МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний юридичний університет України імені Ярослава Мудрого

Полтавський юридичний інститут

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з організації судових і правоохоронних органів

на тему: «Місце Верховного Суду України в судовій системі. Система та зміст його повноважень»

Підготувала: студентка 1 курсу

ПІ 13-06 групи

Мороховець М.М.

Перевірив: Панасюк О. А.

м. Полтава - 2013 рік

Вступ

Відлік діяльності найвищого судового органу України - Найвищого суду УСРР почався з 11 березня 1923 року. Дуже непростою була історія діяльності як судових органів України взагалі, так і Верховного Суду України. В умовах політичного монополізму суди, як складова частина системи державних органів виконували такі функції і в такій формі, які законодавчо визначалися найвищими владними структурами системи влади. Проголошення України суверенною, правовою, демократичною державою, здійснення багатьох заходів у цьому напрямку суттєво змінили статус судів і суддів. У суспільстві все більше утверджується розуміння того, що рівень демократії визначається місцем суду у державі. Відповідно до Конституції України, держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Безперечно, забезпечити надійний захист прав і свобод людини і громадянина, як того вимагає Основний Закон України, може тільки судова система, яка діятиме виключно на засадах, визначених Конституцією, а саме: законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності судового процесу, змагальності сторін, дотримання презумпції невинності та ін., в умовах незалежності і недоторканності суддів. Реформувати судову систему і судочинство - це далеко не проста і швидкоплинне в часі справа, тим більше, враховуючи ті проблеми, які тепер вирішуються у державі. Але орієнтири визначені в Конституції України. Проте і в цих умовах Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі загальних судів на основі чинного законодавства всією своєю діяльністю сприятиме тому, щоб у суспільстві панувало право, панував закон, панувала справедливість.

1. Місце Верховного Суду України в судовій системі України закріплено на конституційному рівні: «Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України» (п. 2 ст. 125 Конституції України)

Зміст поняття «найвищий». Довідкова література тлумачить його як «вищий за всіх, у найвищому ступені»; у правовому ж сенсі щодо судової системи це означає -- «вищий за всі інші суди». Зважаючи на викладене, значення терміна «найвищий» зумовлює найвищість Верховного Суду України за кількома ознаками.

Перша з них -- найвищість в інстанційному розумінні, оскільки найвищий судовий орган не може бути підпорядкований жодному іншому судовому органу, а його рішення -- підлягати перевірці іншими судовими інстанціями. Найвищий судовий орган є своєрідною «істиною в останній інстанції», оскільки, як правило, постановляє остаточне рішення у справі, коли сторони вже використали всі можливі способи захисту своїх прав.

Таке твердження випливає з аналізу норм ст. 125 Конституції, за змістом якої можна визначити складові судової системи. Так, у ч. 4 ст. 125 Основного Закону передбачено функціонування відповідно до закону місцевих та апеляційних судів. Згідно з ч. 3 зазначеної статті Конституції вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Усі ці суди -- загальні та спеціалізовані -- входять до системи судів загальної юрисдикції, очолює яку Верховний Суд України. Отже, Верховний Суд України як інстанція є найвищою у системі судів загальної юрисдикції, є вершиною судової ієрархії. У всіх правових системах країн континентальної правової сім'ї судова система організована за принципом ієрархії та включає суди першої інстанції, апеляційні суди і суд вищої (найвищої) інстанції, роль якого полягає у тому, щоб розглядати справи, як правило, у порядку апеляції або касації. Таким чином, організаційно місце верховного суду (найвищої інстанції) визначається як його фактичним знаходженням «над» усіма судами в країні, так і змістом його повноважень. Але це не означає, що Верховний Суд України може впливати на рішення нижчого суду в процесі здійснення правосуддя, а лише є підтвердженням того, що йому належить виключне право поставити останню «крапку» в правовому спорі.

Друга ознака найвищого статусу Верховного Суду України -- остаточність прийнятих ним рішень. Так, відповідно до ст. 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі -- ЦПК) рішення й ухвали Верховного Суду України набирають законної сили з моменту їх проголошення і оскарженню не підлягають. Згідно з ч. 3 ст. 111 Господарського процесуального кодексу України (далі -- ГПК) постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає. Виходячи з положень статей 236--236, 341, 354, 389 Кримінально-процесуального кодексу України (далі -- КПК), вироки й постанови щодо оскарження дій слідчого і прокурора на виконання приписів п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції можуть бути оскаржені у Верховному Суді України. Ухвали Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду в касаційному порядку кримінальних справ, оскарженню не підлягають, хоча чинний КПК надає можливість переглядати судові рішення, у тому числі і Верховного Суду України, в порядку виключного провадження (крім ухвал спільного засідання судових палат Верховного Суду України, уповноважених законом на розгляд кримінальних справ). Згідно з ч. 3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -- КАС) постанова Верховного Суду України є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ст. 237 цього Кодексу. Отже, нормативне поєднання положень ст. 125 Конституції, ч. 1 ст. 47 Закону № 3018-III та відповідних приписів процесуального законодавства свідчить про остаточність судових рішень Верховного Суду України. Слід звернути увагу, що передбачена законодавцем можливість оскарження рішень Верховного Суду України в разі їх визнання міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують її міжнародні зобов'язання, як підстава для провадження за винятковими обставинами згідно з приписами п. 2 ст. 237 КАС, швидше за все є винятком із загального правила (зважаючи на прогресивну спрямованість норм цього Кодексу) і не піддає сумніву остаточність рішень Суду. Виходячи з цього, остаточними рішення Верховного Суду України є в межах держави, зважаючи, зокрема, на положення Закону від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Третьою ознакою найвищого статусу Верховного Суду України є його повноваження зі здійснення правосуддя у визначених процесуальним за коном формах. Внесення змін до норм процесуального законодавства у червні 2001 р. стало черговим кроком до практичного утвердження Верховного Суду України як найвищого судового органу на виконання конституційних приписів щодо забезпечення права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Четвертою і, на нашу думку, найбільш важливою ознакою найвищого статусу Верховного Суду України є виключність здійснюваних ним повноважень. Тобто повноваження, які він виконує, у цій країні має виконувати лише цей Суд. Це положення має як теоретичне, так і практичне обґрунтування. Аналіз судових систем різних країн свідчить, що більшість із них має три ланки організації загальних судів. Вони відповідають дворівневому адміністративно-територіальному поділу країни, коли на кожному його рівні створено свій суд, а очолює систему верховний суд.

2. Судові повноваження Верховного Суду України реалізуються шляхом здійснення правосуддя

верховний суд україна право

Причому зміст правосудних повноважень цілком визначений місцем Верховного Суду України в судовій системі. Він:

а) переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом;

б) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Повноваження по забезпеченню дії принципу верховенства права у правозастосовній діяльності судів визначені на конституційному рівні. Конституція надає Верховному Суду України право на звернення до Конституційного Суду України задля вирішення питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (ст. 150 Конституції України).

Це повноваження Верховного Суду України випливає з наступного. Конституція проголошує визнання та дію в Україні принципу верховенства права. Зміст цього принципу полягає у визнанні людини найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Перелік прав і свобод людини, який не є вичерпним, закріплений Конституцією, яка має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. При здійсненні судочинства суди вирішують справи на підставі Конституції України, міжнародних актів і міжнародних договорів, що є частиною національного законодавства, законів. У випадках невизначеності в питаннях відповідності закону, який підлягає застосуванню у конкретній справі, Конституції України суд за клопотаннями учасників судочинства або за своєю ініціативою призупиняє провадження по справі і звертається до Верховного Суду України - єдиної судової установи, яка є суб'єктом права на конституційне подання до Конституційного Суду України з вказаних питань. Рішення про звернення до Верховного Суду України щодо постановки такого питання може приймати суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Вивчивши зміст рішення, Верховний Суд України на пленарному засіданні вирішує питання про необхідність внесення конституційного подання.

Верховний Суд України є також суб'єктом права на конституційне подання щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. Одночасно з Верховним Судом України суб'єктами цього права є також громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи. Однак у Верховного Суду України (як і в обмеженого кола суб'єктів, визначених в Законі "Про Конституційний Суд України") є певні переваги у більш стислих строках розгляду справи у порівнянні з громадянами та юридичними особами: строк провадження по справі не повинен перевищувати трьох місяців, а в разі визнання Конституційним Судом України вирішення питання невідкладним строк розгляду подання не повинен перевищувати одного місяця. Строк же розгляду конституційних звернень громадян та юридичних осіб не повинен перевищувати шести місяців.