Міжнародні стандарти прав людини: поняття та класифікація

Тищенко К.С.

Стаття направлена на дослідження правової основи міжнародних стандартів прав і свобод людини. У статті проаналізовано підходи щодо визначення поняття міжнародних стандартів прав людини. Розглянуто питання забезпечення прав і свобод людини відповідно до міжнародних стандартів, закріплених у міжнародно-правових документах. Здійснюється аналіз міжнародно-правових правових актів, які містять відповідні стандарти у сфері дотримання прав людини. А також розглянута класифікація міжнародних стандартів прав людини.

Ключові слова: права та свободи людини, міжнародні стандарти прав людини, класифікація міжнародних стандартів прав людини, дотримання міжнародних стандартів прав людини.

Постановка проблеми. В умовах суцільної стандартизації та постійного зростання ролі зразків у розвитку та захисті демократичних принципів функціонування сучасного соціуму та державності, об'єктивно актуалізується проблематика, що стосується визначення поняття міжнародного правового стандарту. У сучасному світі визнання, дотримання, захист прав і свобод людини є одним із найважливіших обов'язків держави. У XXI ст. світ перебуває в стані постійної модернізації, гармонізації інтересів держав і народів, безпрецедентного розширення інформаційного простору і необхідності адаптації до постійно мінливих життєвих умов. У подібній ситуації дотримання права кожної людини на розвиток є невід'ємною і вкрай важливою складовою стабільності.

Міжнародно-правові стандарти є результатом тривалої роботи великої кількості держав з вироблення узгоджених позицій в області прав людини. Держави спрямовують свою діяльність на дотримання певних універсальних цінностей, забезпечуючи повагу і захист прав людини всіма доступними способами. Вони відповідальні за виконання своїх зобов'язань в галузі прав і свобод людини перед своїм населенням і міжнародним співтовариством.

Аналіз останніх досліджень та публікацій показує, що міжнародним правовим стандартам приділяється значна увага. Проблема запровадження міжнародних стандартів та їх реалізації у національному законодавстві не є новою. Дане питання є об'єктом досліджень широкого кола науковців, серед яких: Ю. Ю. Білас, С. А. Голубок, В. М. Косович, С. М. Ляхівненко, С. М. Оганесян, Н. М. Раданович, О. І. Тіунов та інші.

Мета статті -- є аналіз поняття міжнародних стандартів прав людини та класифікація міжнародних стандартів прав людини.

Виклад основного матеріалу. Права людини -- це соціальна спроможність людини вільно діяти, самостійно обирати вид та міру своєї поведінки з метою задоволення своїх різнобічних матеріальних та духовних потреб шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами [11, с. 12].

Загальновідомо, що кількість міжнародно- правових актів, які стосуються прав людини і громадянина, на сьогоднішній день досить великий. Захист прав людини є одним з головних завдань міжнародної спільноти. Тому в цій галузііснує близько 300 декларацій, конвенцій, хартій, у різний час створених і визначених світовим співтовариством [9, с. 63].

У контексті дослідження вказаної проблематики, насамперед, з'ясуємо зміст поняття «стандарт». Так, відповідно до тлумачного словника української мови, стандарт -- це ознаки певного явища, що встановлені компетентним органом, звичаєм або за загальною згодою як модель чи зразок [4, с. 1383].

У юридичній літературі зазначається, що міжнародні стандарти, як правило, мають рекомендаційний характер. У такому випадку стандарт є орієнтиром, зразком, який доцільно застосовувати в силу його розумності та практичної цінності, і за допомогою якого забезпечується гармонізація норм національних правових систем у суспільно важливих сферах [8, с. 74].

У доктрині міжнародного права під поняттям міжнародних стандартів прав людини розуміють -- закріплені у міжнародних актах і документах, текстуально уніфіковані й функціонально універсальні (для певних міжнародних об'єднань держав) принципи та норми, які за посередництвом вельми абстрактних, здебільшого оціночних, терміно-понять фіксують мінімально необхідний або бажаний зміст і/чи обсяг прав людини, зумовлювані досягнутим рівнем соціального розвитку та його динамікою, а також встановлюють позитивні обов'язки держав щодо їх забезпечення, охорони й захисту та передбачають за їх порушення санкції політико-юридич- ного або політичного характеру [10, с. 24].

Варто також зауважити, що поняття міжнародно-правових стандартів у галузі прав людини пов'язане з категорією загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Однак існують певні складності застосування загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, так як вони не закріплені в якомусь єдиному міжнародно-правовому акті. У зв'язку з цим важливе значення має імплементація загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, в тому числі в галузі прав людини, в національне законодавство.

Наприклад, Вагізов В.Г. розглядає «міжнародно-правові стандарти у сфері захисту прав і свобод людини» у вигляді норм міжнародного права. Так, науковець зазначає, що «такі стандарти необхідно трактувати як загальновизнані норми поведінки держав, здійснювані останніми в законодавстві і на практиці стосовно громадян та інших осіб, які перебувають під їх юрисдикцією. Такі норми містяться в міжнародних договорах універсального та регіонального характеру, а також рішеннях міжнародних міжурядових організацій, які набули чинності міжнародного звичаю (наприклад, Загальна декларація прав людини)» [6, с. 34-36].

У науковій юридичній літературі наводиться декілька класифікацій міжнародних стандартів. Узагальнену класифікацію міжнародних стандартів подає у своїх публікації О.В. Саленко, яка пропонує класифікувати міжнародні стандарти за такими критеріями: 1) за змістом і способом закріплення: цілі, принципи, норми; 2) за сферою дії: універсальні, регіональні, партикулярні; 3) за юридичною силою: імперативні, диспозитивні;

4) за функціями в механізмі міжнародно-правового регулювання: матеріальні та процесуальні;

5) за способом творення та формою втілення: звичаєві, договірні та такі, що містяться в рішеннях міжнародних організацій [12, с. 265].

Бринцев В.Д. класифікує міжнародні стандарти наступним чином: 1) загальні (щодо державного устрою, прав людини та матеріального права); 2) процесуальні (стандарти адміністративного, господарського, цивільного, кримінального судових процесів); 3) стандарти судоустрою [5, с. 54].

У свою чергу, науковець П.М. Рабінович пропонує класифікувати міжнародні стандарти прав людини за різними критеріями, зокрема, 1) залежно від їх античного статусу: номінальні (термінологічні, текстуальні), до яких належать самі лише назви прав і свобод людини, що вжиті у міжнародних актах, та фактичні (змістовні), до яких відносять зафіксовані у вказаних джерелах змістові й обсягові показники таких прав і свобод; 2) за простором (територією) дії: світові (загально- цивілізаційні, глобальні) та регіональні (зокрема, континентальні); 3) за суб'єктом їх встановлення: стандарти ОоН, ЮНЕСКО, Ради Європи, ЄС тощо. Загалом же слід зауважити, що різноманітні класифікації стандартів прав людини покликані відображати ту чи іншу їхню специфіку; а її належить неодмінно враховувати при конструюванні та використанні юридичних інструментів забезпечення (тобто сприяння реалізації, охороні й захисту) прав та свобод людини [10, с. 24].

Важливою рисою в характеристиці міжнародних стандартів в галузі прав людини є можливість їх поділу на стандарти, що закріплюють гарантії захисту загальновизнаних прав людини. Міжнародні стандарти в сфері захисту прав людини повинні знаходити своє закріплення в національному законодавстві. Так, в Конституції України законодавчо встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України [1]. Очевидно, що держава створила вихідну правову базу, «основу основ» для застосування норм міжнародного права, необхідність яких покликана внутрішньодержавними юридичними та соціальними факторами.

Зокрема, сучасне міжнародне право характеризується наявністю системи актів у сфері прав людини, що складають її законодавство. Воно включає п'ять різновидів документів:

1. Міжнародний білль про права людини, що містить перелік невід'ємних прав.

2. Угоди, спрямовані на запобігання та покарання злочинів, що призводять до масових порушень прав людини (Конвенція про незастосу- вання строку давності до воєнних злочинів проти людства від 26 жовтня 1968 р.).

3. Конвенції, націлені на захист груп населення, які потребують особливого піклування з боку держави (Конвенція про права дитини 1989 р.).

4. Конвенції, спрямовані на захист індивіда від зловживань з боку органів держави та посадових осіб (Женевські конвенції 1949 р. про захист жертв війни).

5. Міждержавні конференції з прав людини, що приймають заключні документи, обов'язкові для виконання державами-учасницями (Заключний документ Всесвітньої конференції з прав людини. -- Відень, 1993 р.) [7, с. 216].

Велику роль в розробці міжнародних стандартів у галузі прав людини відіграє Статут ООН від 24 жовтня 1945 р., який поклав початок якісно нового етапу відносин в області захисту прав і свобод людини і зробив істотний вплив на процес формування універсальних цінностей людства.

Статут ООН став першим в історії міжнародних відносин багатостороннім міжнародним договором, що заклав основи для активного розвитку співробітництва держав, в тому числі, в сфері прав людини. Крім того, цей договір поклав на держави юридичне зобов'язання дотримуватися основні права і свободи людини без дискримінації за будь-яких підстав. Зокрема, п. «в» ст. 55 Статуту зобов'язує держави розвивати міжнародне співробітництво в цілях сприяння «загальній повазі і дотриманню прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії» [2]. Таким чином, цей основоположний міжнародний договір закріпив принцип поваги і дотримання прав людини в сучасному світовому співтоваристві. правовий міжнародний стандарт свобода

Нині одним з найважливіших міжнародних актів із захисту прав людини та громадянина є Загальна декларація прав людини прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. (далі -- Декларація). День прийняття Декларації відзначається щорічно як Всесвітній день прав людини. У ній закріплений широкий перелік громадянських, політичних, соціально-економічних і культурних прав. У тексті документа відображений природний характер прав людини, зокрема, в ст. 1 зазначається: «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та своїх правах» [3]. Більшість держав світу, у тому числі й Україна, вмістили посилання на Загальну декларацію прав людини або її положення у свої конституційні акти.