При цьому не підлягає поділу, оскільки не належить до спільної сумісної власності, майно одного з подружжя, набуте ним до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Може мати місце ситуація, коли одним із подружжя зроблено вклад до статутного фонду господарського товариства, а інший з подружжя претендує на частку від нього. Сам такий вклад не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, однак якщо його зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. Натомість майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця взагалі не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, внаслідок чого інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Також якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

Отже, існує декілька способів поділити майно: судовий і добровільний. При судовому способі майно ділить суд виходячи з побажань подружжя, їх домовленостей, умов шлюбного договору, а також з принципу рівності часток подружжя в загальній сумісній власності, правил поділу неділимого майна тощо. При добровільному способі існує два варіанти: або шлюбний договір, або договір про поділ майна. У цьому випадку подружжя саме домовляється, враховуючи інтереси один одного, а також інші чинники, які порахують істотними для поділу сумісного майна.

Головним наслідком поділу майна є перехід майна із режиму загальної сумісної власності подружжя в особисту приватну власність дружини (чоловіка). Отже, змінюється спосіб управління і розпорядження майном. Тепер на вчинення правочинів відносно коштовного майна та/або правочинів, які вимагають нотаріального посвідчення, державної реєстрації, не потрібно брати письмового дозволу другого з подружжя. Плоди і доходи від такого майна належать тому з подружжя, якому належить майно, що приносить плоди або доходи. Але це не означає, що тепер кожний з подружжя розпоряджається майном лише в своїх особистих інтересах. Закон вимагає, аби подружжя встановлювало режим використання такого майна з врахуванням інтересів сім'ї, в першу чергу - дітей.

3. Визнання батьківства за рішенням суду

подружжя окремий майно батьківство

За відсутності спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, чи особистої заяви чоловіка, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, але вважає себе батьком дитини, батьківство щодо дитини, яка народилася, може бути визнане за рішенням суду. Відповідно до п. 3 ст. 128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред'явлений:

- матір'ю дитини;

- опікуном дитини;

- піклувальником дитини;

- особою, яка утримує та виховує дитину;

- самою дитиною, якщо вона досягла повноліття;

- особою, яка вважає себе батьком дитини.

На відміну від попередньо існуючого законодавства, яке встановлювало формальні підстави для підтвердження походження дитини від конкретного чоловіка, ст. 128 СК України закріплює положення, відповідно до якого підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦК України.

Таким чином, походження дитини встановлюється судом з урахуванням усіх обставин. При цьому можуть застосовуватися будь-які засоби доказування, передбачені цивільним процесуальним законодавством: пояснення сторін та третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази, висновок експерта. В основу рішення суду не можуть бути покладені лише докази, отримані з порушенням закону, які не мають юридичної сили.

Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв'язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо. Очевидно, що при підготовці справ про встановлення батьківства до судового розгляду і під час їх розгляду суд вправі з урахуванням думки сторін і обставин справи призначити експертизу.

Висновок експертизи у справі про народження дитини, в тому числі експертизи, проведеної методом генної дактилоскопії, повинен бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. Підбиваючи підсумок викладеного, можна визначити умови, за яких буде мати місце визначення батьківства за рішенням суду. До них належать:

- відсутність зареєстрованого шлюбу між батьками дитини на момент її народження;

- відсутність спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою;

- відсутність особистої заяви чоловіка про визнання себе батьком дитини.

Від визнання батьківства за рішенням суду слід відрізняти встановлення факту батьківства за рішенням суду (ст. 130 СК України).

Останнє можливе у разі смерті чоловіка, який перебував у шлюбі з матір'ю дитини. За необхідності факт його батьківства може бути встановлений рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Отже, за відсутності спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, чи особистої заяви чоловіка, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, але вважає себе батьком дитини, батьківство щодо дитини, яка народилася, може бути визнане за рішенням суду. Ст. 128 СК України закріплює положення, відповідно до якого підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦК України.

Таким чином, походження дитини встановлюється судом з урахуванням усіх обставин. При цьому можуть застосовуватися будь-які засоби доказування, передбачені цивільним процесуальним законодавством: пояснення сторін та третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази, висновок експерта. В основу рішення суду не можуть бути покладені лише докази, отримані з порушенням закону, які не мають юридичної сили.

Список літератури

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1996. - №30.

2. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=2947-14&p=1239555460954236

3. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2003. - №№40-44. - ст. 356.

4. Васильєв С. Припинення шлюбу: історико-правовий аспект // Право України. - 1998. - №2.

5. Ватрас В.А. До питання про поняття сімейних правовідносин // Молодь у юридичній науці. - Хм., 2003.

6. Дзера О.В. Деякі проблеми врегулювання відносин власності подружжя в новому Сімейному кодексі України // Юридична Україна. - 2003. - №1. - С. 57-58.

7. Жилинкова И.В. Правовой режим имущества членов семьи. Монография. - Х.: Ксилон, 2000. - 398 с.

8. Жилінкова І.В. Імперативне і диспозитивне регулювання майнових відносин в сім'ї // Вісник Академії правових наук України. - 2000. - №1 (20).

9. Красицька Л. Визначення походження дітей за новим сімейним законодавством України // Проблеми державотворення і захисту прав людини. Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції. - Л., 2003.

10. Мазур О.С. Сімейне право України: Навч. посіб. для дистанц. навчання. - К.: Ун-т «Україна», 2005. - 115 с.