[Введите текст]

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Реферат на тему:

«Наука цивільного права в СРСР та УРСР на різних етапах розвитку»

Київ - 2014

План

Вступ

1. Розвиток ідей та уявлень про предмет цивільного права в дореволюційний час та радянський

2. Українська цивілістика в радянський період

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Формування правової системи України здійснювалося під впливом соціально-політичної обстановки в Росії, в СРСР та відповідних партійних рішень. Саме під таким кутом зору висвітлювалися питання держави і права Української PCP в юридичній літературі періоду соціалістичного будівництва, в якій виділялося більше 10 етапів становлення держави і права СРСР і УРСР, які відповідали тому чи іншому періоду соціалістичного будівництва

До початку XIX ст. вітчизняна юриспруденція не мала чіткої спеціалізації, був відсутній поділ на галузі права.

В українських навчальних закладах, які були під юрисдикцією Російської імперії, загальний склад юридичних наук був результатом механічного поєднання римської теорії та російських законів і не ґрунтувався на поєднанні філософського, історичного і догматичного методів. У цей період юриспруденція складалася з двох основних частин - людського (цивільного) і божественного права. Викладачі отримували ступінь доктора цивільного і церковного права. При цьому традиційно вживаний термін «цивільний» не зовсім точно передає суть набутого ступеня, оскільки фактично йдеться про людське і божественне право - дві основні частини тогочасної юриспруденції. В ці часи юридична наука та освіта являли собою часткову адаптацію західноєвропейської юриспруденції до законодавства і правозастосовної практики законів Російської імперії на українських землях.

1. Розвиток ідей та уявлень про предмет цивільного права в дореволюційний час та радянський

цивільний право конституція концепція

На початку XIX ст. в Росії цивільне право відокремилося від загальної системи права, почали розвиватися ідеї стосовно предмета цивільно-правового регулювання.

З приводу цього доцент Санкт-Петербурзького університету К. Малишев писав, що цивільне право має справу з приватними правами в громадянському суспільстві. Під «громадянським суспільством» він розумів сукупність усіх побутових відносин між людьми, починаючи з первинної їх форми, сім'ї та роду, й закінчуючи державним і міжнародним союзом. У свою чергу, приватні цивільні відносини К. Малишев поділяв на дві групи: особисті та майнові. Приватними правами в обох видах відносин є ті, які пов'язані з певною особою внаслідок якогось факту, визнаного підставою права (exfactooritusjus). Майном же називаються всілякого роду цінності, які увійшли у володіння тієї чи іншої особи через придбання, тобто як матеріальні речі й права участі в них, так і права на послуги інших осіб, права на власні промислові дії (авторське право та ін.) та становище в господарстві (право на фірму тощо).

Проте вже на початку XIX ст. навколо питання про предмет цивільного права починають точитись суперечки. Існувала думка, що до цивільно-правового регулювання належать особисті, сімейні та майнові відносини. Разом з тим деякі юристи обмежували галузь цивільного права тільки майновими відносинами, звужуючи навіть їх, указуючи на власність і зобов'язання як на спеціальний предмет цивільного права. Однак пануюча до цього часу в юридичній літературі думка вважала права особистості, до яких належить право на життя, свободу, честь, продукти праці, твори різних видів духовної діяльності, тільки пропозицією інших прав, а не самостійними правами і, спираючись на те, що вони охороняються переважно в порядку публічного права, переводить їх у галузь останнього [3, с. 49].

Вважаючи речові та зобов'язальні відносини виключно майновими, домінуюче вчення виходить із того, що до предмета цивільного права належать тільки ті відносини, які можуть бути переведені в гроші. Це припущення являє собою petitioprincipii - все, що не знаходить грошового еквівалента, виключається із цивільного права, оскільки останнє регулює тільки майнові відносини. Діставши пануючого значення з часів Савіньї та Пухти, ця думка стала визначати практику німецьких судів і проникати до Росії, де зустріла завзятих захисників в особі Д. Мейєра, В. Умова, К. Кавєліна. Отже, і наша судова практика керувалася в більшості випадків цим самим принципом. Щодо визначення підстав цих дій, очевидно, з одного боку, вони мають свій вираз у деяких загальних висловлюваннях римських юристів, а з іншого - в тій обставині, що цивільне право ніби (і дійсно) не має засобів для захисту немайнових відносин через те, що останні неможливо виразити у грошовому еквіваленті [3, с.50].

Що стосується судової практики в Англії, Франції, Бельгії, Швейцарії, то вона вже давно трималась протилежного погляду і включала немайнові відносини до цивільного права.

Отже, в дореволюційний час ученим-юристам не вдалося знайти компромісу з приводу предмета цивільного права, і це питання залишилось актуальним і для дослідників радянського періоду.

У правовій науці 20-х років XX ст. панував погляд на цивільне право як на право, яке регулює всю систему майнових відносин у суспільстві. При цьому нерідко його називали господарським правом, пояснюючи це тим, що після виділення із цивільного права сімейного права як самостійної галузі права його предметом став виключно господарський обіг. Іноді до поняття господарського права поряд з цивільним правом відносили земельне, трудове і навіть адміністративно-публічне право.

На початку 1929 р. П. Стучка проголосив теорію так званого двосекторного права: господарсько-адміністративного та цивільного. Згідно з цією теорією господарсько-адміністративне право регулює відносини всередині соціалістичного сектору, засновані на під порядкованості та плановості. Відносини приватних власників між собою і почасти міжсекторні відносини складають предмет цивільного права. Якщо сфера дії господарсько-адміністративного права з розповсюдженням соціалістичної власності розширюється, то цивільне право у зв'язку із знищенням приватної власності при соціалізмі відмирає. Відповідно пропонувалось підготувати і прийняти два окремих нормативних акти: Основи цивільного законодавства СРСР та Господарсько-адміністративний кодекс. Отже, це була перша пропозиція в історії радянського права за класовими підставами розділити цивільне право на дві самостійні частини. Проте теорія П. Стучки не вплинула на законодавчу діяльність держави, і в 1931 р. її піддав критиці Л. Гінзбург, після чого вона практично зійшла зі сцени.

Замість неї з'явилася теорія єдиного господарського права, яка знайшла більш послідовне вираження у двотомному курсі господарського права за редакцією Є. Пашуканіса і Л. Гінзбурга, виданому в 1935 р. Прибічники цієї теорії до поняття предмета господарського права включали як майнові відносини між організаціями, так і відносини з участю громадян. Насправді, коли вживали термін «господарське право», мали на увазі цивільне право, але з недооцінкою особистості громадянина в майнових відносинах при соціалізмі [2, c. 31].

У 1936 р. була прийнята Конституція СРСР, в якій важливе місце займали права громадян, і вже у 1938 р. на Першій всесоюзній нараді з питань науки радянського права теорію єдиного господарського права визнали такою, що не відповідає загальній системі радянського права.

Стаття 14 Конституції СРСР 1936 р. передбачала прийняття загальносоюзного цивільного кодексу. Тому передусім необхідно було сформулювати наукове визначення предмета цивільно-правового регулювання. При цьому найбільш складним було питання про критерії відмежування майнових відносин, які регулюються цивільним правом, від майнових відносин, які входять до предмета інших галузей права, насамперед адміністративного права.

Значне зрушення у вирішенні цього питання мало місце в середині 50-х років. У підсумковій редакційній статті журналу «Радянська держава і право» зазначалось, що предметом радянського цивільного права є майнові відносини соціалістичного суспільства, які спираються на існуючі в суспільстві форми власності та пов'язані з ними відносини згідно з дією законів вартості й розподілу за працею. В наступні роки серед цивілістів починає утверджуватися думка про те, що предмет цивільно-правового регулювання складають майнові відносини, обумовлені використанням при соціалістичній системі господарювання товарно-грошової форми. В такому вигляді поняття предмета цивільного права було закріплено в преамбулі Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік.

Стаття 1 Основ та стаття 1 Цивільного кодексу Української РСР передбачали, що цивільне законодавство регулює майнові та пов'язані з ними немайнові відносини, а також інші особисті немайнові відносини у випадках, передбачених законом.

Категорія майнових відносин є однією з найскладніших і ключових у науці цивільного права. В радянський період цивілісти так і не досягли необхідної єдності думок щодо сутності категорії майнових відносин. Всю різноманітність наявних позицій можна розділити на три загальні концепції.

«Юридична концепція» полягає у визнанні того положення, що майнові відносини - це такі суспільні зв'язки, які виникають внаслідок володіння, користування, розпорядження речами та іншими продуктами трудової діяльності або внаслідок настання інших юридичних фактів і, як правило, спричиняють визнання або закріплення прав на зазначені об'єкти за визначеними особами, перехід цих об'єктів від одних осіб до інших [2, c. 32].

«Вольова концепція» майнових відносин знайшла досить докладне і широке обґрунтування у працях О Братуся, С. Алексеева, В. Грибанова та інших дослідників. Так, С. Братусь визначає майнові відносини як вольові відносини між окремими людьми і між окремими колективами з приводу володіння, користування та розпорядження матеріальними благами - засобами виробництва і предметами споживання. Майнові відносини тісно пов'язані з виробничими, але не тотожні їм.

«Економічна концепція» знайшла своє вираження і розвиток у роботах О Вільнянського, М. Бару, Д. Генкіна, Ю. Толстого, І. Федорова, О. Красавчикова. Прибічники цієї точки зору розглядають майнові відносини як різновид конкретних економічних відносин, що складаються між окремими особами з приводу відомих матеріальних благ (засобів виробництва і предметів споживання). Вони також не ототожнюють виробничі відносини з майновими.

Поряд з указаними вище загальними концепціями відносно сутності майнових відносин існує цілий ряд висловлювань, які близькі до тих чи інших поглядів. Наприклад, О. Іоффе спробував об'єднати економічну концепцію і вольову. Він визначав майнові відносини як такі суспільні відносини, які, будучи вольовим опосередкуванням виробничих відносин, мають певну економічну цінність через їхній зв'язок із засобами виробництва, предметами споживання або іншими продуктами праці людини.

У цей самий час привертає до себе увагу питання про другий компонент предмета цивільного права - особисті немайнові відносини, що виникають з приводу прав, невіддільних від особистості громадянина.

Серед немайнових відносин, які регулювало радянське цивільне право, можна виділити три умовні групи: