ООН дає унікальну можливість всім країнам, всім націям збагачувати, зміцнювати почуття взаємозалежності. Це єдино можливий і розумний шлях, яким можна просуватися до реалізації спільних взаємних інтересів всіх членів міжнародного співробітництва у майбутньому. Це передбачає пошук консенсусу сім'єю народів, які об'єдналися в унікальну неповторну міжнародну організацію -- ООН, щоб відповісти колективно і конструктивно на потреби своєї відповідальності. Взаємозалежність такого характеру базується на прагненні до більш демократичного світу.

Історичні події, що відбулися недавно і ще відбуваються в колишньому СРСР, у країнах Східної та Центральної Європи, ведуть до необхідності справжньої взаємодії. Міжнародне співтовариство сьогодні є більш плюралістичним, ніж у дні, коли створювалася ООН. Але цей плюралізм настійно вимагає співробітництва більш масштабного, більш міжнародного і більш конструктивного. Водночас тут діє й інша, досить небезпечна тенденція. Про неї слушно сказав Генеральний секретар Британської співдружності націй Ш.СЛамфал: "Відхід від діалогу в системі ООН відбувається на фоні відродження націоналізму, який нас веде назад в період до 1939 р. -- антиінтер націоналізму, що ламає структури міжнародного співробітництва, яке будувалося не без жертв, терпеливо, у післявоєнну еру, -- мілітаризму, який означає владу авторитаризму в нашому глобальному товаристві, -- насильству й індиферентності, що підривають основи світового порядку, -- і догматизму, що породжує екстремізм. Саме ця остання тенденція є такою, що викликає найсерйознішу стурбованість, бо може стати поворотним пунктом від концепцій світового порядку, який надихав виникнення Об'єднаних Націй, до більш авторитарного світу, який керується не порядком, але порядок диктується в ньому силою".

Ці слушні застереження потребують пильної уваги людства, якщо воно справді хоче будувати нову систему міжнародного миру та безпеки, хоче бачити ООН міцною, ефективною і справді авторитетною світовою організацією.

Висновки

Молоді національні держави у пошуках шляхів самостійного розвитку зазнають великі труднощі (низький рівень економічного розвитку, брак капіталів і передових технологій, недолік підготовлених національних кадрів і т. п.). Крім того, імперіалістичні сили в буржуазних державах прагнуть зберегти країни, що розвиваються, у сфері свого впливу, утримують ключові позиції в їх економіці, здійснюють втручання у внутрішні справи і нерідко підтримують антинародні режими, вдаються в окремих випадках і до прямого військового втручання. Не дивлячись на складне внутрішнє положення і протидію з боку неоколоніалістських сил, розвиваються країни, що раніше знаходилися на периферії історичного прогресу, активно підключилися в останні десятиріччя XX в. до діяльності ООН, виступають за новий і більш справедливий міжнародний економічний порядок, за припинення гонки озброєнь, за мирне рішення регіональних і інших міжнародних конфліктів.

Найважливішою особливістю розвитку сучасного миру є те, що він все більше придбаває цілісний і взаємозалежний характер. У вибухонебезпечній обстановці, коли накопичені величезні запаси руйнівної зброї і зі всією гостротою встало питання про виживання самого людства, політика тотального протиборства і військової конфронтації, рівно як і розпалювання регіональних конфліктів, не має майбутнього. Проблема запобігання нової світової війни і ядерної катастрофи, припинення будь-якої агресії, здатної спричинити небезпечну ланцюгову реакцію, стає загальнолюдською. Без її позитивного рішення неможливі ні суспільний прогрес, ні збереження самої людської цивілізації.

У зв'язку із збільшеною загрозою самознищення людства перед сучасним світом встають сьогодні складні і історично незвичайні питання. Відповіді на них можуть бути одержані шляхом звернення до історичного досвіду. В кінці XX в., коли стає все більш очевидним пріоритет загальнолюдських підходів, особливого значення набувають виявлення накопиченого людством загальногуманістичного і загальнодемократичного потенціалу, його використовування в подальшій боротьбі за мир, демократію і соціальний прогрес. Певною мірою відповіді на ці питання покликана дати і історія держави і права зарубіжних країн.

Список використаної літератури та джерел

1. Действующее международное право т.1

2. Международное право: Учебник. Изд. 2-е, доп. и перераб. Отв. Ред. Ю. М. Колосов, В.И. Кузнецов. - М.: Междунар. отношения, 1998. - 624с.

3. Навчальний посібник “Міжнародне публічне право” А.І Дмитрієв, В.І Муравйов\ К.\Юрінком Інтер\2000

4. ООН у системі міжнародних відносин: історичний досвід і перспективи: Ювіл. наук. зб. - К.: Либідь, 1995. - 128с.

Тускоз Жан Міжнародне право: Підручник. Пер. з франц. К.: “АртЕк”, 1998.- 416с.

5. Страхов М.М Історія держави і права зарубіжних країн: Підруч. для студ. юрид. спец. вищих навч. закл. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003.