Антимонопольний комітет України (як вищий колегіальний орган), адміністративні колегії Антимонопольного комітету України, державні уповноважені Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України є органами Антимонопольного комітету України.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» під час виконання покладених на Антимонопольний комітет України завдань органи та посадові особи Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень керуються законодавством про захист економічної конкуренції і є незалежними від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб'єктів господарювання, а також політичних партій та інших об'єднань громадян чи їх органів. Втручання вказаних суб'єктів у діяльність Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень забороняється, за винятком випадків, визначених законами України.

2.2 Механізм державного регулювання у сфері захисту економічної конкуренції

Розглядаючи подальше вдосконалення правових механізмів регулювання конкурентного середовища, фахівці рекомендують: «а) узгодити між собою нові Цивільний та Господарський кодекси України; б) сформувати Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; в) запровадити прозорі механізми надання державної підтримки підприємцям та інститути для її моніторингу і оцінки; г) удосконалити нормативно-правову базу; процедури надання дозволів на узгоджені дії, концентрацію СГ центральними органами виконавчої влади, що були заборонені АМКУ» Савчук В. С. Механізми державного управління в сфері захисту економічної конкуренції в Україні: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 25.00.02 «Механізми державного управління» / Савчук В. С. - Львів, 2006. - C. 16..

Разом з тим такий підхід не зовсім узгоджується із визначенням у ст. 10 ГК України антимонопольно-конкурентної політики як складової економічної політики держави, яка має бути спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.

Державна політика реалізується за допомогою механізму правового регулювання, тобто «системи правових засобів, упорядкованих найбільш послідовним чином з метою подолання перешкод, які є на шляху задоволення інтересів суб'єктів права» Теория государства и права : курс лекций. - М.: Юристь, 2005. - С. 722, 726..

При цьому правові засоби розуміються як «правові явища, які реалізуються правовими інструментами (установленнями) і діяннями (технологіями), за допомогою яких задовольняються інтереси суб'єктів права, забезпечується досягнення соціально корисних цілей» Там само..

Розглядаючи застосування таких правових засобів з боку державиусфері економічної конкуренції, ураховуючи вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України, необхідно зазначити, що установлення реалізуються насамперед у нормативних правових актах (нормативних та індивідуальної дії). Технології реалізуються як в актах реалізації прав та обов'язків держави стосовно об'єкта регулювання (ринкова економіка та економічна конкуренція), охоронних правозастосувальних актах, так і конкретних діях щодо створення ринкової інфраструктури, які забезпечуються державним фінансуванням.

На жаль, у діяльності держави домінує здійснення захисних функцій стосовно економічної конкуренції. Законодавство про захист економічної конкуренції грунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Правила економічної конкуренції, які відповідно до ст. 92 Конституції України повинні встановлюватися виключно законами, прямо законами не визначені.

Норми законодавства щодо захисту економічної конкуренції разом з пр авовими нормами, що визначають повноваження компетентних державних органів та інших суб'єктів, права яких можуть бути порушені, не реалізуються безпосередньо в конкурентних правовідносинах та не регулюють безпосередньо процес конкуренції Панова Н.С. Державний контроль у сфері захисту економічної конкуренції як важливий елемент державного управління // Актуальные проблемы правового регулирования хозяйственной деятельности в современной Украине: материалы межвуз. науч.-практ. конф. (Симферополь, 19 декабря 2008 г.). - С. 87-90..

Тобто сьогодні механізм правового регулювання економічної конкуренції розглядається однобоко, тільки з точки зору захисту. Такий підхід притаманний ліберальній економіці, яка не передбачає систематичного державного управління економікою. Держава обмежує свободу підприємницької діяльності тільки за загальними вимогами запобігання небезпеки, передбаченими нормами охорони суспільного порядку. Держава створює тільки рамкові умови функціонування ринкової конкуренції.

Для функціонування такого порядку необхідна наявність відповідної інфраструктури як невід'ємноїскладової системи ринкової економіки Штобер Р. Хозяйственно-административное право: основы и принципы. Экономическая конституция / Рольф Штобер. - Минск: Изд-во Европейского гуманитар. ун-та, 2000. - С. 42-43..

Наприклад, у ст. 4 Договору про заснування Європейської Спільноти запровадження економічної політики на ґрунті внутрішнього ринку, визначення спільної мети, близької координації економічних політик держав-членів, що їх належить провадити згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією.

Центральне місце в створенні внутрішнього ринку в Європі посідають забезпечення свободи переміщення товарів, послуг, осіб, капіталу, тобто забезпечення економічних свобод та свободи пересування, які створюють загальні умови для конкурентної середи, підтримка якої забезпечується за рахунок у тілення в життя принципу лібералізації економіки та запобігання порушенням правил економічної конкуренції. Положення, які гарантують основні економічні свободи підкріплюються передбаченими ст. 81, 82 Договору про ЄС інститутами контролю за економічною концентрацією, забороною узгоджених дій, зловживання домінуючим становищем, демпінгу та різноманітної дискримінації відносно суб'єктів господарювання.

Економічна мета свободи руху товарів передбачає усунення всіх державних обмежень у сфері конкуренції товарів (умови, якість, ціноутворення, реклама, обслуговування і надання свободи розпорядження продуктами). Зі сфери дії положень про свободу руху товарів в Європі роблять певні винятки, наприклад, щодо сільськогосподарської продукції, військової техніки, вугілля, сталі. Підприємці зобов'язані рівною мірою виконувати правила обміну товарів, тобто правила, що регулюють господарську діяльність.

Україна не має розвиненої ринкової інфраструктури та має перехідну економіку змішаного типу.

Тому є помилковою ставка на дію ринкових механізмів і усунення механізму державного регулювання там, де не спрацьовують ринкові сили.

На жаль, у сучасний період Українська держава недостатньо уваги приділяє питанням регулювання економічної конкуренції. Ще документом, що визначав розвиток економічної конкуренції, був Указ Президента України від 19 листопада 2001 р. No 1097/2001 Про Основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки: Указ Президент України від 19.11.2001 № 1097/2001 [Электронный ресурс] Режим доступа: http://zakon4.rada.gov.ua, де основними напрямами конкурентної політики України були визначені: узгодження промислової, зовнішньоекономічної, регуляторної політики та політики у сфері приватизації з конкурентною політикою; забезпечення ефективного розвитку конкурентних відносин, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та подальше зменшення рівня монополізації економіки; оптимізація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування як суб'єктів економічних відносин; удосконалення регулювання діяльності суб'єктів природних монополій; розвиток законодавства про захист економічної конкуренції.

Тобто з позицій державного регулювання економічної конкуренції домінуючим в Україні є управлінський та функціональний підходи, які сприяють суперництву самих підприємців. Не випадково у ст. 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 27.02.2014 № 794-VII //Відомості Верховної Ради. - 2014. - № 13. - Ст. 222. до повноважень Кабінету Міністрів України як центрального органу виконавчої влади віднесено сприяння розвитку підприємництва на за садах рівності перед законом усіх форм власності та забезпеченню соціальної спрямованості національної економіки, вжиття заходів щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури.

З аналізу вищезазначених положень випливає, що державне регулювання є передумовою створення конкурентного середовища та введення в дію ринкових механізмів, узгодження інтересів різних учасників ринку, у тому числі публічних соціальних інтересів держави.

Ринок товару (товарний ринок), як зазначено в Законі України «Про захист економічної конкуренції», це сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція.

І. Кирцнер вважає, що ринок протягом будь-якого часу складається із взаємодії рішень споживачів, під приємців виробників і власників ресурсів Кирцнер И. Конкуренция и предпринимательство / И. Кирцнер; пер. с англ. под ред. проф. А. Н. Романова. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - С. 19, 36..

О. Ющик визначає, що «ринок є системою зв'язків суб'єктів: а) у сфері виробництва, б) між сферою виробництва й сферою споживання та в) у сфері споживання. На відміну від інших сфер, у виробництві ринок опосередковує не просто товарний обіг, а кругообіг капіталу як органічного цілого, підпорядкований організації суспільного виробництва. В єдиному ринку визначаються особливі ринки товарів і послуг, ресурсів землі, нерухомості» Ющик О.І. Галузі та інститути правової системи (міфи і реальність) / О.І. Ющик. - К.: Оріяни, 2002. - С. 101..

Складність відносин, що виникають в економічній конкуренції, та впливу на них з умовлені різнорідністю інтересів та сфер дії учасників цих відносин. Держава здійснює регулювання конкуренції, захист споживачів і господарської системи у цілому, може застосовувати дискримінаційні заходи щодо порушників, або, навпаки, - державне субсидування певних суб'єктів, що може або стимулювати, або спотворювати конкуренцію.

Суб'єкти господарювання безпосередньо правомірно чи неправомірно конкурують між собою. Споживачі, які придбають відповідні товари, впливають на економічний стан підприємців та процес конкуренції.

Держава, встановивши факт порушення економічної конкуренції, притягає порушника до відповідальності, що призводить до погіршення конкурентоспро можності суб'єкта господарювання. Унаслідок застосування санкцій з боку держави, що не виключає можливості відшкодування збитків з боку інших суб'єктів відносин, інші суб'єкти господарювання можуть отримати конкурентні переваги відносно порушника або взагалі ринкову владу. Це може вплинути на ринки товарів, поведінку інших суб'єктів господарювання на відповідному і суміжних ринках та вибір споживача відповідного товару. Економічна конкуренція зазнає шкоди.