з метою оцінки, аналізу, досліджень та навчання. Більш того, передбачається можливість надання примусової ліцензії з виплатою справедливої винагороди правовласнику після безуспішних спроб з боку третіх осіб одержати у нього дозвіл. Аналогічним чином будь-яка договірна сторона може застосовувати заходи, у тому числі надання примусової ліцензії, здійснювані виконавчим чи судовим органом цієї сторони після виконання встановленої процедури відповідно до її законів, що забезпечують вільну конкуренцію і запобігання зловживанням з боку правовласника. Договірні сторони можуть здійснювати охорону топографій за умови їх використання в комерційних цілях або подання заявки на їх реєстрацію.

Найробский договір про охорону Олімпійського символу 1981 р. Усі держави - учасниці цього Договору зобов'язані охороняти Олімпійський символ (п'ять переплетених кілець) від використання в комерційних цілях (у рекламних оголошеннях, на товарах, як знак тощо) без дозволу Міжнародного олімпійського комітету. Договір також передбачає, що в усіх випадках, коли Міжнародному олімпійському комітету надходять ліцензійні платежі за дозвіл на використання олімпійського символу в комерційних цілях, частина доходів повинна відраховуватися на користь заінтересованих олімпійських комітетів.

Договір про закони щодо товарних знаків 1994 р. (Договір ТLТ). Метою його є гармонізація вимог до процедури набуття прав на торговельні марки. Більшість положень TLT пов'язана з цією процедурою, що може бути поділена на три основні фази: заявка на реєстрацію, зміни після реєстрації і продовження реєстрації. Правила щодо кожної з фаз складені таким чином, щоб чітко визначити максимальні вимоги, які компетентне відомство може ставити до заявника чи власника знаку.

Подання заявки на реєстрацію. За максимальними вимогами відповідно до Договору заявка повинна містити:

* заяву, ім'я та адресу, а також інші відомості щодо заявника або

його представника;

* вказівки щодо знаку (стандартні або нестандартні символи, опис

знаку, колір, об'ємність тощо);

* назви товарів і/або послуг із зазначенням класів, згрупованих

відповідно до Ніццької класифікації.

Кожна держава-учасниця повинна також дозволяти, щоб заявка стосувалася товарів і/чи послуг, які належать до кількох класів міжнародної (Ніццької) класифікації. Жодна із держав-учасниць не може вимагати від заявника виписки з торгового чи іншого реєстру, зазначення сфери його діяльності або надання доказів, що знак зареєстровано в інших державах.

Зміни після реєстрації. Можуть стосуватися найменування або імені заявника чи власника реєстрації знаку, його адреси. Формальні вимоги щодо цього чітко визначені. Висування інших вимог заборонено. Навіть якщо зміна стосується декількох заявок або реєстрацій, досить однієї заяви про внесення змін.

Продовження реєстрації. У Договорі зазначено стандартну тривалість первісного терміну реєстрації, а також тривалість кожного наступного терміну продовження, що становить 10 років. Крім того, передбачено, що доручення може стосуватися кількох заявок і реєстрацій того самого власника. За винятком випадків відмови від реєстрації, заборонено також вимагати нотаріального засвідчення, завірення або легалізації будь-якого підпису.

Договір про патентні закони (Договір PLT). Призначений для розроблення єдиної міжнародно-стандартизованої низки формальних вимог, гармонізованих з Договором РСТ, для національних і регіональних патентних відомств, а в національній фазі, відповідно до Договору РСТ, - для подання та експертизи національних і регіональних заявок на надання патенту на винахід, підтримання чинності патентів і деяких додаткових вимог, пов'язаних з патентами або заявками (наприклад, вимоги стосовно електронного подання заявки, патентних повірених і реєстрації прав на винаходи в патентних відомствах, зменшення ризику втрати прав у разі невиконання формальних вимог, послаблення і поновлення прав за порушення деяких граничних термінів).

Договір PLT регламентує максимальний набір вимог, які можуть застосовуватися патентним відомством країни-учасниці. Патентне відомство може передбачати будь-які інші формальні вимоги щодо питань, які розглядає Договір PLT. Іншими словами, цей договір не визначає єдиної процедури для всіх країн-учасниць, але країна-учасниця може встановити менше обмежень або зручніші вимоги для користувача, ніж передбачено Договором PLT.

Мадридська угода про запобігання поширенню неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень походження на товарах 1891 р. Була переглянута 1911 р. у Вашингтоні, 1925 р. -- у Гаазі, 1934 р. -- у Лондоні, 1958 р. -- у Лісабоні, 1967 р. -- у Стокгольмі. Згідно з Угодою усі товари, які мають такі географічні зазначення, за умови, що вони прямо чи опосередковано вказують на одну з країн-учасниць Угоди чи на регіон на території цієї країни, підлягають конфіскації під час імпорту, або імпорт таких товарів повинен бути забороненим, або щодо такого імпорту товарів повинні вживатися інші заходи і санкції.

Угода визначає випадки і способи вимоги та здійснення такої конфіскації товарів. При цьому для продажу, показу чи пропозиції для продажу товарів заборонено використовувати географічні зазначення, які можуть ввести споживачів в оману щодо походження цих товарів. Суди кожної країни-учасниці Угоди мають право вирішувати, які географічні зазначення не відповідають її положенням через їх загальний характер (за винятком регіональних географічних зазначень щодо спиртних напоїв).

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію прав на торговельні марки 1891 р. і Протокол до Мадридської угоди 28 грудня 1989 р. Передбачають міжнародну реєстрацію прав на торговельні марки для товарів і послуг у Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві. Реєстрація прав на торговельну марку, здійснена в межах цієї угоди, називається міжнародною, тому що зазначені права набувають чинності у кількох країнах і потенційно - в усіх країнах-учасницях Паризької конвенції (за винятком країни походження даної торговельної марки).

Для можливості користування перевагами Угоди заявник повинен бути громадянином однієї з країн-учасниць Паризької конвенції або постійно мешкати, перебувати чи володіти майном і діючим промисловим або комерційним підприємством на території однієї з таких країн. Спершу заявник повинен зареєструвати права на свою торговельну марку в національному патентному відомстві країни її походження або в регіональному відомстві з торговельних марок і лише після цього подавати заявку на міжнародну реєстрацію прав щодо цієї торговельної марки через вказане національне чи регіональне патентне відомство.