Система джерел міжнародного права являє собою сукупність формально визначених правил та стандартів, які взаємопов'язані між собою та спрямованні на однотипне врегулювання суспільних відносин і забезпечуються волею та згодою суверенних держав.

Що саме відносити до системи джерел міжнародного права, знову ж таки залежить від низки підстав типу: правова система, правова школа, визначений дослідник тощо. Охопити усі ці фактори неможливо, але можна виділити конкретні тенденції та відправні точки, тим самим сформулювати підходи до системи джерел права. Відповідно до п. 1 ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, до джерел міжнародного права належать:

а)міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, безперечно визнані державами, які є сторонами спору;

б)міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми;

в)загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

г)із застереженням, зазначеним у ст. 59, судові рішення та доктрини найкваліфікованіших фахівців з публічного права різних націй у якості допоміжного засобу для визначення правових норм [1].

Сучасне міжнародне право не встановлює точного переліку джерел міжнародного права, а також їх ієрархії. Як вірно зазначають Л.Д. Тимченко і В.П. Кононенко, положення цієї норми зазвичай сприймається як таке, що встановлює перелік джерел міжнародного права, який, однак, не є загальнообов'язковим: з огляду на специфіку міжнародного права і процесу створення його норм, немає визнаного усіма суб'єктами міжнародного права будь-якого правового акта, яким би встановлювався перелік цих джерел та їхнє визначення. Його можна вважати відправною точкою при розгляді питання щодо джерел міжнародного права [8].

Думка про найвищу юридичну силу міжнародних договорів також є невдалою, адже міжнародне право не можна звести виключно до цього джерела. На думку О.В. Київець, варто шукати той елемент, який зможе повернути міжнародному праву повагу як найефективнішому регулятору відносин між державами. Ним може стати opinio juris - класичний елемент міжнародного звичаю, який свідчить про визнання суб'єктом за правилом поведінки обов'язкового характеру. Таким чином, можна буде змістити наголос із форми існування норми на її нормативність. Від того, як ми розуміємо нормативність джерела, залежить розуміння нормативності усієї системи. Якщо для джерел національного права категорія нормативності не є сумнівною, то для джерел міжнародного права ця категорія є відносною, причому сама нормативність є абсолютною, якщо мова йде про категорію принципів міжнародного права не залежно від форми їх закріплення, та відносною, якщо мова йде про договір та звичай. Щодо договору, ця відносність є об'єктивною, оскільки існує чіткий намір сторін щодо обов'язковості такого договору саме для них, однак така нормативність об'єктивно виражається у формі підписання, ратифікації, приєднання або в інший спосіб, обумовлений сторонами. Складніше із нормативністю міжнародних звичаїв, оскільки нормативність у даному випадку є не просто відносною. Така відносність має подвійний характер: об'єктивний (практика) та суб'єктивний (opinio juris), причому об'єктивний та суб'єктивний елементи мають збігатися, оскільки без цього збігу нормативність звичаю не виникає. Нормативність міжнародного права у сучасному його розумінні є вертикальною, оскільки в її основі знаходяться норми jus cogens. Це не означає, що до виникнення імперативної норми ознак нормативності не існувало взагалі, вона існувала у вигляді горизонтальної нормативності. Звичайно, і горизонтальна, і вертикальна нормативність взаємопов'язані між собою і не існують одна поза одною [6, с. 19].

Питання про ієрархію джерел міжнародного права опосередковує такі положення.

По-перше, основні джерела міжнародного права (насамперед, договір та звичай) є рівноправними і не мають пріоритету один до одного.

По-друге, норми міжнародного права, які містяться в одному джерелі, можуть змінювати норми, що містяться в іншому джерелі. Так, наприклад, у взаємних стосунках певних сторін договірна норма може змінити звичаєву норму, а норма звичаєва може змінити договірну норму.

По-третє, в рамках міжнародного права вишу юридичну силу мають норми jus cogens (імперативні норми).

По-четверте, колізії між нормами міжнародного права, які походять з різних джерел, вирішуються за допомогою спеціальних колізійних норм (наприклад, таких як lex specialis derogat legi generali та lex posteriori derogat legi priori).

По-п'яте, хоча ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН і не встановлює ієрархії джерел міжнародного права, її перелік віддзеркалює лише певну практичну черговість застосування джерел міжнародного права з огляду на ступінь їхньої визначеності [10].

Висновки. Виходячи із вищезазначеного стає очевидним, що система джерел міжнародного права опосередковується рівнем розвитку суспільних відносин, побудовою та функціонуванням єдиних міжнародних та міждержавних утворень, створенням єдиних підходів до вирішення різних проблем правового характеру. Усе це свідчить про подвійну природу сучасного етапу розвитку системи джерел міжнародного права. З одного боку, спостерігається постійне зближення правових систем та спрямування до поглинання міжнародним правом національного, а з іншого - стримування державами процесів інтеграції з метою збереження власного суверенітету. У будь-якому разі на даний момент до системи джерел міжнародного права входять:

1. Міжнародні конвенції та договори.

2. Міжнародний звичай, визнаний як правова норма.

3. Загальнолюдські принципи права.

4. Судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих фахівців із міжнародного права.

Норми м'якого права.

Список використаних джерел

1. Статут ООН і Статут Міжнародного Суду: міжнародний документ від 26.06.1945 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_010.

2. Борисов К.Г Международное таможенное право : учеб. пособие / К.Г. Борисов. - Москва, 2001. - 616 с.

3. Бекяшев К.А. Таможенное право : учеб. пособие / К.А. Бекяшев, Е.Г. Моисеев. - М. : Проспект, 2003. - 184 с.

4. Габричидзе Б.Н. Курс таможенного права Российской Федерации : учеб. для вузов. В 3 ч. / Б.Н. Габричидзе, А.Г. Чернявский. - М. : Дело и Сервис, 2002. - 528 с.

5. Задорожній О.В., Буткевич В.Г, Мицик В.В. Конспект лекцій з основ теорії міжнародного права [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://iir-mp.narod.ru/books/ipl/konspekt.pdf.

6. Київець О.В. Сучасне міжнародне право: проблеми ефективності системи через призму джерел міжнародного права // Право і безпека. - 2010. - № 2. - Ст. 15-19.

7. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть : учебник / И.И. Лукашук. - М. : БЕК, 1997. - 390 с.

8. Міжнародне право : підручник / Л.Д. Тимченко, В.П. Кононенко. - К. : Знання, 2012. - 631 с. - (Вища освіта XXI століття) [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://pidruchniki.com/component/option,com.

9. Международное право : учебник [для специальности «Юриспруденция»] / Ашавский Б.М., Бирюков М.М., Борду- нов В.Д. и др.] ; под ред. А.А. Ковалева, С.В. Черниченко ; Дипломат, акад. МИД Рос. Федерации. - Москва : Омега-Л, 2006. - 831 с.

10. Мережко О. Теорія джерел міжнародного права [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.justinian.com. ua/artide.php?id101.

11. Словник міжнародного права [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://subject.com.ua/pravo/dict/631.html.