Агресія РФ проти України ставить під загрозу функціонування Ради Безпеки ООН - органу, на який покладена головна відповідальність за підтримання міжнародного миру й безпеки. Ситуація, за якої держава-агресор є постійним членом РБ ООН і має право вето на його рішення, нівелює саму сутність, підриває значення Ради Безпеки, а на практиці - унеможливлює його ефективне функціонування, виконання завдань, найбільш важливих для всього світового співтовариства.

У зв'язку із зазначеним, необхідним видається реформування Ради Безпеки так, щоб позбавити державу-агресора можливості блокувати її роботу. виказуються і слушні думки про те, що Російська Федерація не має міжнародно-правових підстав для участі в роботі РБ ООН. Це пов'язано з тим, що у статуті ООН ідеться про членство сРсР у цьому органі [7]. Російська Федерація могла б відносно правомірно «посісти місце» Союзу РСР у Раді Безпеки лише в тому випадку, якби зі складу сРсР вийшли всі радянські республіки, окрім самої Росії, тоді б могла йти мова про «контитуїтет» РФ стосовно Союзу РСР. Але цього не сталося, СРСР припинив своє існування як держава і суб'єкт міжнародного права.

З юридичної точки зору, членство Російської Федерації в РБ ООН, як правило, пояснюється тим, що 21.12.1991 р. було прийнята Рішення Ради Глав Держав СНД, де зазначалось, що «Держави Співдружності підтримують Росію в тому, щоб вона продовжила членство СРСР в ООН, включаючи постійне членство в Раді Безпеки, та інших міжнародних організаціях» [8]. Однак, очевидно, що з моменту появи Рішення мала місце докорінна зміна обставин, і згода України на перебування в Раді Безпеки держави, яка здійснює проти неї агресію (і при цьому якимось незрозуміло повинна сприяти підтримці міжнародного миру та безпеки), на сьогодні стає безпідставною. РФ сама становить ледь не найбільшу небезпеку для миру серед усіх членів Організації Об'єднаних Націй, що робить абсурдним її перебування у складі РБ ООн.

Кроки та дії Росії в Криму, як і загалом агресія проти України, досить явно суперечать тим тезам і концепціям, які намагався розвивати російський уряд, і тому образу, згідно з яким РФ намагалась позиціону- вати себе у світі. Як це зазначається в концепції зовнішньої політики та інших подібних документах, Росія є свого роду «захисником» міжнародного права і його основоположного акта - Статуту ООН. Водночас дії Росії в Криму свідчать про протилежне. І таке ставлення Росії до непорушності міжнародних договорів та принципу pacta sunt servanda не може не турбувати інші суверенні держави, які знаходяться в безпосередній близькості до Росії і чия територія може гіпотетично становити інтерес для геополітичних зазіхань держави-агресора [9]. окупація анексія крим правопорядок

Анексія Російською Федерацією Кримського півострова стала викликом для світового співтовариства загалом, проте най біле це стосується найвпливовішої організації у сфері безпеки - НАТО. Це пов'язано не лише з особливими відносинами Альянсу з Україною, а й зі зміною безпекової карти регіону. Майже всі причорноморські держави є членами НАТО, що зумовлює особливу небезпеку окупації РФ Кримського півострова для цього військово-політичного блоку. Усі вказані фактори вимагають відповідних перетворень самого Альянсу, спрямованих на підвищення його ефективності.

Агресія РФ проти України стала викликом і для Європейського Союзу. Це пояснюється тим, що Російська Федерація є одним із найважливіших економічних партнерів ЄС. Останній значною мірою залежить від постачання енергоресурсів з цієї держави і, дещо меншою - від російського ринку збуту. З іншого боку, підписання Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною, що готувалось кілька років, було зірвано В. Януковичем в останній момент - у листопаді 2013 р.

У підсумку, анексія Росією Кримського півострова стала болісною для ЄС, адже виявила внутрішні суперечності між його членами: більш залежні від РФ не продемонстрували належної підтримки України як держави, що зіткнулась із зовнішньою агресією. Економічні чинники взяли гору над відданістю принципам міжнародного права, що в перспективі може негативно позначитись на самому Євросоюзі. Урешті-решт, у зв'язку із діями Росії щодо Криму було ухвалено достатньо слабкі санкції першого рівня, що певною мірою спонукало російське керівництво до продовження агресії - уже у Східній Україні.

Анексія Криму має негативні наслідки не лише для практики, а й для науки міжнародного права. Пропагандистський характер сучасної російської науки міжнародного права, на жаль, шкодить її розвитку в інших державах, особливо пострадянського простору.

Висновки

Отже, агресія Російської Федерації проти України, яка розпочалась з окупації та незаконної анексії Криму, матиме незворотні наслідки для всього міжнародного співтовариства. Росія створила небезпечний прецедент, за якого суперечності можуть вирішуватися не з огляду на справедливість та право, а базуючись на викривлених правових нормах і силі. Загалом, дії Росії не можуть бути проігноровані міжнародним співтовариством, і лише рішуча відповідь на них може унеможливити їхнє повторення й подальше руйнування основ світового порядку.

Список використаних джерел

Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 р. // Офіційний вісник України. - 2007. - № 13.

Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31.05.1997 р. // Офіційний вісник України. - 04.06.1999. - № 20.

Угода між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України // Дипломатический вестник МИД Российской Федерации. - Август 1997. - № 8.

Угода між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28.05.1997 р. // Дипломатический вестник МИД Российской Федерации. - 1997. - № 8.

Договір між Україною і Російською Федерацією про україно-російський державний кордон від 28.01.2003 р. // Офіційний вісник України. - 18.06.2004. - № 22.