НАПРЯМИ АДАПТАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ У СФЕРІ ВИРОЩУВАННЯ ТА ПЕРЕРОБЛЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ СИРОВИНИ ДЛЯ ВИРОБНИЦТВА БІОПАЛИВА ДО ВИМОГ ЗАКОНОДАВСТВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Пастух А.В.

Постановка проблеми. Ратифікація та подальше набрання чинності Угодою про асоціацію між Україною, з одного боку, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншого боку [1] (далі - Угода про асоціацію), поклали початок якісно новому етапу у відносинах між названими сторонами. Між Україною та Європейським Союзом будуються взаємозв'язки на принципах політичної асоціації та економічної інтеграції, а в Україні передбачається проведення низки системних соціально-економічних реформ.

Передбачена Угодою про асоціацію поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом визначатиме правову базу для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, частково робочої сили між Україною та Європейським Союзом, а також регуляторного наближення, спрямованого на поступове входження економіки України до спільного ринку Європейського Союзу. Саме тому дослідження правового регулювання вирощування та перероблення сільськогосподарської сировини для виробництва біопалива в Європейському Союзі, а також напрямів адаптації законодавства України до нього становить першочерговий інтерес.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Законодавство Європейського Союзу та напрями адаптації до нього законодавства України були предметом низки досліджень і висвітлювалися у працях таких учених: А.Й. Богдана, О. Водяннікова, С.Ф. Домбров- ського, О.Л. Попової, С.І. Марченко, В.І. Семчика,

А.М. Статівки та ін. Однак вивчення особливостей законодавства Європейського Союзу у сфері вирощування та перероблення сільськогосподарської сировини для виробництва біопалива не проводилося. Відповідно, метою статті є дослідження законодавства Європейського Союзу у сфері вирощування та перероблення сільськогосподарської сировини для виробництва біопалива та виокремлення основних напрямів адаптації законодавства України до нього.

Виклад основного матеріалу. Врегулювання відносин щодо вирощування та перероблення сільськогосподарської сировини для виробництва біопалива в Європейському Союзі здійснюється за допомогою декількох правових механізмів - Спільної аграрної політики Європейського Союзу, законодавства у сфері енергетики та політики в галузі наукових досліджень та інновацій [2].

Спільна аграрна політика Європейського Союзу (далі - САП) являє собою систему нормативно-правових актів, спрямованих на підвищення продуктивності сільського господарства через забезпечення раціонального розвитку сільськогосподарського виробництва та продовольчої безпеки. САП постійно модернізується з урахуванням потреб часу та традиційно поділяється на два блоки (Pillar I та Pillar II) [3, с. 24].

В рамках Pillar I у 2003-2009 рр. відповідно до статті 88 Регламенту Ради ЄС № 1782/2003 «Про встановлення загальних правил для схем прямої підтримки за Спільною аграрною політикою та встановлення схем окремої підтримки для фермерів та внесення змін до Регламентів ЄЕС» від 29 вересня 2003 року [4] для товаровиробників в Європейському Союзі, які здійснювали вирощування енергетичних культур, встановлювалася підтримка у розмірі 45 євро на гектар на рік. Під такими культурами у зазначеному Регламенті розумілися культури, що вирощуються для виробництва біопалива, у розумінні п. 2 ст. 2 Директиви 2003/30/ЄС Європейського Парламенту та Ради «Про сприяння використанню біопалива або іншого відновлюваного палива для транспорту» від 8 травня 2003 року [5] та для виробництва електричної і теплової енергії, виробленої з біомаси. Підтримка надавалася лише для площ, вирощування енергетичних культур на яких покривалося договором між фермером та об'єктами обробної промисловості, за винятком випадків, коли фермер самостійно здійснював таку обробку. В рамках Pillar II передбачалася інвестиційна підтримка для створення плантацій деревоподібних і трав'яних енергетичних культур.

Відповідно до Регламенту Ради № 1305/2013 «Про підтримку сільських територій Європейським аграрним фондом розвитку сільських територій та скасування Регламенту Ради № 1698/2005» від 17 грудня 2013 року [6] в рамках Pillar II САП на 2014-2020 роки передбачається стимулювання ефективного використання ресурсів за допомогою використання відновлювальних джерел енергії з продуктів, відходів та непродовольчої сировини для біоекономіки, скорочення викидів парникових газів. Однак САП на 2014-2020 роки не передбачає прямої підтримки для виробництва біомаси чи біоенергії, що не виключає надання такої підтримки державами-членами за власним законодавством [7].

Стаття 403 Угоди про асоціацію передбачає співробітництво України та Європейського Союзу з метою сприяння розвитку сільського господарства та сільських територій, зокрема шляхом поступового зближення політик та законодавства. Отже, важливим напрямком адаптації агарного законодавства України у сфері вирощування та перероблення сільськогосподарської сировини для виробництва біопалива до законодавства Європейського Союзу виступає надання державної підтримки сільськогосподарським товаровиробникам, що здійснюють вирощування енергетичних культур для виробництва біопалива за умови забезпечення перероблення такої сировини.

Врегулювання відносин щодо вирощування та перероблення сільськогосподарської сировини для виробництва біопалива в Європейському Союзі, здійснюється також за допомогою законодавства у сфері енергетики. Зокрема, з 1 січня 2012 року в Європейському Союзі діє Директива Європейського Парламенту та Ради 2009/28/ЄС «Про заохочення до використання енергії, виробленої з відновлюваних джерел та якою вносяться зміни до, а в подальшому скасовуються Директиви 2001/77/ЄС та 2003/30/ ЄС» від 23 квітня 2009 року [8], що запроваджує критерії стабільності біопалива. До таких критеріїв належать: скорочення викидів парникових газів, сталість сировини, належна практика господарювання, соціальна стабільність біопалива, для кожного з них встановлюється низка вимог.

У Розділі 5 «Економічне та галузеве співробітництво» Угоди про асоціацію передбачено співробітництво України та Європейського Союзу у сфері енергетики, щодо альтернативних видів палива, зокрема сталого виробництва біопалива, а також співробітництво у сфері нормативно-правових питань, сертифікації та стандартизації. Імплементація зазначеної Директиви 2009/28/ЄС в Україні передбачена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року № 791-р «Про затвердження плану заходів з імплементації Директиви Європейського Парламенту та Ради 2009/28/ЄС» [9]. Однак затверджений План заходів не передбачає розробки всіх критеріїв сталості, передбачених Директивою. Отже, наступним напрямом адаптації законодавства України у сфері вирощування та перероблення сільськогосподарської сировини для виробництва біопалива до законодавства Європейського Союзу варто визнати розробку критеріїв сталості сільськогосподарської сировини для виробництва соціально стабільного біопалива з дотриманням вимог законодавства України.

У квітні 2014 року в Європейському Союзі було прийнято Керівництво Європейської комісії «Про державну допомогу на охорону навколишнього середовища та розвиток енергії на 2014-2020 роки» [10], у якому зазначається, що у зв'язку з перевиробництвом на ринку біопалива, яке виробляється з продовольчих культур, інвестиції у нові та існуючі потужності для виробництва такого біопалива не виправдані. Проте інвестиційна допомога на покриття витрат на перетворення таких потужностей на потужності для виробництва просунутого біопалива або для виробництва просунутого біопалива прийнятна. Просунутим біопаливом вважається біопаливо другого та наступних поколінь, вироблене з біомаси неїстівних залишків сільськогосподарської сировини, непродовольчих рослин, а також енергетичних культур, швидкоростучих багаторічних трав, водоростей. Окрім того, Європейський парламент 28 квітня 2015 року прийняв Резолюцію щодо внесення змін до Директиви Європейського Парламенту та Ради 2009/28/ЄС «Про заохочення до використання енергії, виробленої з відновлюваних джерел та якою вносяться зміни до, а в подальшому скасовуються Директиви 2001/77/ЄС та 2003/30/ЄС» від 23 квітня 2009 року [11]. Нововведення стосуються обмеження виробництва біопалива з продовольчих культур, а також непрямої зміни землекористування (indirect land use change - iLUC), що являє собою процес перенесення вирощування сировини для виробництва біопалива з сільськогосподарських земель на землі інших категорій.

Зазначена Резолюція пропонує доповнити ст. 2 Директиви 2009/28/ЄС визначеннями понять, які сприятимуть забезпеченню продовольчої безпеки, - крохмалевмісних культур, лігно-целюлозного матеріалу, непродовольчого целюлозного матеріалу (включає солому, стебла, лушпиння, трав'яні енергетичні культури), біопалива та біорідин з низьким ступенем ризику непрямої зміни землекористування, якими є біопалива та біорідини, сировина для яких була вирощена в рамках схем, що зменшують можливість перенесення вирощування сировини для інших цілей, ніж виробництво біопалива чи біорідин, та які виробляються з дотримання критеріїв сталості. Зміни спрямовані на охорону земель сільськогосподарського призначення з метою зменшення обсягів вирощування на них сільськогосподарської сировини для виробництва біопалива.

Резолюцією iLUC від 28 квітня 2015 року вносяться зміни також до ч. 4 статті 3 Директиви 2009/28/ ЄС, якими встановлюється, що частка енергії від біопалив, що вироблені із продовольчих культур, - зернових, крохмалевмісних, цукрових, олійних та з інших, що вирощуються у якості основних для енергетичних цілей на землях сільськогосподарського призначення, має бути не більшою, ніж 7% кінцевого споживання енергії в транспортному секторі до 2020 року. До внесення таких змін загальний відсоток кінцевого споживання енергії становив 10%.

Новітні зміни у законодавстві Європейського Союзу свідчать про прагнення Співтовариства зменшити вплив активного розвитку виробництва біопалива із продовольчих культур з метою забезпечення продовольчої безпеки. Отже, актуальним напрямом адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є необхідність встановлення законодавчого обмеження використання сільськогосподарських земель для вирощування на них сільськогосподарської сировини для виробництва біопалива, а також встановлення обмежень для виробництва біопалива із продовольчих культур для забезпечення продовольчої безпеки держави.

Реалізація політики Європейського Союзу в галузі наукових досліджень та інновацій включає Стратегічний план з енергетичних технологій, а також Програму Європейської комісії для наукових та інноваційних досліджень «Горизонт 2020» на 2014-2020 роки [2]. Стратегічний план з енергетичних технологій спрямований на полегшення досягнення цілей Європейського Союзу у сфері енергетики до 2020 року. Складовою Стратегічного плану з енергетичних технологій є сприяння виробництву і споживанню рідких біопалив другого та наступних поколінь.