Довгий час вважалось, що гомосексуальна поведінка обумовлювалась спадковістю. Ця точка зору, була підтверджена, коли Kallmann (1952) звернув увагу на те, що конкордантність по гомосексуалізму склала 100 % у 40 пар монозіготних близнюків чоловічої статі і тільки 12% - у 26 аналогічних дизіготних пар. З цього випливає, що монозиготні близнюки більш схожі по відношенню до гомосексуалізма, ніж дизиготні (див., наприклад, Heston, Shields 1968).Інформації стосовно монозіготних близнюках жіночої статі з гомосексуальним пробандом досить мало, щоб робити будь-які висновки стосовно спадковості в розвитку гомосексуальності у жінок. Не має обґрунтованих доказів наявності у гомосексуалістів (як у чоловіків так і у жінок) патології в статевих хромосомах або в нейроендокринній системі (ці та інші фактори, пов'язані з гомосексуальністю розглядаються в працях Bankroft 1983; Kenyon 1980). Також вивчались психологічні та соціальні фактори. Соціальні антропологи вказують на те, що відношення до гомосексуальної поведінки широко використ овується в різноманітних соціумах. Ford та Beach (1952) звернули увагу на те, що в 49 з 76 (тобто у 64%) соціумів, гомосексуалізм був звичайним явищем, та прийнятий більшістю суспільства. Досліди такого роду дозволяють вважати, що соціальними впливами може в значній мірі виявлятись те, в якому ступені індивіди з гомоксуальною орієнтацією будуть проявляти свої мотиви.

Неодноразово здійснювались спроби виявити особливості виховання, котрі могли бути пов'язані з формуванням гомосексуальності у чоловіків. Bieber (1962) був одним з тих, хто на основі спогадів пацієнтів про події дитячих років прийшли до висновку, що у більшості гомосексуальних чоловіків в дитинстві були погані відносини з батьком або ж батько довгий час був відсутнім, тобто дитина виховувалась тільки матір'ю. Інші психоаналітики вважають, що, як правило, матері таких чоловіків у свій час не досить добре їх виховували або встановлювали з ними досить тісні, близькі взаємовідносини. Не треба, проте, приділяти великого значення подібним ретроспективним свідченням про минулі взаємовідносини гомосексуальних чоловіків з їх батьками. Якщо і існує будь-який зв'язок з вихованням, то він відображує скоріше деяке гальмування розвитку гетеросексуальної поведінки, ніж специфічний детермінант гомосексуальності.

Kenyon (1968) винайшов, що гомосексуальні жінки частіше, ніж гетеросексуальні повідомляли про погані відносини як з матір'ю, так і з батьком.; окрім цього, приблизно у 25% обслідуваних (по відношенню до 5% в контрольній групі) батьки були розлучені. Деякі психоаналітики вважають, що гомосексуальна орієнтація у жінок може бути обумовлена тим, що в ранньому дитинстві їй не вдалося вирішити тісні взаємовідносини з батьками; тому інтимний зв'язок з чоловіком відштовхує її, та єдиним можливим об'єктом кохання для неї стають інші жінки. Не існує жодної більш-менш обґрунтованої думки.

З вищевказаного можна зробити висновок, що в процесі розвитку дітей маються зачатки як для гетеросексуальної так і гомосексуальної орієнтації, та що різноманітні фактори визначають, яка поведінка в них розвинеться сильніше. Гетеросексуальному розвитку може заважати репресивне відношення до сексу в сім'ї або крайня невпевненість в собі самому. Фрейдисти вважають, що гетеросексуальній поведінці також заважає невирішений кастраціонний комплекс та пов'язані з ним переживання. З іншого боку, гомосексуальному розвитку можуть слугувати черезмірно близькі дружні відносини з особою тієї ж статі, особливо якщо інші соціальні зв'язки недостатньо розвинуті (повне розкриття цієї схеми див. у Bancroft 1975). Жодна з цих ідей не основана на досить обґрунтованих наукових дослідах, проте загальна структура має особливу цінність та може бути використана при аналізі кожного конкретного випадка9.

Серед зазначених вище насильницьких задоволень статевої пристрасті найбільш розповсюдженим є насильницьке мужолозтво.

Під мужолозтвом, яке являється одним з видів гомосексуалізма, в медицині і праві розуміється статева пристрасть до осіб своєї статі (чоловічої). На думку більшості вчених, цьому же поняттю дорівнює термін “педерастія” (в перекладі з грецької “коханець юнаків” ), який застосовується для позначення статевої пристрасті чоловіка до чоловіка10.

Що стосується сутності мужолозтва, то тут також не існує єдиних поглядів. Так, з точки зору Красікова Ю. А. та Здравомислова Б. В., мужолозтво “полягає в статевому контакті чоловіка з чоловіком (per anum) із застосуванням фізичного або психічного насильства, або з використанням залежного стану потерпілого11.” Але в теперішній час, в умовах дії нового кримінального кодексу, деякі вчені (наприклад Нікулін С. Н.) продовжують розглядати мужолозтво як “статеві зносини чоловіка з чоловіком, при котрих статевий член педікатора вводиться в задній отвір (пряму кишку) патікуса12.Проте, більшість представників кримінально-правової науки (Шишов О. Ф., Шаргородський М. Д., Осипов П. П.) вважають, що визначення мужолозтва як статевого контакту (статевих зносин) чоловіка з чоловіком, досить невдале, оскільки заперечує медичному розумінню мужолозтва, так як з фізіологічної точки зору статевий контакт одностатевих осіб неможливий. На їхню думку мужолозтво представляє собою різновид гомосексуалізму - нетипової сексуальної поведінки, яка полягає в досягненні суб'єктом сексуального задоволення шляхом сексуальних контактів (аногенітальний, орогенітальний тощо) особами однакової статі, а тому мужолозтво - це чоловічий гомосексуалізм13.Якщо бути більш чітким, то по визначенню Шаргородського М. Д14.та Осипова П. П., мужолозтво - одна з форм чоловічого гомосексуалізму, котра лише зовнішньо відрізняється від інших видів гомосексуального задоволення статевої пристрасті. Це визначення вказані автори поєднують та прирівнюють з терміном “педерастія”. Зазначимо, що на думку деяких вчених, педерастія являє собою лише гомосексуальний контакт з хлопчиком або скоєні більш старшим суб'єктом аногенітальні контакти по відношенню до більш молодого суб'єкта, в той час як поняття мужолозтва порівнюється з поняттям педикації та означає анальний контакт, тобто через задній отвір між двома чоловіками будь-якого віку,15тобто мужолозтво являє собою більш об'ємне поняття по відношенню до педерастії.

Із врахуванням вищевказаного необхідно звернути увагу на розуміння терміну “ статеві зносини ”.

Ігнатов А. Н. Зазначає, що статеві зносини - термін не юридичний, а медичний та повинен розумітись, так, як це поняття трактує сексологія16.Тобто, на нашу думку, під статевими зносинами (статеві відносини) слід розуміти природній сексуальний контакт (статевий акт, гетеросексуальний) між особами різної статі, який потенційно може призвести до зачаття, вагітності, дітородіння та виражається у введенні ерегованого статевого члена чоловіка в піхву жінки17.Також придержуються такої думки Мельник М. І. та Хавронюк М. І., які вважають, що під статевими зносинами слід вважати природній (гетеросексуальний) статевий акт (коїтус)- сполучення чоловічих та жіночих статевих органів, здатне як правило викликати вагітність18. Інші автори (Неміровський Е. Я., Піонтковський А. А.) додержуються протилежної точки зору. Так, Бліндер Б. А. вказує, що, не дивлячись на те, що з медичної точки зору поняття статевих зносин (акту) не охоплює жодні інші дії сексуального харктеру, окрім природного статевого акту, який здійснюється різними за статтю партнерами, в кримінальному праві цей термін використовується зовсім з іншою метою, тобто не для позначення конкретного фізіологічного акту, а для характеристики самого протиправного посягання як відповідного соціального відношення між статями19.

Яку ж з вищевказаних позицій слідує визнати правильною? Якщо з медичної точки зору під статевими зносинами розуміється фізіологічний акт, учасниками якого є особи різної статі, який полягає в сполученні чоловічих та жіночих статевих органів20, то дії, направлені на задоволення сексуальної пристрасті в іншій формі, в тому числі які імітують статевий акт, не тільки вважаються статевим актом у буквальному розумінні, але й відрізняються від нього за своєю фізіологічною природою, так як в цих випадках виключається можливість дефлорації та вагітності, які виступають природнім наслідком статевого акту (і хоча дефлорація при скоєнні зґвалтування не впливає на тяжкість злочину, тобто не є кваліфікованою ознакою, проте у даному випадку вона виступає поняттям, однією з ознак розмежування статевого акту від інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. І якщо раніше терміном “статеві зносини” охоплювались всі форми сексуальних відносин між людьми в силу відсутності спеціальних норм, які передбачають кримінальну відповідальність за скоєння інших сексуальних насильницьких дій, окрім зґвалтування, то в теперішній час таке розширене тлумачення цього терміну можна розглядати або як юридичну безграмотність, або ж як відсутність бажання вносити відповідні зміни в юридичну науку у зв'язку з тенденціями, які вже виникли та закріпились в ній.

В силу вищевказаних положень, на думку авторів, необхідно звернути увагу та ще раз зазначити, що насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом включає в себе:

1) Насильницьке мужолозтво, тобто насильницький чоловічий гомосексуалізм;

2) Насильницьке лесбіянство, тобто насильницький жіночий гомосексуалізм;

3) Інші способи насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом.