6. На наш погляд, юридичні факти можна виділити як акти застосування норм фінансового права, оскільки з такими фактами пов'язані виникнення, зміна та припинення конкретних фінансово-правових відносин. До того ж необхідно позначити, що акт застосування є причиною виникнення, зміни та припинення фінансово-правових та інших правових відносин. Акт застосування регулює завжди чітко визначений випадок, тобто казуальні відносини. В.В. Лазарєв зауважує, що з якого боку не підійти до правозастосовної діяльності, акти правозастосування визначаються як певні юридичні факти. Правозастосування набуває основного значення юридичного факту, в якому акумулюються і який супроводжують решта фактів, виконуючи свою роль засобу організації реалізації права. Автор зауважує, що правозастосовні акти є юридичними фактами, з якими держава пов'язує рух ряду правових відносин, втілення в життя наслідків, закріплених санкцією правової норми.

7. Акти застосування норм фінансового права завжди звернені до конкретних адресатів. їх конкретність є істотною особливістю змісту правозастосовного акта, що дає можливість відмежувати його від фінансово-правового акта. Конкретність положень правозастосовних актів полягає в тому, що їх адресатом є певна особа (фізична або юридична), у них можуть бути визначені як форми конкретних дій, так і конкретні умови. Тобто в акті вказується конкретний адресат - суб'єкт фінансового права (громадянин, державний орган, установа, підприємство тощо), який повинен дотримуватися припису, що в ньому міститься.

8. Акти застосування норм фінансового права мають владний характер. Саме тому, що наявність владних повноважень у суб'єктів правозастосування забезпечує владність актів, що ними видаються. Виконання акта гарантується і забезпечується примусовою силою держави. Акт застосування має юридичну природу і є обов'язковим для всіх, кому адресується.

9. Акт застосування фінансового права має індивідуальний характер. Так, А.П. Коренєв звертає увагу на те, що акти застосування адміністративного права неможливо ототожнювати з адміністративними індивідуальними актами управління. Учений зауважує, що індивідуальний акт управління видається не тільки у зв'язку із застосуванням правової норми, але й у зв'язку з її виконанням і використанням, тобто з реалізацією норми взагалі. Автор приєднується до позиції Г.І. Петрова про те, що актами застосування адміністративного права є не ті індивідуальні акти управління, у яких підставою для вирішення питань і справ служать норми фінансового, трудового, земельного, колгоспного та інших галузей права.

10. Акти застосування фінансового права походять від всіх суб'єктів застосування фінансово-правових норм та приймаються компетентними органами держави, посадовими особами тощо. Громадяни не видають актів застосування права, тому що не є суб'єктами застосування фінансово-правових норм.

Виходячи з вищевикладеного, вважається необхідним дати таке визначення обговорюваному поняттю. Акт застосування норми фінансового права - це кваліфікована дія компетентного суб'єкта, яка заснована на законі, впливає на стан фінансово-правових відносин, має на меті виникнення (настання) певних правових наслідків і виражена в документально-оформленому конкретному юридично владному розпорядженні.

Уся багатогранність компетентних суб'єктів, які приймають правозастосовні акти, та відмінність щодо результатів правозастосування зумовлюють багатоманітність актів застосування норм фінансового права. Для кожного акта є характерною наявність загальних ознак, видових характеристик, які обумовлені призначенням та правовим положенням суб'єкта правозастосування, особливостями дійсної ситуації, із приводу якої був прийнятий акт.

Необхідно відзначити, що у правозастосовних актах по-різному відображається зміст матеріальної фінансово-правової норми. Так, одні акти спрямовані на реалізацію диспозиції фінансово-правової норми, а інші - на реалізацію її санкції.

Диспозицію норми фінансового права відтворюють власне акти забезпечення публічних і приватних інтересів, вони виявляються в позитивній діяльності правозастосовних суб'єктів, у результаті якої конкретизуються права й обов'язки, а також повноваження сторін фінансово-правових відносин. Як правило, коли суб'єкти правозастосування реалізують диспозицію фінансово-правової норми, переважно створюються похідні рішення.

Вони спрямовані на здійснення основного (вихідного) рішення, яке визначає стратегічну ціль застосування норми фінансового права. Наявність у владного органу або посадової особи оперативної самостійності забезпечує формування похідних рішень у вигляді правозастосовних актів.

Санкція норми фінансового права виявляється через юрисдикційний акт. У сучасній юридичній літературі, як правило, використовують поняття «охоронний (правоохоронний) правозастосовний акт». При цьому виділення такого виду правозастосовних актів має місце в роботах багатьох вітчизняних юристів.

Д.А. Керимов проводить розмежування між актами щодо застосування диспозицій правових норм і актами щодо застосування їх санкцій. На думку автора, по-перше, акти щодо застосування диспозицій правових норм безпосередньо спрямовані на позитивні дії суб'єктів правовідносин із метою досягнення політичних, господарських або соціально-культурних результатів, які переслідуються тією або іншою нормою.

Акти ж щодо застосування санкцій правових норм безпосередньо спрямовані на створення для правопорушників невигідних наслідків, які пов'язані з обмеженням їх благ.

По-друге, акти щодо застосування диспозицій правових норм приймаються у простішому порядку. Для прийняття актів щодо застосування санкцій (зокрема, судових актів) необхідно дотримання строго визначених процесуальних правил.

По-третє, акти щодо застосування диспозицій правових норм обов'язкові тільки для їх адресатів, тобто учасників цих правовідносин, тоді як акти щодо застосування санкцій правових норм обов'язкові для всіх інших осіб стосовно конкретної справи і у зв'язку з нею.