Ще одним суттєвим недоліком санкцій ч. 5 ст. 111, в ст. 113, ч. 2 ст. 120, ч. 3 ст.133 є те, що КпАП не передбачає в якості додаткових стягнень позбавлення права керування повітряним судном, сертифікату, а також ліцензії (для суб'єктів господарювання), що мало б, на нашу думку, велике значення для профілактики таких правопорушень.

Адміністративні стягнення за правопорушення в галузі морського транспорту, передбачені ст.ст. 114, 115, 116-3, ч. 1 ст. 120, ч. 2 ст. 133, ч. 1 ст. 134, абзацом 10 ст. 135, ст. 136, ст. 185-9, 188-15 КпАП, встановлені, переважно, у вигляді штрафів, розмір яких явно застарів і не відповідає на сьогоднішній день ані суспільній шкідливості вказаних правопорушень, ані розміру стягнень, встановлених за аналогічні проступки на інших видах транспорту, ані можливій вигоді для порушника від порушення встановлених правил та рівню доходів населення. Розмір штрафу в більшості статей не перевищує 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і лише в окремих статтях вище (до 50 в статтях 116-3, 188-15 та до 30 в ст. 136).

Адміністративні стягнення за правопорушення в галузі річкового транспорту, передбачені ст.ст. 116, 116-1, 116-2, 116-3, 117, 118, ч. 1 ст. 120, ч. 3 ст. 129, ч. 5 та 6 ст. 130, ч. 2 ст. 133, ч. 1 ст. 134, абзацом 10 ст. 135, ст. 136, ст. 185-9, 188-15 КпАП, встановлені, переважно, у вигляді штрафів, розмір яких явно застарів і не відповідає на сьогоднішній день ані суспільній шкідливості вказаних правопорушень, ані розміру стягнень, встановлених за аналогічні проступки на інших видах транспорту, ані можливій вигоді для порушника від порушення встановлених правил та рівню доходів населення. Розмір штрафу в більшості статей не переглядався 10 років і не перевищує 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і лише в окремих статтях вище (до 50 в статтях 116-3, 188-15 та до 30 в ст. 136).

Адміністративні стягнення за правопорушення в галузі автомобільного й міського транспорту та шляхового господарства, передбачені ст.ст. 80, 81, 119, 121-132-1, 133-1, ч. 2 ст. 134, абзацами 4, 6, 8 ст. 135, ст. 135-1, 136, 139-142, ст. 185-9 КпАП, за окремими винятками (ст. 185-9), порівняно регулярно переглядались та підвищувались, але підвищена увага законодавця до порушень правил дорожнього руху призвела до протилежних крайнощів, які ми розглянемо далі.

Отже, на сьогоднішній день достатньо (а інколи й занадто) високі розміри штрафів передбачені лише за правопорушення на двох видах транспорту: автомобільному та повітряному. Штрафи за правопорушення на залізничному, морському, річковому й трубопровідному транспорті не переглядались роками, давно не відповідають шкідливості вказаних правопорушень та, очевидно, застаріли - тому потребують підвищення. Лише ст. 135 КпАП завжди залишається актуальною, оскільки не визначає точну суму штрафу, а встановлює його у кратному розмірі від вартості проїзду.

Отже, підвищення розмірів штрафів необхідне, але, на нашу думку, також необхідний диференційований підхід до цих правопорушень залежно від їх суб'єкту (спеціальні суб'єкти мають нести суворішу відповідальність, ніж інші громадяни), форми вини, мети й мотивів проступку. Важко не погодитись з аргументами й висновками Д.М. Лук'янця щодо необхідності в майбутньому (як тільки будуть вироблені дієві правові та економічні механізми) змінити сам принцип визначення розмірів штрафів і визначати його пропорційно до майнового стану правопорушника) [8, с. 90]. Принципово неправильною вважаємо прив'язку штрафів до абстрактного й реально не пов'язаного з доходами фізичних осіб (оскільки він не дорівнює мінімальній зарплаті та прожитковому мінімуму) неоподатковуваного мінімуму, а не до мінімальної заробітної плати. На нашу думку, доцільно раз і назавжди прив'язати адміністративну відповідальність до мінімального розміру заробітної плати замість неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Це автоматично вирішить проблему необхідності постійного збільшення розміру штрафів у КпАП через девальвацію гривні.

Також не втратила актуальності пропозиція Д.М. Лук'янця, з метою підвищення ефективності адміністративної відповідальності, передбачити у КпАП систему заміни штрафу, у випадку неплатоспроможності правопорушника, на громадські роботи, передбачивши за ухилення від останніх кримінальну відповідальність [8, с. 91-92].

На жаль, і через 10 років не можна не погодитись із висновком Н.В. Гришиної: «... зазнавши певного коригування щодо складів правопорушень, адміністративно-деліктне законодавство не приведено у відповідність до сучасних реалій з точки зору передбачених у ньому розмірів та видів адміністративних стягнень [9, с. 162]». Тому «... сьогодні, з урахуванням того, що відповідальність за ті чи інші адміністративні протиправні діяння встановлювалася в різний час, виникла значна диспропорція передбачених законом розмірів стягнень (передусім штрафів) за аналогічні за своєю суспільною шкідливістю дії чи бездіяльність [9, с. 166]». При цьому хотілося б звернути увагу на розміри штрафів за адміністративні правопорушення на транспорті, де така диспропорція набула, на нашу думку, значних розмірів. Щоб не переобтяжувати текст аналогічними прикладами, наведемо лише найбільш показові.

Так ст. 286 Кримінального кодексу України [10] (далі - КК України) встановлює за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, штраф у розмірі від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у кілька разів менше адміністративного штрафу, запровадженого з 2016 року за ст. 130 КпАП: за ч. 1 ст. 130 - у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за ч. 2 ст. 130 - у розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за ч. 3 ст. 130 - у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Але це ще не все: ч. 2 та 3 ст. 130 КпАП передбачає в якості додаткових стягнень для осіб, що не є водіями, оплатне вилучення транспортного засобу, а для водіїв - позбавлення права керування транспортними засобами, причому за ч. 3 ст. 130 - на строк десять років, тоді як ч. 1 ст. 286 КК України передбачає позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого! Складається досить дивне враження, що особам, які систематично у стані сп'яніння керують транспортним засобом, для уникнення позбавлення права керування транспортними засобами на строк десять років чи оплатного вилучення транспортного засобу необхідно спричинити потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження! Ми не маємо підстав стверджувати, що така диспропорція призведе до спроб водіїв підпасти під кримінальну відповідальність замість адміністративної (хоч і не можна повністю виключати такої можливості), однак сама по собі ситуація є безпрецедентно абсурдною - адже закон у такому вигляді замість посиленої правової охорони здоров'я людини, фактично підбурює правопорушника завдавати середньої тяжкості тілесні ушкодження! Вважаємо таку ситуацію неприйнятною для правової держави, де Конституція України в ч. 1 ст. 3 проголошує людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю [11].

Висновки. Вищенаведене дає підстави для висновку, що при перегляді (як правило, посиленні) стягнень за адміністративні правопорушення в галузі транспорту фактично не застосовується системний підхід. Посилюючи відповідальність за одне правопорушення в галузі транспорту, законодавець залишає без змін стягнення за аналогічне правопорушення (наприклад, на іншому виді транспорту). Ситуація дійшла кульмінації, коли адміністративні штрафи та позбавлення водійських прав почали перевищувати встановлені у КК України за такі ж дії, що призвели до середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Така практика не є ні логічною, ні науково обґрунтованою, та, на нашу думку, завдає більше шкоди охоронюваним законом відносинам, ніж сприяє їх кращій правовій охороні. Тому вважаємо за необхідне привести розміри стягнень за адміністративні правопорушення в галузі транспорту у відповідність між собою, з адміністративними стягненнями за інші правопорушення, а також з кримінальними покараннями за злочини у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, щоб адміністративне стягнення не було суворішим за кримінальне покарання (яскравим прикладом чого є сьогодні ст. 130 КпАП та ст. 286 Кк України). У подальшому доцільно встановити розміри штрафів у мінімальних розмірах заробітної плати, щоб не переглядати їх щороку. Тільки такий крок, на нашу думку, дозволить кардинально вирішити одну з найбільш болючих проблем адміністративно-деліктного законодавства України - застарілих і невідповідних розмірів штрафів та їх безсистемного підвищення.

Література

1. Цивільний кодекс України : Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-44. - Ст. 356.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1984. - Додаток до № 52. - Ст. 1122.

3. Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції : Закон України від 7 липня 2016 р. № 1446^Ш // Відомості Верховної Ради України. - 2016. - № 33. - Ст. 565.

4. Коллер Ю.С. Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 / Ю.С. Коллер // Держ. НДІ М-ва внутр. справ України. - К., 2012. - 19 с.

5. Пархоменко П.І. Адміністративна відповідальність за вчинення правопорушень, пов'язаних з керуванням транспортними засобами : автореф. дис. . канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 / П.І. Пархоменко // Нац. ун-т держ. податк. служби України. - Ірп. , 2014. - 19 с.

6. Ярова Р.В. Адміністративна відповідальність спеціальних суб'єктів - водіїв автотранспортних засобів : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 / Р.В. Ярова // Держ. НДІ М-ва внутр. справ України. - К. , 2016. - 21 с.

7. Лук'янець Д.М. Розвиток інституту адміністративної відповідальності: концептуальні засади та проблеми право- реалізації : автореф. дис. д-ра юрид. наук : спец. 12.00.07 / Д.М. Лук'янець // Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К. , 2007. - 35 с.

8. Лук'янець Д. Про виховні властивості адміністративної відповідальності / Д. Лук'янець // Право України. - 2005. - № 10. - С. 89-92.

9. Гришина Н.В. Соціально-правовий аспект адміністративної відповідальності : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 / Н.В. Гришина - Х. , 2007. - 197 с.

10. Кримінальний кодекс України // Офіційний вісник України. - 2001. - № 21. - Ст. 920.

11. Конституція України : прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.