З поділом і розподілом державної влади пов'язана її децентралізація. Ступінь децентралізації державної влади залежить передусім від форми державного устрою -- у федеративних державах він зазвичай вищий, аніж в унітарних. Децентралізація влади в суб'єктах федерації та унітарних державах визначається наявністю місцевого самоврядування на різних рівнях адміністративно-територіального поділу. Принцип децентралізації державної влади в конституціях зазвичай закріплюється як принцип визнання і гарантування місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування гарантується статтею 7 Конституції України. Докладно інститут місцевого самоврядування визначається в розділі XI «Місцеве самоврядування» Конституції.

Важливими конституційними принципами демократії є принципи рівності і свободи. В конституційному праві принцип рівності означає визнання того, що всі люди є рівними у правах від природи, а громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Конституція України проголошує: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах» (ч. 1 ст. 21) і закріплює: «Громадяни мають рівні права і свободи та є рівними перед законом» (ч. 1 ст. 24).

Конституційний принцип свободи торкається свободи особи. У широкому значенні свобода особи -- це можливість діяти на власний розсуд. У конституційно-правовому значенні свобода особи -- це суб'єктивна можливість людини і громадянина здійснювати чи не здійснювати конкретні дії, що ґрунтується на їх конституційних правах і свободах. Вона не може бути абсолютною, а обмежується свободою інших людей. Держава встановлює певні вимоги, яким повинна відповідати діяльність кожної особи. В Конституції України крім проголошення усіх людей вільними цей принцип закріплено формулюванням: «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством» (ч. 1 ст. 19).

У конституційній теорії принцип свободи розглядається як загальний принцип конституційного статусу особи і деталізується в конституційно закріплених правах і свободах людини і громадянина, до найважливіших з яких належать політичні свободи -- свобода об'єднань, свобода слова, свобода зборів, мітингів, походів і демонстрацій тощо.

Ще одним конституційним принципом демократії є принцип політичної багатоманітності, або політичного плюралізму (від лат. pluralis -- множинний), який означає багатоманітність політичних сил у суспільстві. Принцип політичного плюралізму визначається також як принцип багатопартійності.

Політичні партії, громадські організації, політичні рухи, відображаючи ті чи ті соціальні інтереси і сповідуючи певну ідеологію, відповідно до неї розробляють свої програми, стратегію і тактику політичних дій. У Конституції України принцип політичного плюралізму закріплено у загальній формі: «Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності» (ч. 1 ст. 15), через гарантування державою свободи політичної діяльності: «Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України» (ч. 4 ст. 15), проголошення права громадян на свободу об'єднання: «Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів» (ч. 1 ст. 36).

Конституційний принцип мажоритаризму (від фр. таjorite-- більшість) означає правління за демократії більшості і передбачає, що політичні рішення, особливо ті, що мають суспільне значення, приймаються більшістю або з її згоди. Конституції і закони чітко визначають, яка саме більшість -- проста, абсолютна чи кваліфікована необхідна для обрання на виборах або прийняття представницьким органом тих чи тих рішень. Безпосередньо в тексті Конституції України встановлено тільки вимоги щодо більшості у Верховній Раді України, необхідної для прийняття нею рішень.

Правління більшості передбачає ще один принцип демократії -- принцип права меншості, який означає дотримання та охорону інтересів меншості, що відокремилася в результаті виборів, референдуму чи в представницькому органі. Парламентська опозиція є одним із найважливіших інститутів демократії. Вона сприяє забезпеченню балансу сил у парламенті, системі державної влади, суспільстві в цілому.

Взаємна конкуренція правлячої більшості та парламентської опозиції зменшує зростання небезпечної поляризації сил, що є в суспільстві і в парламенті. У Конституції України немає положень ні про право меншості, ні про парламентську опозицію.

У зв'язку з переходом до парламентарно-президентської форми правління, формування Кабінету Міністрів України Верховною Радою України зростає роль парламентської опозиції та потреба у законодавчому врегулюванні її організації та діяльності.

5. Економічні та духовні аспекти основ конституційного ладу України

Економічні та духовні відносини значною мірою становлять сферу громадянського суспільства, яке базується на засадах свободи і саморегуляції. Правова держава, з огляду на це, не може встановлювати економічний лад суспільства та політичну систему - вони формуються переважно вільною ініціативою громадян. Утім, це не відкидає можливості, навіть необхідності державного регулювання економічної та духовно-культурної діяльності. Метою такого регулювання є закріплення найсуттєвіших рис і ознак громадянського суспільства, охорона базових, визначальних відносин, які складаються в цих сферах життєдіяльності суспільства.

Норми конституційно-правового інституту «Загальні засади конституційного ладу України» визначають засади економічних, соціальних і духовно-культурних відносин.

Конституційні засади економічних відносин. Економічні відносини становлять економічний базис громадянського суспільства і визначають передумови повновладдя народу України та свободи людини. Вони охоплюють: відносини власності, виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ[10].

Відносини власності є найважливішим елементом економічної системи. Термін «власність» уживається в законодавчих актах і юридичній літературі у двох значеннях: в юридичному - для позначення права особи на певну річ, тобто правочинність володіти, користуватись і розпоряджатися цією річчю; в економічному - для позначення сукупності економічних відносин, пов'язаних із певним майновим комплексом і відповідним суб'єктом економічної діяльності.

Аналіз статей 13, 14 Конституції України свідчить про те, що в них термін «власність» використовується в його другому - економічному - значенні. У громадянському суспільстві існують дві основні форми власності (всі інші походять від них) - публічна і приватна. Ці форми різняться суб'єктами та режимом користування. Так, по-перше, суб'єктами приватної власності можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, а публічна власність має колективний характер; по-друге, публічна власність, на відміну від приватної, є неподільною[10].

Здійснюючи регулювання відносин власності, Конституція України:

1. Встановлює однаковий загальний правовий режим для всіх форм господарювання - всі суб'єкти права власності проголошуються рівними перед законом (ч. З ст. 13).

2. Закріплює принцип гарантованості прав усіх суб'єктів власності й господарювання (ч. З ст. 13).

3. Встановлює перелік природних об'єктів власності Українського народу - земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що перебувають у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони (ч. 1 ст. 13).

4. Визначає коло суб'єктів права розпоряджатися власністю Українського народу - органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 13).

5. Визначає коло суб'єктів права користування природними об'єктами права власності народу - громадяни України (ч. 2 ст. 13).

6. Передбачає можливість набуття і реалізації права власності на землю громадянами, юридичними особами і державою (ч. 2 ст. 14).

7. Встановлює обмеження щодо використання власності - вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (ч. З ст. 13), використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. 8 ст. 41).

Важливими принципами ринкової економіки є: свобода економічної діяльності та свобода конкуренції. Конституція України надає кожному право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ч. 1 ст. 42) та зобов'язує державу забезпечити захист конкуренції у підприємницькій діяльності (ч. З ст. 42).

В умовах формування ринкової економіки кардинально змінюється роль держави в економічних відносинах. Сьогодні, коли відмирає всеосяжне централізоване планування, примусове встановлення господарських зв'язків, роль держави зводиться до виконання таких функцій:

- здійснення законодавчого регулювання основ економічної, господарської діяльності;

- контроль за дотриманням установлених законом правил економічної, господарської діяльності, захист відносин, що виникають за цими правилами, та прав їхніх учасників;

- забезпечення соціальної спрямованості економіки.

Конституційні засади соціальних відносин. Регулятивний вплив конституційної держави на соціальну сферу життєдіяльності суспільства передбачає законодавче регулювання найважливіших трудових і міжнаціональних відносин, а також питань сім'ї та шлюбу, охорони довкілля, життя і здоров'я людини, захисту прав споживача. Засади соціальних відносин отримали досить широке відображення в статтях Конституції України, яка:

1. У повній відповідності із загальновизнаними нормами міжнародного права зафіксувала соціально-економічні права і свободи людини - право власності (ст. 41); право на свободу підприємницької діяльності; на захист прав споживачів (ст. 42); право на працю (ст. 43); право на страйк (ст. 44); право на відпочинок (ст. 45); право на соціальний захист (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на достатній життєвий рівень (ст. 48); право на охорону здоров'я (ст. 49); право на безпечне для життя довкілля (ст. 50).

2. Визначила засади міжнаціональних відносин, закріпивши:

- принцип рівності всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі тощо (ч. 2 ст. 24);

- основні напрями державної політики у сфері міжнаціональних відносин. Так, згідно зі ст. 11 держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

3. Встановила обов'язки держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи (ст. 16).

Конституційні засади духовно-культурних відносин. Правова держава, не втручаючись у внутрішній світ людини, забезпечує дотримання конституційних принципів, які дають можливість кожній людині користуватися духовно-культурними благами.

Так, закріплюючи статус української мови як державної, Конституція України (ст. 10) одночасно гарантує вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави (ст. 12). з метою забезпечення виконання цього обов'язку держави 4 березня 2004 року Верховна Рада України прийняла Закон України Про правовий статус закордонних українців», в якому передбачено, що Україна з метою задоволення національно-культурних і мовних потреб закордонного українця: