Запровадження магдебурзького права у деяких містах спершу викликало опір українського населення, оскільки супроводжувалося посиленням іноземної експансії, обме-женням прав некатолицького населення, але згодом ця суперечність зникла. Магдебурзьке право було пристосова-но до місцевих умов, його охоче застосовували не тільки в міських, а й у військових козацьких судах. Надалі в часи Гетьманщини воно розглядалося як важливий елемент «давніх прав» українського народу і широко використовува-лося в усіх спробах кодифікації «малоросійського права».

5. «Березневі статті» Богдана Хмельницького

Одним із найважливіших правових документів в історії України були так звані «Бе-резневі статті», що юридично закріпили рішення Переяс-лавської Ради і визначили відносно автономне політичне й правове становище України у складі Російської держави. Цей акт було створено в березні 1654 р. під час перебування у Москві українського посольства на чолі з генеральним суддею С. Богдановичем-Зарудним та переяславським пол-ковником П. Тетерею.

Посольство подало 14 березня 1654 р. царським чинов-никам свій варіант договірних умов, який складався з 23 пунктів (статей) і дістав у літературі назву «Просительні статті». У процесі переговорів українська сторона змушена була переформулювати свої вимоги і 21 березня 1654 р. подати новий текст (власне «Березневі статті», інші на-зви -- «Статті Богдана Хмельницького» або «Статті Війська Запорозького»), який складався вже лише з 11 пунктів. Ці умови, що були оформлені у вигляді прохань чолобитних до царя, дістали схвалення царя і бояр.

У них передбачалося: право українців обирати старших із свого кола і саме через них вносити податки до царської казни (ст. 3); розміри платні від царського уряду козацькій старшині (ст. 2); пожалування козацькій старшині млинів «для прогодовання» (ст. 3); розміри витрат казни на козаць-ку артилерію (ст. 4); право Війська Запорозького мати дипломатичні зносини з іншими державами, крім Туреччи-ни і Польщі (ст. 5); затвердження маєтків київського митро-полита (ст. 6--7); надіслання російських військ під Смоленськ і на польський кордон (ст. 8); розміри платні козацькій старшині, про яку не йшлося у ст. 2, та рядовим козакам (ст. 9); наказ донським козакам не порушувати миру з Кримським ханством, доки воно буде союзником Війська Запорозького (ст. 10); забезпечення порохом і про-віантом козацьких залог у фортеці Кодак і Запорозькій Січі (ст. 11).

Окремо після всіх статей визначалася загадьна чисель-ність козацького війська (реєстр) --60 тис. осіб, а також те, що українці самі між собою з'ясують, хто козак, а хто мужик.

Разом із затвердженням «Березневих статей» російський цар 27 березня 1654 р. видав українським послам жалувані грамоти про прийняття України до складу Російської дер-жави, підтвердження прав і вольностей її населення, відпуск із Москви українських послів і посилку гетьману військової печатки; про збереження прав і вольностей гетьмана Богда-на Хмельницького і всього Війська Запорозького; про пере-дачу Чигиринського староства на гетьманську булаву.

У цих трьох грамотах було задоволено майже всі вимоги, що містилися у «Просительних статтях», але не ввійшли в «Березневі статті». Зокрема, було передбачено непорушність «давніх прав», збереження в Україні власного судоустрою, право козаків самостійно обирати гетьмана за давнім зви-чаєм, закріплення за козаками і їхніми нащадками належ-них їм маєтків тощо.

«Березневі статті» разом з царськими грамотами розгля-даються як договір України з Росією. Оригінали цих доку ментів не збереглися, але зміст їх не викликає сумніву, бо до нас дійшов ряд перекладів, чернеток, робочих записів московських чиновників та інших джерел. Варто наголоси-ти, що «Березневі статті» визначили на тривалу історичну перспективу основні засади державного будівництва України. Зважаючи на безперечну особисту роль у визначенні цих засад Б. Хмельницького, в сучасній літературі його нерідко називають основоположником українського конституціона-лізму.

Умови договору з російським царем після обрання кожного нового українського гетьмана перезатверджувалися у так званих «гетьманських статтях» (Переяславських статтях 1659 р., Батуринських статтях 1663 р., Московських статтях 1665 р., Глухівських статтях 1669 р., Конотопських статтях 1672 р., Переяславських статтях 1674 р., Коломаць-ких статтях 1687 р., Решетилівських статтях 1709 р. та ін.), але в основі всіх цих документів залишалися «Березневі статті».

6. Конституція Пилипа Орлика

Однією з найцікавіших пам'яток української правничої думки є «Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького», що з'явилися на світ у Бендерах серед тієї частини україн-ського козацтва, яка пішла за Мазепою і в результаті опи-нилася у вимушеній еміграції. Цей документ становив собою своєрідний договір між козаками і новообраним-після смерті Мазепи емігрантським гетьманом Пилипом Орликом щодо бажаного майбутнього державного ладу України. Конституція Пилипа Орлика (так її скорочено називають) була прийнята публічною ухвалою обох сторін, підтверджена 5 квітня 1710 р. під час виборів підписом, печаткою і відповідною присягою нового гетьмана, а 10 травня 1710 р. ще й санкціонована (підтверджена) швед-ським королем Карлом XII.

Важливою особливістю, яка відрізняла цей акт від тради-ційних гетьманських статей і робила його подібним до пізніших європейських конституцій, було те, що він укла-дався не між гетьманом і монархом -- протектором україн-ської держави, а між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені українського народу. Зауважимо, що слово «конституція», вжите у назві акта, ще не мало такого значення, як сьогодні, а відтак помилкою буде вважати цей документ конституцією в сучасному розумінні. Конституція Пилипа Орлика складалася зі вступу і 16 статей. Вступ (преамбула) містив інтерпретацію історії українського народу, яка мала пояснити, чому Україна розриває з московським царем і переходить під шведську протекцію. Зміст ст. 1 зводився до закріплення панівного становища православ'я у майбутній державі і безпосеред-нього підпорядкування київської митрополії константино-польському патріарху. Ст. 2 передбачала непорушність зако-нів, привілеїв і кордонів України під протекторатом швед-ського короля та заходи щодо повернення після війни всіх полонених українців. Ст. З підтверджувала традиційний союз із Кримським ханством. Ст. 4 і 5 стосувалися повер-нення козакам їхніх традиційних територій у Придніпров'ї, привілеїв на ловлю риби тощо. Ст. 6 закріплювала принци-пи діяльності органів державної влади: гетьман мав вирішу-вати поточні справи за порадою Генеральної старшини, тричі на рік для вирішення найважливіших справ мала збиратися Генеральна Рада у складі Генеральної старшини, полковників зі своїми сотниками та урядниками, Генераль-них радників (представників від полків) і послів від Низо-вого Війська Запорозького. Ст. 7 передбачала створення Генерального суду. Ст. 8 встановлювала право Генеральної старшини особисто доповідати гетьманові про стан доруче-них їм справ. Ст. 9 визначала компетенцію Генеральних і Полкових скарбників. Ст. 10 зобов'язувала гетьмана дбати, щоб на простий народ не покладали надмірних тягарів, вимагала забезпечити вільне обрання на всі державні поса-ди. Ст. 11 проголошувала звільнення від податків і повинностей усіх козацьких сімей та їхніх господарств. Ст. 12 передбачала проведення після війни ревізії всіх публічних і приватних володінь, перевірки правомірності накладання повинностей або звільнення від них. Ст. 13 підтверджувала права і привілеї Києва та інших міст України. Ст. 14 обіця-ла в майбутньому полегшити підводну повинність, яка ви-знавалася «найбільш прикрою та тяжкою для народу». Ст. 15 скасовувала окремий загальний податок на утримання «гетьманської лейб-гвардії»--компанійців і сердюків. Ст. 16 регламентувала порядок стягнення ринкового податку.

Таким чином, Конституція Пилипа Орлика містила багато цікавих і прогресивних правових ідей, була на рівні кращих досягнень тогочасної юридичної думки. Проте реальної сили на території України вона так і не набула й назавжди лиши-лася в історії тільки як оригінальна правова пам'ятка, своє-рідна юридична платформа «мазепинського руху».