Екзистенціоналісти мали більш індивідуальний підхід до права. Природне право розглядалося як право екзистенції - справжнього людського існування. Основне своє завдання представники цього напряму (В. Майкофер, Е. Фехнер, Дж. Кон) убачали в орієнтації індивідів, законодавців і правозастосувачів на ухвалення екзистенційно правильних рішень у конкретній правовій ситуації. Ішлося про рецептування життєво важливих норм для національної правової системи. Загалом правовий екзистеціоналізм позитивно впливає на гуманізацію законодавства й суддівської практики.

Будь-яка людська поведінка орієнтується на певну досконалість, ідеальну модель, що має певну цінність для конкретної спільноти. Найбільш досконалими правовими системами на сьогодні вважаємо західні конструкції права, які, однак, критично-правові дослідження аналізують з онтологічного погляду. Як підкреслює Е. Агаці, «кожна людська дія пов'язана з наявністю деякого «як має бути».

Отже, критично-правові дослідження аналізують правову реальність у її культурологічному, феноменологічному, ментальному, історичному й онтологічному аспектах, однак останній є найважливішим і основоположним у процесі запозичення західних конструкцій права в національну систему права.