Державні заходи, які будуть розроблені для реалізації цього законодавчого акту, мають бути спрямовані на злам триваючих процесів занепаду кадрового потенціалу вітчизняної науково-технологічної сфери, основними ознаками якого є: зменшення чисельності працівників, зайнятих ДіР, особливо їхньої активної частини - дослідників; зменшення частки випускників вищих навчальних закладів (ВНЗ) III-IV рівнів акредитації (університетський рівень), що обирають науково-технічну діяльність; демографічна криза дослідницького потенціалу науки внаслідок вибуття працівників продуктивного віку (30-54 років) до інших сфер економічної діяльності, а також їхньої еміграції; ріст чисельності науковців вищої кваліфікації поза наукою, а також наростання процесів сумісництва; невідповідність напрямів підготовки фахівців з вищою освітою, науковців вищої кваліфікації галузевій спрямованості наукових досліджень. Скорочення чисельності кадрового потенціалу науково-технологічної сфери України відбувається переважно через зменшення його активної частини - дослідників та техніків. Протягом 2000-2003 років чисельність працівників основної діяльності наукових організацій скоротилась на 8,5%, у тому числі дослідників (-5,9%) та техніків (-33,6%). Одночасно доволі значною у штатній структурі організацій залишається частка адміністративно-господарчого персоналу (39,7% від загалу працівників). Такі штатні диспропорції суттєво знижують ефективність проведення безпосередньо наукових, науково-технічних робіт та стримують розвиток перспективних напрямів ДіР, зокрема через завищення обсягів витрат на них. Отже, триваюча тенденція зменшення чисельності працівників, зайнятих безпосередньо виконанням ДіР (дослідники та техніки), насамперед, пов'язана з кризою існуючої інституціональної структури української науки, що переважно функціонує у рамах традиційної галузево-відомчої системи. Такий стан відповідає стратегії “виживання” та, деяким чином, “збереження" науково-технологічного потенціалу країни. Проте, перехід до стратегії ефективного використання та розвитку цього потенціалу вимагає застосувати нові принципи до організації наукової праці, першою чергою через реформування існуючої інституціональної структури задля приведення її у відповідність до сучасних суспільно-економічних умов. Найбільш динамічними категоріями персоналу наукових організацій останніх 3 років були дослідники та адміністративно-господарчий персонал. Проте, якщо плинність адміністративно-господарського персоналу переважно підпорядковується загальним тенденціям ринку праці в Україні, то динаміка руху дослідницького загалу є показником зовнішньої мобільності науковців.